Рішення № 80687141, 06.03.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4823/18

Провадження № 2/487/300/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суду міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Бобрової І.В.,

секретар судового засідання – Кожин В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/4823/18 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської обласної клінічної лікарні Миколаївської обласної ради про визнання наказу неправомірним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків

представники учасників справи:

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР, в якому просила скасувати наказ №702-к/тр, виданий 20.06.2018 року виконуючим обов’язки головного лікаря Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР, ОСОБА_4, щодо звільнення ОСОБА_1 – старшої сестри медичної відділення загальної хірургії, яким звільнено останню з 21.06.2018 року за п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін (без відпрацювання 14 календарних днів); поновити її на роботі на посаді старшої сестри медичної відділення загальної хірургії Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР; стягнути на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21.06.2018 року по 25.07.2018 року на посаді старшої сестри медичної відділення загальної хірургії Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР у розмірі 6253,80 грн.; зобов’язати Миколаївську обласну клінічну лікарню МОР звільнити ОСОБА_1 – старшу сестру медичну відділення загальної хірургії, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України – звільнення у зв’язку із порушенням законодавства про працю та стягнути з відповідача всі судові витрати.

Свої вимоги мотивувала тим, що звільнення її з посади старшої сестри медичної відділення загальної хірургії Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР відбулося фактично в період, в який вона знаходилась на лікарняному, тобто незаконно, із зазначенням в наказі не тієї підстави звільнення, на якій вона наполягала, таким чином відповідачем було порушено її трудові права.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.07.2018 року даний позов залишено без руху у зв'язку із зазначеними в ній недоліками.

18.10.2018 року на виконання ухвали суду від 30.07.2018 року позивачем до канцелярії суду подано виправлену позовну заяву про зміну формулювання причин звільнення та компенсації вихідної допомоги, позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 виключені.

29.10.2018 р. до канцелярії суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків у розмірі 20924,48 грн. (сума основного боргу 20726,88 грн., 3% річних - 197,60 грн.). Вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виплачено їй раніше заявлені кошти одразу, через що утворилась прострочка.

Ухвалою суду від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

19.11.2018 р. до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотивуючи пропуском позивачем строку оскарження наказу про звільнення, наявністю рішення суду про визнання наказу про звільнення законним та необґрунтуванням підстав звільнення саме за іншою заявою ОСОБА_1 та періоду, за який потрібно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

05.12.2018 р. позивачем до суду надано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просила визнати неправомірним наказ №702-к/тр, виданий 20.06.2018 року виконуючим обов’язки головного лікаря Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР, ОСОБА_4, щодо звільнення ОСОБА_1 – старшої сестри медичної відділення загальної хірургії, яким звільнено останню з 21.06.2018 року за п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін (без відпрацювання 14 календарних днів); визнати формулювання причини її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін (без відпрацювання 14 календарних днів) невірною; змінити формулювання її звільнення, вказавши формулювання звільнення - у зв'язку із порушенням законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП України) та дату звільнення - з 25.06.2018 р.; стягнути на її користь вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у сумі 11169,00 грн.; стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків у розмірі 24206,82 грн. (сума основного боргу 23943,12 грн., 3% річних - 262,70 грн.).

Цього ж дня до суду надійшла відповідь позивача на відзив, відповідно до якої остання не погоджується з фактами, зазначеними у відзиві. Наполягає, що працівники Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР чинили їй перешкоди при подачі заяв та звернень, тому вона була вимушена надсилати їх поштою та електронною поштою. Зазначила про помилковість твердження представника відповідача про правомірність формулювання причини її звільнення, оскільки бажання припинити трудовий договір у зв'язку із обставинами, викладеними в її заяві від 18.06.2018 р., існували лише в той день. Оскільки відповідач в той день не виявив такого бажання, то і посилання на угоду сторін при формулюванні причини звільнення в наказі від 20.06.2018 р. є неправильним. Вважає, що нею не порушено строк для оскарження наказі від 20.06.2018 р. №702-к/тр, оскільки про своє звільнення вона дізналась лише 25.06.2018 р., а даний позов подано до суду 25.07.2018 р. Зауважила, що позов місить детальний розрахунок сум, що підлягають стягненню з відповідача.

23.01.2019 р. позивачем до суду надано заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків у розмірі 39650,17 грн. (сума основного боргу 38952,24 грн., 3% річних – 697,93 грн.),решта позовних вимог залишена без змін.

05.03.2019 р. представником позивача до суду надано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній остаточно просив визнати неправомірним наказ №702-к/тр, виданий 20.06.2018 року виконуючим обов’язки головного лікаря Миколаївської обласної клінічної лікарні МОР, ОСОБА_4, щодо звільнення ОСОБА_1 – старшої сестри медичної відділення загальної хірургії, яким звільнено останню з 21.06.2018 року за п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін (без відпрацювання 14 календарних днів); визнати формулювання причини її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін (без відпрацювання 14 календарних днів) невірною; змінити формулювання її звільнення, вказавши формулювання звільнення - у зв'язку із порушенням законодавства про працю (ч.3 ст.38 КЗпП України) та дату звільнення - з 25.06.2018 р.; стягнути на користь позивача вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у сумі 11169,00 грн.; стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків у розмірі 41873,29 грн. (сума основного боргу 41096,40 грн., 3% річних – 776,89 грн.).

Позивач до судового зсідання не з’явилась.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені та збільшені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволені. Крім того, зазначила, що з позивачем було проведено повний розрахунок після її звільнення в строки та у розмірі, передбачені законом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що Апеляційним судом Миколаївської області 18.06.2018 р. постановлено поновити ОСОБА_1 на роботі в Миколаївській обласній клінічній лікарні Миколаївської обласної ради (далі - МОКЛ МОР) на посаді сестри медичної старшої відділення загальної хірургії з 21.04.2017 р.

18.06.2018 р. о 15 год.54 хв. ОСОБА_1 написано заяву про поновлення її на роботі на виконання зазначеного вище рішення суду 18.06.2018 р. Згадана вище заява надійшла до відділу кадрів МОКЛ МОР 18.06.2018 р. о 16 год.20 хв. та о 17 год.00 хв. головним лікарем МОКЛ МОР видано наказ № 694-к/тр про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до акту від 18.06.2018 р., складеному о 17 год.45 хв., з наказом про поновлення на роботі ОСОБА_1 була відразу ознайомлена під розпис. Після оформлення повинна була приступити до виконання обов’язків та прийняти за актом прийому-передачі матеріальні цінності у відділенні загальної хірургії. З 17 год.10 хв. по 17 год.45 хв. ОСОБА_1 у відділенні не з’явилась, матеріальні цінності не прийняла.

Цього ж дня ОСОБА_1 написано та направлено поштовим відправленням заяву про звільнення у зв'язку із сімейними обставинами та необхідністю виїзду за межі Миколаївської області, яку представник відповідача отримав 20.06.2018 р. о 14 год.44 хв., що підтверджується скріншотом з сайту Укрпошти, наданим самим позивачем.

19.06.2018 р. позивач на робоче місце не з’явилась, на дзвінки колег не реагувала. Приблизно о 10 год. 40 хв. на електронну адресу МОКЛ МОР надійшла сканкопія заяви позивача про її перебування на лікарняному.

19.06.2018р. о 18 год.10 хв., після закінчення робочого дня, представником МОКЛ МОР отримано заяву ОСОБА_1 від 19.06.2018 р. про звільнення її з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, адміністрацією було прийнято рішення про розгляд заяви 20.06.2018 року.

Як встановлено з пояснень представника відповідача та не заперечувалось представником позивача, правилами внутрішнього трудового розпорядку передбачено закінчення робочого дня о 16 год.42 хв..

Отже, на 20.06.2018 року до відповідача надійшло дві заяви ОСОБА_1 про звільнення, з яких одна заява була датована 18.06.2018 року, інша 19.06.2018 року.

Наказом № 702-к/тр від 20.06.2018 р. позивача було звільнено з посади старшої сестри медичної відділення загальної хірургії з 21.06.2018 р. за п. 1 ст. 36 КЗпП України. З даним наказом ОСОБА_1 особисто ознайомилася 25.06.2018р. та заперечень не мала. Актом від 25.06.2018р. було зафіксовано отримання ОСОБА_1 трудової книжки.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника – ст.ст. 38 і 39 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Чинне трудове законодавство України не передбачає обов'язкове відпрацювання 14 календарних днів у разі розірвання трудового договору за угодою сторін.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Суд критично відноситься до посилання позивача на порушення її трудових прав, які підтверджуються рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18.06.2018 р., та у зв’язку з нерозглядом її заяви про звільнення від 18.06.2018 р., оскільки зазначені позивачем порушення трудового законодавства, які були предметом судового розгляду, стали підставою для ухвалення відповідного судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, та потягнули за собою видання головним лікарем МОКЛ МОР наказу № 694-к/тр про поновлення позивача на роботі.

Крім того, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2018 р. припис Управління Держпраці у Миколаївській області від 30 серпня 2018р. № МК 1292/432/АВ/П, винесений на підставі акту № МК1292/432/АВ від 23 серпня 2018р. за результатами інспекційного відвідування (невиїзне інспектування) за скаргою ОСОБА_1, був визнаний протиправним та скасований.

Таким чином, суд не вбачає ознак порушення МОКЛ МОР трудового законодавства з часу поновлення ОСОБА_1 на посаді (тобто з18.06.2018 р.) по час написання нею відповідної заяви про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

До того ж, заява ОСОБА_1 про звільнення від 19.06.2018 р. не може вважатись відкликанням заяви від 18.06.2018 р., оскільки таке питання в ній навіть не порушувалось, а тому є правомірним звільнення останньої за п.1 ст.36 КЗпП України, та як наслідок безпідставність її вимог про стягнення вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України.

Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою власника або уповноваженого ним органу і працівника, однак такої згоди з боку підприємства не було, так само як і не висловлено позивачем.

Крім того, судом встановлено, що з 19.06.2018 по 22.06.2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Проте, посилання позивача на те, що в порушення трудового законодавства її звільнено в період тимчасової непрацездатності не є обґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ч.3 ст.40 КЗпП України звільнення працівника в такому випадку не допускається лише в разі його звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу (за винятком повної ліквідації підприємства, установи, організації), а не за угодою сторін.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ст. 3 Закону України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Як вбачається з позовних вимог, в остаточній редакції, позивач просила стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків, при цьому прораховуючи зазначені втрати, як середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Позивачем доказів щодо несвоєчасного розрахунку с нею при звільненні надано не було.

На підставі наведеного, беручи до уваги те, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними, допустимии та достатніми доказами, суд прийшов до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13,76-82, 259,263- 268,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської обласної клінічної лікарні Миколаївської обласної ради про визнання наказу неправомірним, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків – відмовити у повному обсязі.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: Миколаївська обласна клінічна лікарня Миколаївської обласної ради, ЄДРПОУ 01998383. місце розташування м.Миколаїв, вул. Київська, 1.

Головуючий суддя І.В.Боброва