Ухвала суду № 80671444, 20.03.2019, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/1545/18

№ провадження 1-кп/646/182/2019

У Х В А Л А

20.03.2019 року м.Харків

Колегія суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова у складі головуючого судді Янцовської Т.М.,

суддів Єжова В.А., Сіренко Ю.Ю.,

з участю секретаря Маркової О.В.,

прокурора Соломко Н.А.,

захисника Олійника О.А.,

потерпілого ОСОБА_2,

представників потерпілих Преображенського А.А., Шинкарчука А.В., Мизиненко І.О., Росинського В.Є.,

обвинуваченої ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013220490001420 від 13.03.2013 р. за обвинуваченням ОСОБА_7, у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 192 КК України,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 190, ч. ч. 3, 4 ст. 358, ч. 2 ст. 192 КК України.

22.01.2019 р. ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова відносно ОСОБА_7 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23.03.2019 р. включно, визначено суму застави у розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 528600 гривень(п'ятсот двадцять вісім тисяч шістсот).

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої, посилаючись на те, що на досудовому розслідуванні стосовно ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 22.09.2017 р. обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжений. Обґрунтованість та законність рішень судів перевірялась колегією суддів апеляційного суду Харківської області при розгляді апеляційних скарг сторони захисту та запобіжний захід не змінено. При обранні та продовженні стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу судом ретельно досліджувались та враховувались вимоги ст. 178 КПК України щодо тяжкості покарання, стану здоров'я, міцності соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, репутації, майнового стану, розміру спричиненої потерпілим майнової шкоди. Ризики, які мали місце під час досудового розслідування, на стадії підготовчого та судового розгляду та на теперішній час не зменшилися та не перестали існувати, що виправдовує подальше тримання обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою. На теперішній час продовжує місце існування встановлених ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. До теперішнього часу належним чином не з'ясовано місце постійного мешкання ОСОБА_7 та джерела її доходів, доводи сторони захисту з цього приводу постійно змінювались. Від потерпілих неодноразово надходили заяви щодо здійснення на них психологічного тиску та погроз фізичної розправи з боку ОСОБА_7 Зазначені обставини унеможливлюють запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та викладені вище обставини виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7

В судовому засіданні захисник заперечував проти продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7, заявив клопотання про заміну запобіжного заходу обвинуваченій на домашній арешт. В обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_7 мас постійне місце реєстрації у АДРЕСА_1, що підтверджується відміткою про місце реєстрації у паспорті громадянина України, фактично ОСОБА_7 постійно проживала разом із своїм чоловіком по цивільному шлюбу - ОСОБА_8, інвалідом 2 групи, за адресою АДРЕСА_2, що належить їй на праві спільної сумісної власності, донька підозрюваної - ОСОБА_9 є студенткою денного факультету навчання Харківського інституту ПрАТ «Міжнародна Академія управління персоналом», мати ОСОБА_11 є пенсіонеркою. ОСОБА_7 раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. На судовому засіданні допитані потерпілі ОСОБА_12 та ОСОБА_2, тому будь-яких тверджень про те, що потерпілі не допитувались та на них може чинитись тиск - відсутні. Потерпілий ОСОБА_13, який до цього часу не допитувався, жодного разу не відвідав за 1,5 року судові засідання. На 2 останні судові засідання викликався, але не прийшов - жодного разу не вказував про можливий тиск на нього. Натомість ОСОБА_7 намагалася впродовж строку тримання під вартою компенсувати потерпілому ОСОБА_12 частину заборгованості у вигляді 10 000 гривень. ОСОБА_7 знаходиться під вартою з 22.09.2017 р. ВСУ зазначив, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК України. ОСОБА_7 не має фізичної можливості використати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у зв'язку з тим, що на усе належне їй майно накладено арешт ухвалою Київського районного суду м. Харкова шляхом заборони відчуження такого майна.

Обвинувачена підтримала думку захисника, вважала недоцільним продовження щодо неї запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просила змінити його на домашній арешт.

Представники потерпілих Преображенський А.А., Мизиненко І.О., Шинкарчук А.В., Росинський В.Є. та потерпілий ОСОБА_2 клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої підтримали, у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу просили відмовити.

Вислухавши думку учасників судового провадження, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Право на свободу й особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.

Частиною першою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Держава Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві з огляду на ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У всіх випадках розгляд питання стосовно запобіжного заходу вимагає дослідження доказів щодо обставин, які є суттєвими для вирішення цього питання. Особливо це важливо, коли питання про запобіжний захід розглядається через значний час після попереднього його розгляду судами, оскільки через сплив часу та зміну обставин суд не може покладатися на висновки попередніх судових розглядів, а має оцінити всі обставини заново.

Колегія суддів приймає до уваги, що з усталеною практикою Європейського суду з прав людини при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України"). Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу (справа «Хайредінов проти України»).

Відповідно до статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 178 КПК України.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегія суддів враховує й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування підозрюваного, обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику.

Дійсно, ОСОБА_7 підозрюється у скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавленні волі на строк до 12 років, з конфіскацією майна. На теперішній час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який дає підстави вважати, що обвинувачена може переховуватися від органів досудового розслідування, прокурора та суду, з метою ухилення від відповідальності.

Але колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ у справі Neumeister v. Austria (judgment of 27 June 1968, § 10, Series A no. 8), в якому зазначено: «необхідно також пам'ятати, що ймовірність втечі неодмінно зменшується в міру того, як спливає час перебування під вартою, оскільки та можливість, що строк тримання під вартою буде зарахований до строку тюремного ув'язнення, яке може очікувати відповідну особу у випадку засудження, напевно, зробить для нього майбутнє не таким жахливим і послабить спокусу сховатися».

Крім того, ризик переховування від органів досудового розслідування, прокурора та суду, з метою ухилення від відповідальності зводиться до мінімуму, оскільки обвинувачена ОСОБА_7 має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки: цивільного чоловіка, ОСОБА_8, щодо якого встановлено інвалідність ІІ групи, з яким вона проживає тривалий час, доньку ОСОБА_9, яка є студенткою денного факультету навчання Харківського інституту ПрАТ «Міжнародна академія управління персоналом», мати- пенсіонерку ОСОБА_11

Колегія суддів вважає, що на момент вирішення питання про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 прокурором не доведено існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на потерпілих у цьому кримінальному провадженні, які в судовому засіданні на час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, допитані щодо обставин кримінального правопорушення. Що стосується потерпілого ОСОБА_13, останній жодного разу не повідомляв про будь-який тиск на нього з боку обвинуваченої ОСОБА_7 Крім того, навіть у цьому випадку не можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченої.

Враховуючи викладене, колегія суддів оцінює доводи сторони обвинувачення та сторони захисту у сукупності зі всіма обставинами, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу та приходить до висновку, що продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 не є винятковим та виправданим, оскільки прокурором не в повній мірі доведено недостатність застосування відносно обвинуваченої більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, на які він посилався в судовому засіданні. Для запобігання ризику переховуватися від органів досудового розслідування, прокурора та суду, з метою ухилення від відповідальності достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків буде запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на обвинувачену обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі носити електронний засіб контролю, який у свою чергу надасть можливість запобігти ризику, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки дає змогу відстежувати та фіксувати місцезнаходження обвинуваченої.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню. Разом з тим, підлягає задоволенню клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченої на домашній арешт.

Керуючись ст. ст. 176-178, 181, 196, 205, 331 КПК України,

у х в а л и л а:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 відмовити.

Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 задовольнити.

Змінити обвинуваченій ОСОБА_7 міру запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт цілодобово за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1, звільнивши її з-під варти негайно після доставлення до місця проживання.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_7 такі обов'язки:

не відлучатися з місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу суду,

- прибувати до суду за першою вимогою;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну,

- утриматися від спілкування з потерпілим ОСОБА_13 та свідками у вказаному кримінальному провадженні,

- носити електронний засіб контролю.

Роз'яснити обвинуваченій, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівниками органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою мають право з'явитися у житло, під арештом в якому вона перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї обов'язків.

Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Строк дії ухвали встановити до 20.05.2019 р.

Ухвалу направити до органу внутрішніх справ за місцем проживання ОСОБА_7 для виконання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 22.03.2019 року.

Головуючий: Т.М. Янцовська

Судді: Ю.Ю. Сіренко

В.А. Єжов