Постанова № 8060633, 21.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-11045/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі                     Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007 у справі № 31/328а Господарського суду Донецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Перспектива”

до Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 19.01.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Констянтинівської ОДПІ від 20.07.2006 № 0001182341/0-13059 про визначення ТОВ «Перспектива»податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 99000,00 грн., в тому числі 82500,00 грн. –основний платіж та 16500,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, застосовані на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(Закон № 2181-ІІІ).

Судові рішення вмотивовані висновком судів першої та апеляційної інстанцій прийняття рішення відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ на користь платника податку з огляду на наявність неоднозначного (множинного) трактування статті 1, частини 1ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 № 320-ХІV (Закон № 320-ХІУ) в редакції Закону України від 19.06.2003 № 974-ІУ, щодо обов’язку платника фіксованого сільськогосподарського податку оподаткувати доход, отриманий у вигляді позички від фізичної особи в ІУ кварталі 2004 року та не повернутої станом на кінець цього звітного податкового періоду.

В касаційній скарзі Констянтинівська ОДПІ просить скасувати ухвалені по справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ, статті 2 Закону № 320-ХІV, яка є спеціальною по відношенню до статті 1 цього ж Закону та визначає особливості оподаткування окремих операцій, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ТОВ «Перспектива» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вважаючи скаргу необґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок, викладений в акті перевірки від 13.07.2006 № 607/23-1-25118903, про порушення ТОВ «Перспектива»підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі –Закон № 334/94-ВР), а саме: підприємство не включило до валових доходів ІV кварталу 2004 року отримані та не повернуті в цьому кварталі грошові кошти у вигляді позики від фізичної особи в сумі 330000,00 грн., внаслідок чого підприємством занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток за 2004 рік на 82500,00 грн.

Позивач зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку, у період з 01.12.2004 по 31.03.2006, за який контролюючим органом проведена перевірка, здійснював діяльність з виробництва, переробки та збуту сільськогосподарської продукції.

Спеціальним законом, який визначає підстави, розмір та механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі, є Закон № 320-ХІV.

Згідно зі статтею 1 цього Закону фіксований сільськогосподарський податок сплачується, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств; пунктом 4 ст. 9 цього Закону для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за винятком пунктів 7.7, 7.8 , 13.1, 13.2, 13.6, 13.7 та 13.8.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону № 320-ХІV зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 № 974-ІУ, чинними до 01.01.2005, платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Платниками цього податку також є суб'єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної у цій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що стаття 2 Закону № 320-ХІУ суперечить статті 1, пункту 4 ст. 9 цього Закону, що припускає неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податку, а відтак згідно з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ є підстава для прийняття рішення на користь платника податків.

Однак, такий висновок не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

За змістом наведених норм стаття 2 Закону № 320-ХІV (в редакції Закону України від 19.06.2003 № 974-ІV) є спеціальною нормою по відношенню до статті 1, пункту 4 ст. 9 цього Закону, оскільки містить застереження щодо платників податків, які крім сільськогосподарської діяльності, займаються іншими видами діяльності, та з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності, які підлягають оподаткуванню на загальних підставах, тобто стосується певного (спеціально визначеного) кола суб’єктів правового регулювання. Враховуючи викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків, визначених статями 1, 2 пунктом 4 ст. 9 Закону № 320-ХІV, є помилковими.

Відповідно до пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів ( підпункт 4.1.6 цього пункту).

За визначенням підпункту 1.22.2 пункту 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отримання грошових коштів у вигляді позики є господарською операцією, у зв’язку з чим не можна погодитися з висновком судів попередніх інстанцій, що позика не є доходом від інших видів господарської діяльності платника фіксованого сільськогосподарського податку, який підлягав оподаткуванню на загальних підставах відповідно до частини 1 ст. 2 Закону № 320-ХІУ в редакції Закону України від 19.06.2003 № 974-ІУ.

З огляду на викладене ОДПІ правомірно визначила позивачу податкове зобов’язання в сумі 82500,00 грн. із неповернутої на кінець ІУ кварталу 2004 року позички в сумі 330000,00 грн., отриманої від фізичної особи в цьому ж звітному податковому періоді.

Згідно зі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області задовольнити, скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 19.01.2007 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007, в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписЛ.І.Бившева

підписМ.І.Костенко

підпис Н.Є.Маринчак

підписТ.М.Шипуліна