Рішення № 80748632, 15.03.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8288/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2019 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого – судді Невойта П.С.,

секретаря с/з ОСОБА_1,

справа № 466/8288/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3»яни Осипівни, ОСОБА_4 до ПАТ «Банк Універсальний» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору і договору іпотеки,

за участю позивача ОСОБА_2, ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

встановив:

17.10.2018 року позивачі звернулися до суду з позовом до ПАТ «Банк Універсальний” про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, як такого, що укладений під впливом обману та визнання недійним Договору іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що 08 травня 2007 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Універсальний» було укладено кредитний договір № 19/163-07к від 08.05.2007.

Відповідно до п.1.1 Договору кредиту відповідач зобов’язувався надати позивачу грошові кошти на умовах цього Договору в сумі 40 560,00 доларів США, а позивач зобов’язувався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 40 560,00 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 11% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

08.05.2007 в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобовязань за кредитним договором між ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру № 105 загальною площею 75,78 кв.м. в будинку №6а за адресою: м.Львів, вул.Плугова.

Позивачі посилаються на те, що в порушення вимог ст.632 Цивільного кодексу України, відповідачем не зазначено в оспорюваному договорі таку істотну його умову, як ціна Договору. Окрім того, вказують, що оспорюваний кредитний договір не містить щомісячного платежу за кредитом та відсотках. Зазначає, що із дня отримання кредиту ним повністю сплачено близько 50 000 доларів США, а тому вважає, що повернув банку кредит в повному розмірі.

Також зазначають, що під час укладання договору банк приховав від нього повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів його, як позичальника, в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку він сплатив би банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Вважають, що укладаючи спірний кредитний договір № 19/163-07к від 08.05.2007, відповідач не здійснив належно детальний, достовірний та об’єктивний розпис орієнтовної сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, не визначив належно реальну процентну ставку, не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту, банк не встановив застереження, щодо попередження його, як позичальника, про настання валютних ризиків, не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням.

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, вважає, що вказане відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» є нечесною підприємницькою діяльністю та навмисним введенням відповідачем як однією із сторін правочину його як другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такі дії банку не можуть вважатися нечесною підприємницькою діяльністю, яка вводить споживача в оману та навмисним введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, що передбачено ст.230 ЦК України.

Також вказують що в порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем видано йому споживчий кредит в іноземній валюті. З урахуванням наведеного, вважають що кредитний договір не відповідає вимогам закону.

У зв’язку з цим просили суд визнати порушеними їх права як споживаів фінансових послуг банку та визнати недійсним кредитний договір № 19/163-07к від 08.05.2007, укладений між ним та ПАТ «Банк Універсальний» як такий, що укладений під впливом обману зі сторони банку та визнати недійсним Договір іпотеки від 08.05.2007 на підставі ст.548 ЦК України.

Ухвалою судді від 23 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3»яни Осипівни, ОСОБА_4, ОСОБА_7 до ПАТ «Банк Універсальний» про захист прав споживачів та про визнання недійсним кредитного договору від 08.05.2007 залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків, вказаних в мотивувальній частині даної ухвали.

09.11.2018 позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3»яна Осипівна та ОСОБА_4 усунули недоліки та подали уточнюючу позовну заяву.

Ухвалою судді від 15 листопада 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №466/8288/18 2/466/2502/18 в частині: визнати недійсним кредитний договір №19/163-07к від 08.05.2007 року укладений між ОСОБА_8 та ВАТ «Універсал Банк»; визнати недійсним договір іпотеки від 08.05.2007 року.

Представник відповідача у підготовче судове засідання не прибув, не скористався правом подання відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні позивачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3»яна Осипівна позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши думку позивачів, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов безпідставний і не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк Універсальний» було укладено кредитний договір № 19/163-07к від 08.05.2007 (а.с.5-9).

Відповідно до умов п. 1.1 кредитного Договору, Банк надає позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на наступних умовах: сума кредиту- 40560,00 доларів США, валюта кредиту долар США, термін кредиту 240 місяців, дата погашення кредиту 07 травня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 08.05.2007 між ПАТ “Банк Універсальний” та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за умовами якого в іпотеку банку іпотекодавцем було передано квартиру загальною площею 75,67 кв.м. №105 в будинку № 6а за адресою: м.Львів, вул.Плугова. (а.с.11-15)

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Системний аналіз зазначених вище норм ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, відсоткова ставка за користування кредитними коштами, строк користування кредитом.

Як вбачається із п. 1.1 кредитного договору № 19-163-97к від 08.95.2007, останній такі умови містить. Зокрема, у кредитному договорі зазначено суму кредиту 40 560,00 доларів США, відсоткову ставку за користування кредитними коштами, що складає 11% річних , термін кредиту, що складає 240 місяців та кінцевий термін повернення кредиту, що становить 07 травня 2027 року

Отже, посилання позивача на відсутність у кредитному договорі усіх істотних його умов є необґрунтованими і безпідставними та не приймаються судом до уваги.

Окрім того, правовим наслідком відсутності у договорі усіх істотних його умов є те, що такий договір вважається не укладеним, оскільки відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такої підстави недійсності договору як недосягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов чинне законодавство не містить.

Проте такий спосіб захисту порушеного права як визнання Договору не укладеним ст.16 ЦК України не встановлено. В такому випадку слід керуватися положеннями ст.1212 ЦК України, яка визначає набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, де зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) не укладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Графіком погашення заборгованості по кредиту, який є Додатком № 1 до кредитного договору №19/163-07к, встановлено порядок погашення кредиту, а відтак твердження позивача про відсутність порядку погашення щомісячного платежу за кредитом не заслуговує на увагу.

Щодо відсутності в оспорюваному Договорі порядку погашення відсотків, то, відповідно до п. 4.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня видачі кредиту по день його повернення за фактичну кількість днів користування кредитом. День надання кредиту і день повернення кредиту при нарахуванні процентів рахуються як один день. Нарахування процентів за фактичну кількість календарних днів користування кредитом здійснюється щомісячно. Нарахування процентів за користування кредитом в поточному місяці проводиться Банком в останній робочий день поточного місяця. Нарахування процентів в останній робочий день року здійснюється за період з останнього робочого дня попереднього місяця по 31 грудня включно.

Сплата процентів здійснюється Позичальником не пізніше 10-го числа наступного за звітним місяцем. Проценти, нараховані за останній період користування кредитом сплачуються одночасно з поверненням останньої суми кредиту.

Отже, такі твердження позивача не приймаються судом до уваги як безпідставні.

Посилання позивача на порушення відповідачем п.1.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 N 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 за N 541/13808, яким встановлено необхідність інформування банками України споживача про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, не приймається судом до уваги з врахуванням наступного.

Відповідно до п 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 N 168,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 за N 541/13808 Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Згідно з ч.4,6 ст.56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур’єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Отже, за своєю правовою природою та в силу приписів ч.4 ст.56 Закону України “Про Національний банк України” постанова правління НБУ №168 від 07.05.2007 є нормативно-правовим актом НБУ та, відповідно, набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у ній.

Відповідно до п.4 вказаної постанови правління НБУ, постанова набирає чинності через 10 днів після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України. Отже, у вказаній постанові передбачено більш пізній строк набрання нею чинності, ніж це встановлено ч.4 ст.56 зазначеного вище Закону.

Як вбачається із тексту постанови правління НБУ №168 від 07.05.2007, її зареєстровано Міністерством юстиції 25.05.2007 за № N 541/13808.

Отже, вказана постанова правління НБУ набрала чинності 05.06.2007 року, в той час, коли кредитний договір №19/163-07к було укладено 08.05.2007, тобто до набрання чинності вказаною постановою.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п.2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Частинами 1,2 ст.5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В силу приписів ч.4 ст.65 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Таким чином, оскільки постанова правління НБУ № 168 від 07.05.2007 року набрала чинності 05.06.2007, в той час, коли оспорюваний кредитний договір було укладено 08.05.2007, тобто до набрання чинності вказаною постановою, положення цієї постанови правління НБУ не можуть бути застосовані до вказаних кредитних правовідносин

Посилання позивача на ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою було встановлено вимогу щодо зазначення у кредитному договір інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту є також не обгрунтованими, оскільки вказані зміни до ст.11 вказаного закону були внесені 22.09.2011 Законом України №3795-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредитодавцями і споживачами фінансових послуг” і набрали чинності лише 16.10.2011.

Відповідно до п.1,2 Розділу II “Прикінцеві положення” вказаного закону цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Дія цього закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Отже, з огляду на положення ст.58 Конституції України, ст.5 Цивільного кодексу України та п.2 розділу II “Перехідні положення” Закону Україну №3795-VI від 22.09.2011 положення ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів” в редакції від 22.09.2011 не можуть бути застосовані до вказаних кредитних правовідносин, що виникли між сторонами.

Отже, у відповідача станом на момент укладення кредитного договору не виник обов’язок вести переддоговоріну роботу з позивачем та зазначати в договорі інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Посилання позивача на неправомірність видачу йому споживчого кредиту в іноземній валюті також є безпідставним та не приймаються судом до уваги з огляду на те, що як зазначено в п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Проте, оскільки вказаний закон набрав чинності 16.10.2011, а кредитний договір було укладено 08.05.2007, вказані положення статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" також не можуть бути застосовані до кредитних правовідносин, які виникли на підставі цього договору.

Отже, споживчий кредит видано позивачу в іноземній валюті відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Відповідно до ст. 230 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Пунктом 2 ч.1 ст.19 Закону України “Про захист прав споживачів” зазначено, що нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Оскільки відповідно до чинного на момент укладення кредитного договору законодавства у відповідача не виник обов’язок вести переддоговірну роботу з позичальником та інформувати його про орієнтовну сукупну вартість кредиту, що позивач розцінює як нечесну підприємницьку діяльність та навмисне введення відповідачем як однією із сторін правочину його як другої сторони в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такі дії банку не можуть вважатися нечесною підприємницькою діяльністю, яка вводить споживача в оману та навмисним введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а відтак посилання позивача в обгрунтування своїх позовних вимог на ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.230 ЦК України є безпідставними та не приймається судом до уваги.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, \ актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, враховуючи наведені вище положенння нормативно-правових актів, встановлені чинним на момент вчинення оспорюваного правочину законодавством підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору іпотеки від 08.05.2007, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 на підставі положення ч.2. ст.548 ЦК України як додаткового зобов’язання, правовим наслідком недійсності якого є недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №19/163-07к від 08.05.2007 ) також до задоволення не підлягають з врахуванням наведеного нижче.

Згідно із ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки, як було встановлено судом, кредитний договір як основне зобов’язання відповідає вимогам закону, а відтак не може бути визнаний судом недійсним, то і підстави для визнання недійсним Договору іпотеки як додаткового (акцесорного) зобов’язання також відсутні.

Отже, у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору іпотеки від 08.05.2007, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Універсальний» а ОСОБА_2 також слід відмовити.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином встановивши обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідивши надані сторонами докази як в цілому, так і кожного окремо, суд приходить до висновку, що кредитний договір 19/163-07к від 08.05.2007 та Договір іпотеки від 08.05.2007, укладені між Публічним акціонерним товариством "Банк Універсальний" та ОСОБА_2, відповідають вимогам закону та визнанню недійсним не підлягають.

Судові витрати у вигляді судового збору до стягнення не підлягають, оскільки позивача в силу приписів ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, а у позові до відповідача відмовлено і жодних судових витрат відповідачем не понесено, а відтак вони компенсації за рахунок держави не підлягають. оскільки згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залищення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 230, 257, 256, 261, 267, 548, 632, 638 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.56 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст.4, 5, 12, 77, 81, 89, 141, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк Універсальний» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору 19/163-07к від 08.05.2007 року і Договору іпотеки від 08.05.2007 року, укладених між Публічним акціонерним товариством “Банк Універсальний” та ОСОБА_2 – відмовити за безпідставністю.

Судові витрати у вигляді судового збору до стягнення не підягають.

Позивач-1: ОСОБА_2 (м.Львів, вул.Грінченка, 2а/29, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1);

Позивач-2: ОСОБА_5 (м.Львів, вул.Грінченка, 2а/29, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2);

Позивач-3: ОСОБА_4 (м.Львів, вул.Грінченка, 2а/29, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3);

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Банк Універсальний» (01111, м.Київ, вул. Автозаводська, 5419, код ЄДРПОУ 21133352)

Рішення може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Львова.

Якщо в судовому засідання було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 15.03.2018 року.

Суддя ОСОБА_10