Рішення № 80629359, 19.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2019 року № 826/13117/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» доОфісу великих платників податків ДФСпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,Представники сторін:

позивача: Трут Д.В.;

відповідача: Корнейчук О.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДМ Трейдінг Україна» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 22.05.2018 № 0004444108;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 22.05.2018 № 0004434108.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми від'ємного значення ПДВ та податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечив. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку контролюючого органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2018 відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 29.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 08.01.2019, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 19.03.2019 представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити. Відповідач, в свою чергу, просив суд в позові відмовити повністю

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2018 року відповідачем на підставі акта перевірки №1171/28-10-41-08/20027449 від 03.05.2018, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0004444108, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 200.4 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення ПДВ всього в сумі 869 499 грн, в т.ч. за грудень 2016 в сумі 406166 грн, за січень 2017 в сумі 463 333 грн;

- 0004434108, яким позивачу за порушення п.п.14.1.36, 134.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в розмірі 978 185 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 782 548 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 195 637 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву відповідача, зменшення від'ємного значення, а також збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій з поставки зернових між позивачем і ТОВ «Занайс».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується на обставинах: 1) порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з яким позивач у взаємовідносини не вступав (контрагентами-постачальниками прямого контрагента позивача); 2) не надання позивачем до перевірки посвідчень про якість товарів та карантинних сертифікатів; 3) відсутність документів про зберігання товару; 4) розбіжності в номенклатурі товарів по ланцюгу постачання.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання, застосування штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру від'ємного значення ПДВ акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагента позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на порушення норм податкового законодавства особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироків та/або ухвал про закриття кримінальних проваджень, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірним контрагентом, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах купівлі-продажу зернових: № 318_002088 від 07 грудня 2016, № 318_002186 від 13 грудня 2016 року, №318_002235 від 15 грудня 2016 року, №318_002257 від 18 грудня 2016 року, № 318_002267 від 19 грудня 2016 року, № 318_002373 від 19 січня 2016 року, № 318_002411 від 19 січня 2016 року, видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях, ТТН (а.с.47-57 том 1).

Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Аналогічні договори (а.с.120-124, 131-136, 163-169, 203-209, 237-242, 249-250 том 1; а.с. 1-5, 20-24 том 2); рахунки-фактури, видаткові накладні, ТТН, податкові накладні, платіжні доручення (а.с.125-130, 137-162, 170-202, 210-236, 243-248 том 1; а.с.6-19, 25-35 том 2) по взаємовідносинам з ТОВ «Занайс» долучено позивачем до матеріалів справи.

Усі перелічені та досліджені судом договори є однотипними, а отже суд не вважає за доцільне детально викладати зміст кожного договору окремо.

Разом з цим, за змістом договорів, товариство з обмеженою відповідальністю «Занайс» (постачальник) зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець - ТОВ «АДМ Трейдінг Україна» зобов'язується прийняти та оплатити соняшник українського походження урожаю 2016 року (Товар) насипом на умовах, передбачених договорами.

Постачальник гарантує, що товар є його власністю і вільний від прав третіх осіб, зокрема не є предметом застави, не знаходиться під арештом, не є спільною власністю.

Постачальник є сільськогосподарським підприємством-виробником Товару, та вважається таким відповідно до ст.209.6 Податкового кодексу України (п.п.1.1-1.3.1 Договорів).

Строки та умови поставок обумовлені сторонами наступним чином.

Постачальник поставляє товар автомобільним транспортом в повному обсязі на ПрАТ «АДМ Іллічівськ», яке розташоване за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 26.

Датою поставки товару є дата прийняття товару на ПрАТ «АДМ Іллічівськ».

Пунктом 3.3 Договорів сторонами визначено вимоги до базисних показників (якості) товару: сміттєва домішка - не більше 3%, вологість - не більше 8%, кислотне число олії - не більше 3,5 мг КОН, олійна домішка - не більше 15%, шкідники і карантинні об'єкти - не допускається.

Обставини поставник Товару на ПрАТ «АДМ Іллічівськ» підтверджуються належним чином засвідченими копіями ТТН, які також містять в собі відтиск штампів зернового складу про прийняття зерна.

При цьому, проаналізувавши зміст та форму ТТН, судом встановлено, що всі без виключення перевізні документи містять в собі інформацію про перевізника, замовника перевезення та одночасно вантажовідправника (ТОВ «Занайс»), вантажоодержувача (ПрАТ «АДМ Іллічівськ для ТОВ «АДМ Трейдінг Україна»), пункти навантаження та розвантаження, вагу зерна.

Також, як вже зазначалось, кожна з ТТН містить в собі відтиск штампу та підпис відповідальної особи ПрАТ «АДМ Іллічівськ» про прийняття насіння соняшника 2016 року, що свідчить на користь дотримання спірним контрагентом позивача вимог Договорів в частині поставки товару на умовах СРТ визначеному вантажоодержувачу.

Передача та одночасно перехід права власності на товар, між сторонами оформлені відповідними видатковими та податковими накладними, які, серед іншого, детально були досліджені під час перевірки.

Позивач придбав у ТОВ «Занайс» Товар, який у подальшому був використаний Позивачем у його господарській діяльності, а саме для переробки насіння соняшнику відповідно до договорів на переробку давальницької сировини та актів про результати переробки (а.с.106-120 том 2).

Відповідність якісних показників поставленого зерна умовам п.3.3 Договору підтверджується Витягом з журналу якісних показників насіння соняшника (а.с.121 том 2).

Додатково, факт прийняття та перевірки якості насіння підтверджується реєстрами вантажу (сировини), прийнятого ПрАТ «АДМ Іллічівське» (а.с.113 том 3).

Виготовлена олія була реалізована Позивачем покупцю-нерезиденту ADM Germany GmbH на підставі контракту від 16.11.2016 року № 2436 (а.с.129-135 Том 2). Безпосередньо експорт олії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вантажно-митних декларацій від 05.02.2017 року №500040408/2017/000977 (а.с.137-138 том 2), від 02.02.2017 року № 500040408/2017/000861 (а.с.149 том 2).

Разом з цим, як вже зазначалось, не прийняття до уваги вказаних документів, як належних доказів правомірності формування позивачем показників податкової звітності, обумовлено лише: 1) порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з яким позивач у взаємовідносини не вступав (контрагентами-постачальниками прямого контрагента позивача); 2) не надання позивачем до перевірки посвідчень про якість товарів та карантинних сертифікатів; 3) відсутність документів про зберігання товару; 4) розбіжності в номенклатурі товарів по ланцюгу постачання.

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від'ємного значення з ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань з ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Посилання відповідача на не надання позивачем до перевірки посвідчень про якість товарів та карантинних сертифікатів, судом відхиляються, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про карантин рослин» та п. 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року № 705 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин», об'єкти регулювання переміщуються (перевозяться) територією України за наявності карантинного сертифіката у випадках: 1) вивезення та/або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону; 2) транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.

Вказані два випадки обов'язковості наявності карантинного сертифікату не мали місця в рамках досліджуваних господарських операцій, адже поставки були в межах України та за відсутності карантинних зон, внаслідок чого відсутня необхідність наявності карантинних сертифікатів.

До того ж, карантинні сертифікати чи сертифікати якості не є первинними документами в розумінні ст. 1, п. 2. ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 19 Закону України «Про карантин рослин», а отже, відсутність карантинних сертифікатів не може бути виключно-достатнім доказом безтоварності операцій.

Посилання відповідача на відсутність документів про зберігання товару є недоречними, адже в даному випадку зберігання Товару взагалі не здійснювалось - Товар, як встановлено вище, поставлявся на переробку (а не на зберігання) на масло-екстракційний завод ПрАТ «АДМ Іллічівське».

Твердження контролюючого органу про розбіжності в номенклатурі товарів по ланцюгу постачання, судом відхиляються, адже контрагент постачальник - ТОВ «Занайс» не здійснював придбання зернових з метою їх подальшого перепродажу, а був виробником Товару, про що власне і зазначено в 1.3.1 Договорів.

При цьому, позивачем до матеріалів справи надано довідку Лубенської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 29.11.2016 року №47, видану ТОВ «Занайс», яка підтверджує що контрагент протягом перевіряємого періоду здійснював свою діяльність на орендованих 183,00 га ріллі (а.с.87 том 2).

Також позивачем до матеріалів справи долучено попередньо отримані від ТОВ «Занайс»: Звіт про посівні площі сільськогосподарських культур (форма 4-сг), Звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур (форма № 37-сг), Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма № 29-сг) (а.с.88-100 том 2).

Відповідно до зазначених документів, поданих ТОВ «Занайс» до органів статистики, контрагентом під соняшник було засіяно 183,2 га ріллі та зібрано урожай соняшнику 6 412 ц.

Позивач, в свою чергу, придбав у ТОВ «Занайс» 4 796,4 ц. соняшнику. Тобто контрагент виростив та зібрав врожаю значно більше, а ніж продав Позивачу при наявності достатніх на те земельних ресурсів.

Податковим органом, не встановлено будь-якого завищення врожайності з боку контрагента та жодним чином не спростовано достовірність документів, наданих ТОВ «Занайс» Позивачеві.

Додатково ТОВ «Занайс» надав Позивачу власне підтвердження, що на підприємстві обліковується 5 осіб, в сезон додатково залучаються працівники на підставі цивільно- правових договорів (до прикладу, підряду, надання послуг тощо), орендуються транспортні засоби (а.с.101-102 том 2).

Відповідно до довідки Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області від 02.12.2016 №7186/10/14-03-17-026 (а.с.104 том 2), станом на 02.12.2012 у ТОВ «Занайс» відсутня заборгованість зі сплати податків і зборів, а в акті перевірки (а.с.70 том 1) відповідачем самостійно встановлено, що ТОВ «Занайс» були задекларовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем за грудень 2016 - січень 2017 року.

Відтак, доводи про безтоварність господарських операцій, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.05.2018 №№ 0004444108, 0004434108, складені Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

3. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АДМ ТРЕЙДІНГ Україна» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 27 715,26 (двадцять сім тисяч сімсот п'ятнадцять грн 26 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ОФІСУ ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АДМ ТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20027449, адреса: 04070, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО, будинок 16-А).

ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39440996, адреса: 04119, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 11 Г).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складений 22.03.2019.

Суддя П.О. Григорович