Рішення № 80613413, 20.03.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/6558/15-ц

Провадження № 2/644/3/19

20.03.2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2019 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Бугери О.В.,

за участю секретаря судового засідання Ступницького К.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Орджонікідзевського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

22.06.2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявленого позову позивачем зазначено на те, що 30 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353413001, відповідно до умов якого відповідач отримав грошовий кредит у розмірі 45 900,00 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 25 травня 2033 року. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 207690 від 30 травня 2008 року. З огляду на неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань, внаслідок чого утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11353413000 від 30 травня 2008 року у розмірі 48 819,76 доларів США та пеню у розмірі 25 418 грн. 96 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 не оскаржувалося, набрало чинності. У подальшому ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 14 червня 2017 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» задоволено, ухвалено рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року в частині відмови в позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості скасовано і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті позовних вимог судові рішення залишено без змін. Викладено правову позицію. Під час нового розгляду справи представник позивача в судове засіданні не з’явився, через канцелярію суду подав заяву, у якій просив справу слухати без його участі, підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення (а.с. 39, 80, т.3). Відповідач ОСОБА_1 (прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 змінено у зв’язку із вступом у шлюб 19.09.2015 року – копія паспорту том 1 а.с.168) у поданих суду відзиві та запереченнях заперечує проти задоволення позовних вимог до неї, зазначає про пропуск ОСОБА_5 строків позовної давності звернення з вимогами про погашення кредитного боргу поручителем. Зазначає, що в Постанові ВСУ від 14.06.2017 року зазначено, що вирішуючи даний спір суди не звернули увагу на обставини справи та не надали оцінки доводам позивача про направлення ним до відповідачів вимог про зміну терміну виконання основного зобов’язання від 05.02.2015 року. За матеріалами справ и встановлено, що дійсно укладено договір про надання споживчого кредиту між позивачем та відповідачем ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_1 виступила поручителем, відповідно до укладеного договору поруки. За наданим розрахунком станом на 26.05.2015 року існує заборгованість з урахуванням процентів за користування кредитом у сумі 48819,76 доларів США та пені в сумі 25418,96 гривень. Укладеним договором про надання споживчого кредиту передбачено, що у випадку не сплати позичальником чергового ануїтентного платежу в установлений цим договором день сплати більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку встановленому розділом 6 даного договору. Згідно до п.6.1.1, 6.1.2. договору сторони погодили, що банк має право відмовити позичальнику в наданні кредиту, та/або визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно до п.1.2.2. договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредити, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Пунктом 6.2. договору визначено порядок дострокового повернення всієї суми кредиту, та дострокової сплати за кредит, а саме повідомлення позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника. В даному випадку на адресу позичальника було направлено вимогу про усунення порушень договору та погашення заборгованості за договором станом на 26.01.2015 року у розмірі 330,92 долара США простроченої заборгованості та 4007,39 доларів простроченої заборгованості по процентам. А вимогу про дострокове виконання зобов’язань за даним договором на адресу позичальника та поручителя банк не надсилав. На думку відповідача, вказаною вимогою банком не було змінено строк виконання основного зобов’язання, тому відсутні підстави вважати, що кредитор реалізував своє право передбачене ст.1050 ЦК України та змінив строк виконання основного зобов’язання шляхом надсилання відповідної вимоги від 05.02.2015 року. Також, зазначала, що припинення поруки пов’язане із закінченням строку її чинності. Відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимог до поручителя, в даному випадку у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу та порука в даному випадку припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань. За договором було визначено повернення суми кредиту ануїтентними платежами, розмір якого визначений в 539 доларів США, який має бути внесений не пізніше 6 числа кожного календарного місяця, останній платіж був сплачений 06.05.2014 року. Оскільки додаткової угодою до кредитного договору передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 6-го числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог боржника та обрахування встановленого частиною четвертою ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя. На думку сторони відповідача банком не було враховано правову позиції Верховного Суду України по дані справі та не надано суду уточнену позовну заяву, не надано розрахунків, які дають змогу встановити чи пред’являв банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним платежем, за якими платежами порука припинилась, за якими періодами ще діє. Вважала, що такі розрахунки провести суд не має змоги самостійно, а тому вимоги позову щодо стягнення заборгованості не підлягають задоволенню через недоведеність. Представник відповідача ОСОБА_2 у відкритому судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог до ОСОБА_1 з підстав, викладених у відзиві на позов та у запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 01.11.2018 року пояснив суду, що дійсно є рішення про стягнення з нього суми заборгованості, але виконавчого документу навиконання не надходило, також зазначав, що він не може повернути кредит, який був витрачений на придбання нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за зобов’язаннями ОСОБА_3 та не заперечує, щоб заставлене мано перейшло у власність банку. В подальшому, будучи повідомленим належним чином до суду не прибув, розгляд справи проводився за його відсутності. Письмового відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду строк не подавав. Суд, вислухавши доводи представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, дослідивши наявні у справі докази, встановив наступне. Спірні правовідносини виникли у сфері банківського кредитування та пов’язаних з кредитуванням правовідносин з поручительства. Судом встановлено, що 30.05.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (надалі - Банк) та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11353413000 на підставі якого відповідач отримав грошовий кредит у розмірі 45900 доларів США, з кінцевим строком погашення 25.05.2033р., сплатою річних у розмірі 14% та погашення відповідно до графіку до договору. Позичальник ОСОБА_3 свої зобов'язання за даним договором не виконує, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість станом на 26.05.2015р. у розмірі: 42796,73 доларів США - заборгованість за кредитом, 6023,03 доларів США - заборгованість за процентами, 1941,98 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 23476,98 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. Ці фактичні обставини вже були встановлені рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2016 року, яке в частині стягнення з ОСОБА_3 набрало чинності. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішення в частині стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_3 набрало законної сили, отримано представником банку виконавчі листи, але виконавче провадження не відкривалось. У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року по цій справі зазначається, що виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання основного зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 31 календарного дня (або 40 календарних днів) з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов'язань. Однак суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не звернули уваги на зазначені обставини та не надали оцінки доводам позивача про направлення ним до відповідачів вимог про зміну терміну виконання основного зобов'язання від 05 лютого 2015 року (а.с. 45, 47, т.1). Судом встановлено, що між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту №11353413000 від 30 травня 2008 р. (а.с. 24-30). ОСОБА_5 надіслано на адресу позичальника ОСОБА_3 з посиланням на розділ 6 кредитного договору вимогу про виконання зобов’язань, датовану 05.02.2015 р., яка містить першу вимогу про сплату простроченої заборгованості з тіла кредиту 330,92 долари США та прострочених процентів за кредитом 4007,39 доларів США зі строком виконання 31 день з моменту отримання, а також вимогу під відкладальною умовою (у випадку несплати прострочених частини тіла кредиту та прострочених процентів) — сплатити повну суму кредиту та процентів 46804,12 доларів США не пізніше 32 дня з моменту отримання вимоги про сплату (а.с.45-46, т.1). ОСОБА_5 також надіслано на адресу поручителя ОСОБА_4 аналогічну вимогу про виконання зобов’язань, датовану 05.02.2015 р., яка також містить першу вимогу про сплату простроченої заборгованості з тіла кредиту 330,92 долари США та прострочених процентів за кредитом 4007,39 доларів США зі строком виконання 31 день з моменту отримання, а також вимогу під відкладальною умовою (у випадку несплати прострочених частини тіла кредиту та прострочених процентів) — сплатити повну суму кредиту та процентів 46804,12 доларів США не пізніше 32 дня з моменту отримання вимоги про сплату (а.с. 47, т.1)

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що вимогу ОСОБА_5 отримана ОСОБА_3 10 лютого 2015 р., а ОСОБА_4 - 12 лютого 2015 р., про що також свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення (а.с.29 том 3). Також судом встановлено, що з іншими вимогами до поручителя ОСОБА_5 не звертався. Відповідно до графіку погашення кредиту (а.с. 31-37, т.1), сума щомісячного погашення основної суми (тіла кредиту) складає 153 долари США. Згідно із додатковою угодою №1 від 06 квітня 2011 року (а.с.38, т.1), сторони домовилися погашати кредит шляхом внесення ануїтетних платежів, які містять у собі основну суму та проценти, розмір щомісячних ануїтетних платежів складає за домовленістю сторін суму 539 доларів США, днем сплати сторони визначили 06 число кожного календарного місяця. Сума вимог, заявлених позивачем у вимогах, направлених позичальнику та поручителю складає 330,92 долари США за основною сумою. Строк виконання заявленої банком вимоги до позичальника закінчується через 31 день з моменту отримання, тобто 13 березня 2015 року. Визначення поруки міститься у ч.1 ст. 553 ЦК, а саме за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою (ст. 554 ЦК) виникають тільки у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, і у цьому випадку боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. У зв’язку з чим суд розглядає направлення вимоги до поручителя водночас із вимогою до позичальника, якому позикодавцем на підставі закону і договору надано строк 31 день з моменту отримання вимоги на її виконання, як неналежне та передчасне звернення з вимогою до поручителя. Системний аналіз норм ст.ст. 553, 554 ЦК призводить до висновку, що відповідальність поручителя (солідарна або самостійна) виникає тільки у випадку порушення позичальником своїх зобов’язань. На момент звернення 05 лютого 2015 року із вимогою про дострокове повернення усієї суми кредиту та процентів право на звернення до поручителя у позикодавця ще не виникло у зв’язку з відсутністю такого порушення з боку позичальника. Отже, право вимоги до поручителя про дострокове повернення усієї суми не могло виникнути раніше 14 березня 2015 року, а направлення вимоги до поручителя 05 лютого 2015 року було з боку ОСОБА_5 безпідставним. Доказів про направлення вимоги про дострокове повернення усієї суми кредиту та процентів до поручителя після 13 березня 2015 року позивачем у справу не надано. Судом встановлено, що згідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості за наданим кредитом, останній фактично здійснений платіж в погашення кредиту було сплачено ОСОБА_3 06.05.2014р., граничний термін погашення найближчого чергового платежу за кредитом є 25.06.2014 року. З урахуванням викладеної Верховним Судом України правової позиції, починаючи з 26.06.2014 р. у позивача виникло право пред'явити вимоги до поручителя - відповідача по справі у зв’язку із вимогою сплати чергового платежу. Шість місяців з цієї дати закінчуються 26.12.2014 року. Однак в цей строк вимога до поручителя не була пред’явлена. Судом встановлено, що договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 3.1) встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором (а.с. 42, т.1). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Положеннями кредитного договору (пункт 6.2) передбачено, що терміни дострокового повернення кредиту та погашення за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов'язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку: - з 32 (тридцять другого) календарного дня, від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що, зокрема, позичальник не усунув зазначених банком порушень своїх зобов'язань за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку; - з 41 календарного дня, від дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни ним адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку. Виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання основного зобов'язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу 31 календарного дня (або 40 календарних днів) з дати відправлення банком на адресу позичальника вимоги про дострокове виконання боргових зобов'язань. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Виходячи з норм ч. 2 ст. 530 ЦК, у поручителя строк виконання зобов’язання за порукою, як такий, що визначений моментом пред’явлення вимоги, станом на момент розгляду позову не наступив. Судом застосовано при розгляді спору наступні норми права і з таких мотивів. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів. Відповідно до вимог ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у строк відповідно до умов договору. За змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором, або розірвання договору, оплата неустойки. Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що позичальник, який несвоєчасно повернув суму позики, зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Відповідно до вимог ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно до вимог ч.2 т.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з положеннями ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідна правова позиція Верховного Суду України, висловлена у чинній постанові суду від 29 січня 2014р. по справі № 6-155цс13. Згідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості ОСОБА_3 за наданим кредитом, останній платіж в погашення кредиту було сплачено ним 06.05.2014р., граничний термін погашення чергового платежу відповідно - 25.06.2014року. Отже, з 26.06.2014р. позивач мав право пред’явити вимоги до поручителя по справі, проте, звернувся до суду лише 18.06.2015р.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

З умов спірного кредитного договору та додаткової угоди № 1 вбачається, що відповідач ОСОБА_3 (а відтак і поручитель, дроугий відповідач ОСОБА_1І.) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту шляхом сплати ануїтетних платежів 06 числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів (а.с. 38, т.1).

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з пункту 2 додаткової угоди № 1 позичальник з дати підписання цієї угоди (30 травня 2008 року) зобов'язується повертати кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів в розмірі 539,00 доларів США 06 числа кожного календарного місяця строку кредитування (а.с. 38, т. 1).

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором (а.с. 42, т.1).

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 06 числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення ануїтетних платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, під час первісного розгляду справи не було з’ясовано, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє.

Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Ухвалою суду від 01 листопада 2018 р. зобов’язано Публічне акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, адреса 04070 м. Київ, вул. Андріївська, 2/12) надати суду в тому числі детальний розрахунок заборгованості за кредитом в період з 07.07.2014 року по 06.05.2015 року; детальний розрахунок заборгованості за процентами в період з 06.06.2014 року по 05.05.2015 року; детальний розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в період з 08.07.2014 по 26.05.2015 року; детальний розрахунок заборгованості по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 08.07.2014 по 26.05.2015 року.

На виконання відповідної ухвали банком подано до суду заяву, в якій представником банку за пунктами шостим – дев’ятим ухвали суду щодо надання деталізованого розрахунку надані роз’яснення з посиланням на вимоги положень Кредитного договору, а саме на п.1.3 щодо плати за кредит, зазначено що розмір заборгованості за кредитом згідно до Кредитного договору складає станом на 26.05.2015 року 42796,73 долари США, з урахуванням часткового погашення позичальником ОСОБА_3 суми кредиту в розмірі 3103,27 доларів США, наведено формулу, що застосовується при розрахунку заборгованості за процентами, пені, а також додатково подано повторно копію позовної заяви з додатками, яка подавалась суду при первісному зверненні. Просили врахувати дану інформацію викладену в заяві та додані документи. Окремого деталізованого розрахунку не надавалось.

Розглядаючи позов по суті, суд виходить з того, що у даному спорі виключно важливим є те, що банк не надав розрахунку заборгованості за кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням, ані безпосередньо при подачі позову, ані під час нового розгляду після скасування рішення суду, ані на вимогу суду за ухвалою про витребування доказів.

Відповідно до ч.2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об’єднаної палати, ОСОБА_6 Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об’єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об’єднаної палати, ОСОБА_6. Обов’язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції прямо передбачена ст. 417 ЦПК України , а саме вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Згідно із ч. 4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як саме повинна застосовуватися норма права про солідарне стягнення з поручителя, визначено у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 13 червня 2018 року по цивільній справі № 408/8040/12-ц, провадження № 14-145цс18.

У цій постанові ОСОБА_6 Верховного Суду мотивувала повний перегляд попередньої судової практики судів касаційної інстанції у зв’язку з тим, що неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Підтримуючи відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_6 Верховного Суду виходила з того, що банк не надав розрахунку заборгованості за кредитним договором у межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. При цьому суд дійшов висновку, що у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Такий висновок суду також відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших. ОСОБА_6 Верховного Суду погодилася з таким висновком, оскільки не вбачає підстав для відступлення від нього.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Отже, виходячи із зазначеної правової позиції ОСОБА_6 Верховного Суду по аналогічній справі, заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, окрім того, рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 25 травня 2016 року було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» сплачений при подачі позову судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 559, 610, 611, 1048, 1050 ЦК України п.9 ч.1 розділу XIII Перехідних положень, ст.ст. 10, 12, 95, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 289, 416, 417 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11353413000 від 30 травня 2008 року, залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 20.03.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК:

Позивач: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», адреса: 61050, м. Харків, пр. Московський, 50; код ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, рахунок 29095000001504

Відповідач 1: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1; адреса: 61172, АДРЕСА_1

Відповідач 2: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2; адреса: 61172, АДРЕСА_2,

Представник відповідача 2: адвокат ОСОБА_7, адреса для листування 61120 АДРЕСА_3, діє на підставі довіреності.

Головуючий: суддя О.В.Бугера