Ухвала суду № 8062601, 02.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-22451/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Карася О.В.

                                                            Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року

у справі № 3/80-817

за позовом Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод»

до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 10 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року, задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Новосілківський спиртовий завод»(далі –ДП, позивач), визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області (далі –ДПІ, відповідач) № 0005382300/0 від 18 серпня 2006 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач заперечення на касаційну скаргу суду касаційної інстанції не надав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, з огляду на слідуюче.

Предметом позову є податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0005382300/0 від 18 серпня 2006 року, яким позивачу на підставі висновків акту перевірки від 11 серпня 2006 року № 538/23/00375094 донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 10463,01 грн., в тому числі –6975,34 грн. за основним платежем та 3487,67 грн. штрафних санкцій.

Визначення вказаної суми податкового зобов’язання податковим органом пов’язано з виключенням ним з податкового кредиту позивача податкових накладних, які виписані ПП «Матрікс»в сумі 1865,67 грн. за вересень 2005 року, ТОВ «Інтеграл»в сумі 149,67 грн. за квітень 2005 року та ПП «Транстехмаш»в сумі 4960,00 грн. за січень 2005 року, в зв’язку з тим, що підприємства-постачальники позивача не сплатили до бюджету суми податку на додану вартість. Вказане, за висновком ДПІ, не давало позивачу права включати сплачені ним суми податку на додану вартість в зазначені податкові періоди до податкового кредиту з метою отримання бюджетного відшкодування.

Судами встановлено, що в січні 2005 року позивач отримав від ПП «Транстехмаш»дробарку АІ-ДМ, в ціні товару сплатив податок на додану вартість, одержав від постачальника податкову накладну та правомірно включив до податкового кредиту 4960 грн. сплаченої суми податку на додану вартість. В квітні 2005 року позивач отримав від ТОВ «Інтеграл»фасадну плитку, одержав податкову накладну та включив до податкового кредиту суму сплаченого податку на додану вартість –149,47 грн. У вересні 2005 року позивач отримав від ПП «Матрікс»обрізну дошку, одержав від продавця податкову накладну та обґрунтовано включив до податкового кредиту 1865,67 грн., сплаченого податку в ціні товару.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон № 168/97-ВР) не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового стану інших осіб і фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету. Питання щодо від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і цей факт не ставиться в залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з вказаною правовою позицією судів, оскільки згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Датою виникнення права платника податків на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставини, на які посилається податкова інспекція в обґрунтування своїх висновків не визначаються Законом № 168/97-ВР як підстава для виключення відповідних сум з податкового кредиту позивача.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Тернопільської області від 10 травня 2007 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року у справі № 3/80-817 не встановлено.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області відхилити.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 10 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Карась О.В.

                                        Маринчак Н.Є.

                                        Федоров М.О.

Суддя А.О. Рибченко