Рішення № 80680556, 26.02.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1618/18

Провадження № 2-133/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним сторонами договором кредиту та наявність заборгованості, яку позивач просить стягнути разом з іншими передбаченими договором та законом платежами, а саме просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 06-10/154 від 23.05.2008 року в розмірі 585 386 грн. 86 коп., яка станом на 23.05.2018 року складається з заборгованості за кредитом в розмірі 505 365 грн. 65 коп., заборгованості по відсотках в розмірі 72 214 грн. 62 коп. та інфляційних за кредитом в розмірі 341 грн. 04 коп. та 10 465 грн. 55 коп. та судові витрат в розмірі 8 780 грн. 80 коп.

12 червня 2018 року винесено ухвалу про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.

20 липня 2018 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у цивільній справі та призначення підготовчого провадження у справі.

23 жовтня 2018 року винесено ухвал про заміну позивача публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на його правонаступника акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

17 грудня 2018 року винесено ухвалу про витребування від акціонерного товариства «Укрсоцбанк» додаткових доказів та відмову в задоволенні клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи.

08 лютого 2019 року винесено ухвалу про закриття провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, пояснив, що 20.05.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до якої відповідачу ОСОБА_3 було надано кредит в розмірі 65 000 доларів США. Проте в лютому 2018 року відповідач перестала виплачувати заборгованість, тому вся сума основного боргу була перенесена в прострочену заборгованість, а відтак всі подальші проплати зараховували в погашення простроченої заборгованості. Розрахунок заборгованості складався станом на 23.05.2018 року. Сальдові відомості та довідку про відсутність простроченої заборгованості по основному боргу та процентам формувались на підставі виписок по особовому рахунку. Станом на цей час відповідач на погашає наявну заборгованість, а тому він просить стягнути з відповідача на користь акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 585 386 грн. 86 коп., а також судові витрати в розмірі 8 780 грн. 80 коп.

Представник відповідача ОСОБА_2П в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні, пояснив, відповідач сплачує заборгованість за кредитним договором та відповідно до довідки виданої АТ «Укрсоцбанк» № 07-02/244 від 04.02.2019 року та сальдової відомості відповідачка ОСОБА_3 простроченої заборгованості за кредитним договором № 06-10/154 від 20.05.2008 року станом на 04.02.2019 року по основному боргу та процентам не має. Іноді відповідач допускала прострочку по сплаті кредиту, але вона була не значною. Також просив звернути увагу суду на те, що між позивачем та відповідачем кредитний договір від 23.05.2008 не укладався.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або опорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

20 травня 2008 року між сторонам був укладений договір не відновлювальної кредитної лінії № 06-10/154, згідно якого позивач зобов’язувався надати відповідачу кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14.00% на рік та комісій в розмірі та в порядку визначеному Тарифами на послуги по надання кредитів, що підтверджується копією договору та визнається сторонами.

Вказаний кредитний договір був укладений в письмовій формі, що відповідає вимогам ч.1 ст.1055 ЦК України.

Однак, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не посилається саме на цей правочин як підставу для виникнення грошових зобов’язань у цьому спорі, оскільки у позовні заяві просить стягнути кошти за іншим правочином із іншими реквізитами, зокрема щодо дати його укладення. Так, у мотивувальній частині позову позивач посилається на необхідність судового захисту його прав, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору кредиту № 06-10/154 від 23 травня 2018 року, факт укладення якого сторонами під час судового розгляду належними і допустимими доказами не підтверджено, а також заперечено відповідачем. При цьому у резолютивні частині позову інші реквізити відповідного договору не зазначено. Також суд враховує, що за поясненнями представників сторін, між сторонами різні договори, в тому числі кредитні, укладались неодноразово на різних умовах. Доводи представника позивача щодо допущення технічної описки у позовній заяві суд не приймає до уваги, оскільки в установленому законом порядку така описка позивачем не усунута під час розгляду справи, зокрема не подавались заяви про зміну підстав позову або іншим чином зміну змісту позовних вимог.

Відтак, суд оцінює позові вимоги на засадах диспозитивності цивільного судочинства в межах пред’явлених позовних вимог, тому вважає недоведеним факт укладення між сторонами правочину, на умовах якого ґрунтуються позовні вимоги.

Суд вважає, що матеріали справи не містять переконливих доказів отримання саме відповідачем ОСОБА_3 коштів в якості кредиту за визначеним позовом правочином – договором кредиту № 06-10/154 від 23 травня 2018 року, оскільки позивачем не подано належного і допустимого доказу, який би містив відомості про таку обставину. При цьому суд також враховує, що позивач неналежно виконав свої процесуальні обов’язки щодо доведення позовних вимог, шляхом подання письмових доказів не зміг створити передумови від всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи щодо обставин укладення і умов цивільно-правової угоди між сторонами, на підставі якої пред’явлено позов, що унеможливлює обґрунтовану правову оцінку доводам про правомірність позовних вимог.

В обґрунтування позову позивач посилається на розрахунок заборгованості, за яким борг за договором складає 585 386 грн. 86 коп., що станом на 23.05.2018 року складається із заборгованості за кредитом в розмірі 505 365 грн. 65 коп., заборгованості по процентам в розмірі 72 241 грн. 62 коп., та інфляційні витрати в розмірі 341 грн. 04 коп. та 10 465 грн. 55 коп.

Суд вважає відповідні доводи непереконливими, оскільки відповідачем заперечено як факт укладення договору від 23 травня 2018 року, так і розмір наявної заборгованості, якщо навіть прийняти до уваги поза процесуальні доводи представника позивача на описку у даті укладення кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Навіть якщо приймати до уваги доводи про наявність заборгованості за іншим правочином із іншою датою укладення, сукупність описаних вище обставин вказує на необґрунтованість поданого позивачем розрахунку заборгованості, невідповідність такого розрахунку умовам кредитного договору та закону, однак самостійно її розрахувати суд позбавлений можливості через відсутність достатніх відомостей і доказів щодо вихідних даних, зокрема точний розмір та час надходження платежів за кредитом, дати у умови виникнення грошових зобов’язань, тощо.

Таким чином, обставини, що покладені в основу позову не знайшли підтвердження під час судового розгляду.

Відомості у наданих представником відповідача письмових доказах позивачем переконливо не спростовані.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Суд вважає, що позивачем не доведено обставин, які б породжували правові наслідки у виді виникнення зобов’язань сплатити визначені позовом кошти, тому достатніх підстав для задоволення позову суд не вбачає. Крім того, позовна заява та додані до неї докази містять ряд розбіжностей, зокрема в частині ідентифікації особи відповідача ОСОБА_3 та даті укладення кредитного договору між акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, що унеможливлює достовірне встановлення судом таких обставин, які могли бути покладені в основу судового рішення та які б свідчили про наявність достатніх правових і фактичних підстав для покладення на відповідача в судовому порядку обов’язку сплати передбачених позовом коштів.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих сторонами доказів, суд вважає, що позовні вимоги не грунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України, позивач всупереч вимогам ст.ст.12,13,81 ЦПК України не довів позовні вимоги належними і допустимими доказами, заперечення відповідача узгоджуються із письмовими доказами, тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає, а відтак позов не підлягає задоволенню в повному обсязі з підстав недоведеності.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, ст.ст. 16, 525, 526, 543, 549, 624, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Кравченко