Рішення № 8075909, 24.12.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.09 Справа № 12/210/09

Суддя

Позивач - Дочірнє підприємство фірми “Екотехніка - М” м. Київ, 03680, пр-т ак. Палладіна, 46/2, корп.3

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Юлія-1”, м. Запоріжжя, 69068, вул. Кругова, 73

про стягнення 26 597,34 грн. –основного боргу, 434,52 грн. - пені, 506,65 грн. - втрат від інфляції, 174,21 грн. - 3% річних

                                                                                          Суддя Владимиренко І.В.

Представники учасників:

від позивача –Цвяшенко О.С., дов. № 222, від 20.05.2009р.

від відповідача –Федорова Н.М., дов. № 15, від 02.12.2009р.

Розглядається позовна заява Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка - М” м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Юлія-1”, м. Запоріжжя за договором № 27 від 20.02.2009р. про стягнення 54 144,22 грн.

          Ухвалою господарського суду від 11.11.2009р. порушено провадження у справі з призначенням судового засідання на 02.12.2009р.

          У зв’язку із неявкою в судове засідання представника позивача розгляд справи на підставі ст.77 ГПК України відкладався до 24.12.2009 р.

Представник позивача 24.12.2009р. позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві № 1/22 від 22.10.2009р., та надав клопотання в якому зазначив про часткову сплату відповідачем основоного боргу у розмірі 24 403,85 грн. просив задовольнити позовні вимоги у розмірі 27 712,72 грн., з яких 26 597,34 грн. - основного боргу, 3% річних –174,21 грн. та втрат від інфляції у сумі 506,65 грн., пеню у сумі 434,52 грн.

Відповідно до ст.. 22 ГПК України клопотання прийнято судом до розгляду.

Судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням клопотання позивача від 24.12.2009р.

Представник відповідача позовні вимоги у розмірі 27 712,72 грн. визнав в повному обсязі, в підтвердження часткової сплати основного боргу надав платіжні доручення.

У судовому засіданні 24.12.2009р. розгляд справи судом закінчено, на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

20.02.2009 року між ДП фірми “Екотехніка - М” (надалі позивач) та ТОВ виробничо-комерційної фірми “Юлія-1” (надалі відповідач) укладено договір № 27(надалі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору позивач зобов’язався систематично передавати товар у власність відповідача, а відповідач зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити товар в строки, в асортименті, в кількості та по цінам, які зазначені у видатковій та податкових накладних..

Відповідно до п.1.2. Договору право власності на товар переходить в момент підписання приймально-здавальних документів.

Відповідно до п.3.4. відповідач сплачує вартість товару протягом 35 календарних днів з підписання приймально-здавальних документів.

На виконання умов договору позивачем, на підставі накладних, здійснювалась поставка товару на загальну сума 53267,33 грн., що підтверджується видатковими накладними № ЕМ00004938 від 26.06.2009р.; № ЕМ00005253 від 10.07.2009р.; № ЕМ00005483 від 16.07.2009р.; № ЕМ00005678 від 24.07.2009р.; № ЕМ00006195 від 15.08.2009р.; № ЕМ00006381 від 22.08.2009р.

За даними позивача на дату подання позову частково сплачено борг у розмірі 2 266,14 грн., тому залишок боргу складає 51 001,19 грн.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що факт поставлення товару позивачем доведений зібраними в матеріалах справи документами.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт отримання товару на загальну суму 53267,33 грн. та надав суду платіжні документи про часткову сплату заборгованості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

          Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання вважається його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно ст. 611 ЦК України, при порушенні зобов’язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, на день розгляду спору, позивачем та відповідачем суду надані докази (які залучені до матеріалів справи) часткової сплати відповідачем заборгованості в розмірі 24 403,85 грн.

Також з наданих позивачем та відповідачем доказів (платіжних доручень) судом встановлено, що заборгованість у розмірі 16 304,67 грн. погашена відповідачем до моменту звернення позивача до суду за захистом порушених прав, що підтверджує платіжними дорученнями № 563 від 03.11.2009р. на суму 1304,67 грн.; № 509 від 27.10.2009р. на суму 3000,00грн.; , № 1639 від 06.10.2009р. на суму 2000,00грн.; ,.№ 372 від 07.10.2009р. на суму 1000,00грн.; № 396 від 09.10.2009р. на суму 2000,00грн.; № 409 від 12.10.2009р. на суму 2000,00грн.; № 421 від 13.10.2009р. на суму 2000,00грн.; № 449 від 16.10.2009р. на суму 2000,00грн.; № 466 від 20.10.2009р. на суму 1000,00грн.;

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення 16 304,67 грн. задоволенню не підлягають, оскільки заявлені безпідставно, а тому судові витрати в цій частині покласти на позивача.

Оскільки відповідач розрахунок в сумі 8 099,18 грн. здійснив після звернення позивача до суду з позовною заявою, що підтверджується платіжними дорученнями № 611 від 10.11.2009р. на суму 2000,00грн.; № 736 від 25.11.2009р. на суму 3099,18грн.; № 653 від 13.11.2009р. на суму 2000,00 грн.; № 696 від 19.11.2009р. на суму 1000,00грн., провадження в цій частині слід припинити, оскільки між сторонами в цій частині позовних вимог відсутній предмет спору з віднесенням судових витрат в цій частині на відповідача.

Згідно з п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, сума основного боргу за Договором № 27 від 20.02.2009р. на момент розгляду справи становить 26 597,34 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 26 597,34 грн. також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 23.12.2009р., який підписаний обома сторонами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 434,52 грн.

Відповідно до п.7.1 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за цим Договором, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Таким чином, вимоги про стягнення пені у розмірі 434,52 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у сумі 506,65 грн., сума трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 174,21 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір відсотків.

Інший розмір відсотків договором не встановлений.

Судом у судовому засіданні перевірено правильність нарахування 3 % річних, втрат від інфляції грошових коштів та встановлено, що вимоги в цій частині є законні і обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню судом.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з ТОВ виробничо-комерційної фірми “Юлія-1” основного боргу у розмірі 26597,34 грн.; 3% річних –174,21 грн. та втрат від інфляції у сумі 506,65 грн. та пені у сумі 434,52 грн. документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173, 193, 230 - 232 ГК України, ст. 526, 530 ЦК України, ст. ст. 3, 22, 28, 33, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 80,82, 84, 85 ГПК України, суд:

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Юлія-1” (м. Запоріжжя, 69068, вул. Кругова, 73, код ЄДРПОУ 22130144) на користь Дочірнього підприємства фірми “Екотехніка - М” (м. Київ, 03680, пр-т ак. Палладіна, 46/2, корп.3, р/р 26004175 в КБ “Кредитпромбанк”, м. Київ, МФО 300863, ЄДРПОУ 24363204) 26 597 (двадцять шість тисяч п’ятсот дев’яносто сім) грн.. 34 коп. - основного боргу, пені - 434 (чотириста тридцять чотири) грн..52 коп.; втрат від інфляції –506 (п’ятсот шість) грн.. 65 коп.; 3% річних у розмірі 174(сто сімдесят чотири) грн.. 21 коп.; 358 (триста п’ятдесят вісім) грн..13 коп. - державного мита, 156 (сто п’ятдесят шість) грн. 10 коп. витрат на сплату інформаційно технічного забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В частині стягнення 8 099,18 грн. основного боргу провадження припинити.

В частині стягнення 16 304,67 грн. основного боргу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 29.12.2009р.

Суддя                                                             І.В. Владимиренко