Рішення № 80650314, 05.03.2019, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 488/4232/18

Провадження № 2/488/477/19 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

05.03.2019 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі – судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі – Тузові Р.О.,

за участю позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач – ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом до відповідача – ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів», в обґрунтування якого вказала, що починаючи з 01.04.2017 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді менеджера зі збуту, за сумісництвом. Виконання посадових обов'язків передбачало перебування позивачки на території Миколаївської та Херсонської областей, і позивачка належним чином виконувала свої трудові обов’язки. У червні 2018 року, через ускладнення вагітності, позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні, і після закінчення лікування вона дізналася про те, що відповідач звільнив її з роботи, не повідомивши про причини звільнення. Крім цього, позивачка вказала, що наказу про своє звільнення вона також не отримала.

Посилаючись на те, що її звільнили незаконно, у період вагітності, позивачка у своєму позові просила:

-поновити її на роботі на посаді менеджера зі збуту ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів»;

-стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 260,18 грн.;

-стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

У судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги з вищевикладених підстав, та просила провести оплату вимушеного прогулу на час винесення рішення по даній справі.

Представник відповідача у судове засідання по справі не з'явився, подав відзив, у якому заперечував проти позову з тих підстав, що позивачка без поважних причин не з’явилась на роботу, та не повідомила про причини такого, у зв’язку з чим наказом № 198-к від 15.06.2018 року вона була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул). Відзив відповідача разом із доданими до нього письмовими доказами долучений до матеріалів даної справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу № 76-к від 30.03.2017 р. позивачка по даній справі – ОСОБА_3 була прийнята на роботу у ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів», на посаду менеджера зі збуту з 01.04.2017 р., з випробувальним строком у три місяці, та за сумісництвом.

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 29.05.2018 р. по 11.06.2018 р. позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні у гінекологічному відділенні міської лікарні № 5 з клінічним діагнозом: «Вагітність 7 тижнів. Загроза переривання», у зв’язку з чим їй була надана довідка для повідомлення за місцем роботи про причину відсутності на роботі.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка надала довідку міської лікарні № 5 від 01.06.2018 р. за № 320 відповідачу для пояснення причини відсутності на роботі. Після цього, відповідач маючи сумніви у достовірності наданої довідки, надав запит № 329 від 07.06.2018 р. до лікарні щодо підтвердження факту перебування позивачки на стаціонарному лікуванні. У відповідь на запит відповідачу було підтверджено запитувані ним обставини, про що свідчить довідка міської лікарні № 5 від 23.06.2018 р. за № 2005. Факт перебування позивачки на стаціонарному лікування у вказаний час також підтверджується копією листка непрацездатності серії АДЖ № 247084.

Наказом № 198-к від 15.06.2018 р. позивачка була звільнена з роботи з 15.06.2018 р. за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов"язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 147 КЗпП України визначає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 184 КЗпП України визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей. Зокрема, частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Оскільки позивачка була звільнена з роботи з ініціативи власника і на момент звільнення перебувала у стані вагітності, про що було достеменно відомо відповідачу, то зазначене свідчить про порушення відповідачем передбачених законом гарантій для зазначеної категорії жінок, та про порушення ним вимог закону при звільнені позивачки.

Згідно до положень п. 2 ст. 8 Європейської соціальної хартії (переглянутої), укладеної 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та відповідно до якого Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими названі статті та пункти частини II Хартії, незаконним вважається звільнення роботодавцем жінки в період її вагітності або відсутності на роботі у зв`язку з відпусткою, або в період після її повернення на роботу, установлений національним законодавством.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", - при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Оскільки судом встановлено, що звільнення позивачки відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, то позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання незаконним звільнення, та поновлення її на роботі на посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача з приводу відсутності позивачки на робочому місці без поважних причин суд до уваги не приймає, оскільки вони не мають правового значення по суті спору. До того ж, суд не може залишити поза увагою те, що у матеріалах справи відсутні табелі обліку робочого часу підприємства із даними щодо відсутності позивачки на роботі, її посадова інструкція, а також інші належні та допустимі докази, які підтверджують факт її відсутності на робочому місці без поважних причин, тобто вчинення нею прогулу.

У зв'язку із встановленням незаконності звільнення позивачки і в силу положень ст. 235 КЗпП України суд вважає необхідним стягнути на її користь оплату вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При розрахунку оплати вимушеного прогулу суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі Порядок). Зокрема відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За такого середньоденний дохід позивачки складатиме - 199 грн. 60 коп. (7 984 грн. 02 коп. (середній заробіток за два останні місяці, що передували звільненню) : 40 робочих днів у квітні і травні 2018 року).

З урахуванням викладеного розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 36 327 грн. 20 коп. (199 грн. 60 коп. середньоденного доходу х 182 робочих дні за період вимушеного прогулу з 15.06.2018 р. по 05.03.2019 р.).

Як роз'яснено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1993 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов?язкових платежів.

Вимоги позивачки щодо відшкодування моральної шкоди суд вважає можливим задовольнити частково виходячи із такого.

Стаття 2371 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) передбачає відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Вона відшкодовується у разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначає законодавство.

Виходячи зі змісту вказаної статті моральну шкоду працівникові відшкодовує безпосередньо роботодавець, якщо наявні такі умови:

?факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У цьому разі законним правом визнається будь-яке суб'єктивне право працівника, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди, укладеної між роботодавцем і його працівником як сторонами трудових відносин;

?працівникові завдано моральних страждань, або він втратив нормальні життєві зв'язки, або в нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя;

?причинний зв'язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або виникнення потреби в працівника докласти додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок порушення роботодавцем законних прав працівника.

За таких обставин, із врахуванням обставин справи та вимог справедливості і розумності, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, яка була спричинена позивачці внаслідок її незаконного звільнення може бути визначена у розмірі 5 000 гривень, і стягує їх з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів» як з роботодавця позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді менеджера із збуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі – 36 327,20 грн. (без утримання податків та інших обов"язкових платежів).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 70,48 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Корабельний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_2, місце проживання: 54051 АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1.

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Сквирський комбінат хлібопродуктів», 09000 Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Київська 25, код ЄДРПОУ 00954544.

Повний текст рішення суду був складений 13.03.2019 р.

Суддя Л.І. Селіщева