Ухвала суду № 80605552, 20.03.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/2660/17

Провадження №6/522/513/19

УХВАЛА

20 березня 2019 року м.Одеса

Приморський районний суд м.Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі подання державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції Джміль О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 по справі №522/2660/17 за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції Джміль О.О. 30.03.2018 року звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , в якому зазначив, що на виконанні Першому Приморському відділі державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області знаходиться виконавче провадження №55168910 з примусового виконання виконавчого листа №522/2660/17, виданого Приморським районним судом м.Одеси 04.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у сумі 216 227,39 дол.США. За вказаним виконавчим документом боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду на сьогоднішній день не виконане, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання, боржником не здійснено.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 10 квітня 2018 року подання Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса ГТУЮ в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - задоволено.

Встановлено тимчасове обмеження громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов`язань, покладених на нього за виконавчим листом №522/2660/17, виданого Приморським районним судом м.Одеси 04.10.2017 року, про стягнення на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у сумі 216 227, 39 дол.США.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.02.2019 року ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 10.04.2018 року скасовано, і справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У судове засідання призначене на 20.03.2019 року з`явився державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції Джміль О.О., доводи викладенні у поданні підтримав, просив задовольнити, та пояснив, що в його на виконанні знаходиться виконавче провадження №55168910 з примусового виконання виконавчого листа №522/2660/17, виданого Приморським районним судом м.Одеси 04.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у сумі 216 227,39 дол.США, за яким боржником не сплачено борг. Також зазначив, що боржник отримує пенсію, проте стягувані не згодні на таке незначне стягнення, у боржника є транспортний засіб, але він знаходиться в розшуку; нерухоме майно, на яке можливо накласти арешт,відсутнє; є рахунки в банках, на які накладено арешт, але відповіді що зазначених арештів з відділень банку на адресу ВДВС не надійшло. Також зазначив, що борг у боржника дуже великий, а грошових коштів, які знаходяться у боржника на рахунках, не достатньо для погашення зазначеного боргу. Якщо відділення банків нададуть підтвердження, частина боргу буде списано з рахунків.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає необхідним у задоволенні подання державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції Джміль О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебувала справа за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19.07.2017 року позов ПАТ «Марфін Банк» - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за відсотками за кредитним договором в сумі 216 227,39 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за відсотками за кредитним договором в сумі 216 227,39 доларів США.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за відсотками за кредитним договором в сумі 216 227,39 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у сумі 22 061,79 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у сумі 22 061,79 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у сумі 22 061,79 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 , на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у сумі 22 061,79 грн.

Представником ПАТ «Марфін Банк» 21.08.2017 року на адресу суду надано заяву щодо видачі копії рішення та виконавчих листів. Приморським районним судом м.Одеси виконавчі листі по зазначеній справі були видані 04.10.2017 року, отримані представником ПАТ «Марфін Банк», та для примусового виконання рішення суду надані до Першого Приморського ВДВС м.Одеса ГТУЮ в Одеській області.

На примусовому виконанні в Першому Приморському відділі державної виконавчої служби м.Одеса ГТУЮ в Одеській області знаходиться виконавче провадження №55168910 з примусового виконання виконавчого листа №522/2660/17, виданого Приморським районним судом м.Одеси 04.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» боргу у сумі 216 227, 39 дол.США.

За вказаним виконавчим документом є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

16.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №55168910. Між тим, відомостей щодо належного вручення боржнику такої постанови державного виконавця суду не надано та з матеріалів подання не вбачається.

Відповідно до матеріалів, наданих до подання, 16.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.

Згідно відповіді Територіального сервісного центру №5152 регіонального сервісного центру в Одеській області від 11.01.2018 року за боржником зареєстрований транспортний засіб - автомобіль «Шевроле», 2008 р. виг., д/н НОМЕР_2 ., але як встановлено в судовому засіданні державного виконавця, даний транспортний засіб знаходиться в розшуку.

Згідно інформаційної довідки з Державної податкової служби України у боржника є рахунки у банківських установах, які були арештовані постановами державного виконавця від 22.11.2017 року (зокрема, рахунок № НОМЕР_3 в АТ «Укрсоцбанк»; рахунок НОМЕР_4 в ПАТ «УкрСиббанк»; рахунок №26004486104002 в ПАТ КБ «Приватбанк»).

При цьому, згідно листа ПАТ «Укрсоцбанк» від 08.12.2017 року, вбачається, що у боржника наявні рахунки, на які накладено арешт державним виконавцем, та стосовно яких державний виконавець не позбавлений права подати клопотання про розкриття банківської таємниці.

Між тим, відомостей щодо виконання постанови від 22.11.2017 року про арешт коштів в інших банках до суду не надано; з приводу погашення боргу за рахунок вказаних арештованих коштів відомостей до суду не надано.

Згідно відповіді Пенсійного фонду України від 30.11.2017 року, боржник є працевлаштованим. Згідно відповіді з Державної фіскальної служби України від 30.11.2017 року боржник отримує доходи, проте відомостей щодо погашення боргу за виконавчим листом за рахунок вказаних коштів державним виконавцем не надано.

Крім того, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єкта, за боржником зареєстроване наступне нерухоме майно:

- квартира за адресою АДРЕСА_1 ;

- квартира за адресою АДРЕСА_2 ;

- квартира за адресою АДРЕСА_3 ;

Згідно акту від 14.02.2018 року, державним виконавцем за місцем реєстрації боржника не виявлено майно, на яке може бути звернуто стягнення.

З матеріалів, наданих суду, вбачається, що боржнику за адресою реєстрації двічі направлялась кореспонденція з викликом до державного виконавця, проте останній вимоги державного виконавця не виконав та до відділу ДВС не з`явився. Але в судому засіданні було встановлено, що боржник неодноразово з`являвся до Першого Приморського ВДВС, але будь-яких пояснень про неможливості сплати боргу у боржника державним виконавцем не відібрано.

В поданні державний виконавець зазначає, що рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від виконання його, не вживає заходів щодо виконання рішення.

Враховуючи значний термін невиконання боржником зобов`язань та законних вимог, державний виконавець вважає, що боржник ухиляється від виконання рішення суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно вимог п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов`язковість рішень суду є одною із основних засад судочинства, отже невиконання судового рішення є порушенням норм Конституції України, які є нормами прямої дії.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Але, у поданні державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м.Одеса Головного територіального управління юстиції Джміль О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відсутні будь-які докази повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань, а лише зазначається, що боржник не виконує свої зобов`язання та законних вимог державного виконавця. Доказами ухилення боржника від виконання є лише постанова ВП №55168910 від 16.11.2017 року про відкриття виконавчого провадження, та постанова ВП №55168910 про арешт майна боржника від 22.11.2017 року, але рекомендовані повідомлення про отримання боржником зазначених постанов в матеріалах подання відсутні.

Крім того, державним виконавцем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що боржник ОСОБА_1 може або намагається виїхати за межі України, щоб уникнути відповідальності.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави згідно з принципом верховенства права, закріпленим ст.8 Конституції України.

Відповідно до ст.ст.1, 2 цього Закону, судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом, і реалізується шляхом здійснення суддями правосуддя в рамках відповідних судових процедур та у межах наданих повноважень.

Стаття 7 цього ж Закону гарантує кожному захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру передбачено і п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.3, 10 ЦПК України.

У розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до ст.33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежене лише законом.

Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Утім визначення поняття «ухилення» Закон України «Про виконавче провадження» прямо не розкриває. Також відсутня практика Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення такого поняття, як «ухилення».

Відповідно до Нового словника української мови у 4-х томах 1998 року видавництва, вбачається, що в сучасній українській мові слово ухилення тлумачиться наступним чином: відступати, відхилятися, вивертатися; намагатися не робити чого-небудь, не брати участі у чомусь, уникати; навмисно не давати відповіді на запитання, говорити щось інше

Тобто, з погляду етимології словосполучення ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) вжите у ч.5 ст.6 «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та у п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Одночасно це і є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте особа, що має невиконанні зобов`язання не може вважатися винною в ухиленні, поки не доведено протилежного.

У розумінні ст.12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов`язань.

Оскільки, відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, то на останнього і покладається тягар доказування. До того особа стосовно обмеження права якої винесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення до суду з відповідними поданнями є посилання виконавця саме на наявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу у добровільному порядку (самостійне невиконання боржником зобов`язання протягом строку, вказаного державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження).

Утім, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Таким чином, судом встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження, наданих суду державним виконавцем, відсутні відомості щодо направлення боржнику ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №55168910 від 16.11.2017 року, копії постанови про арешт майна боржника від 22.11.2017 року, та викликів державного виконавця щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, а також в матеріалах відсутні відомості щодо отримання боржником вказаних документів. Крім того, до матеріалів подання долучено лише один Акт державного виконавця від 14.02.2018 року, в якому зазначено, що за адресою, вказаною у виконавчому документі боржника не знайдено, а також відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено. Будь-яких інших доказів, які б підтвердили примусові дії з боку державного виконавця, в матеріалах справи відсутні.

При цьому під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовими рішеннями, суд розуміє будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Відкриття виконавчого провадження не може розглядатись як достатня підстава для застосування судом саме такого заходу, як обмеження права особи на виїзд за межі України.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення подання державного виконавця Першого Приморського ВДВС м.Одеса ГТУЮ Джміль О.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , оскільки згадане подання не містить беззаперечних доводів та не підтверджено належними доказами щодо ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, та не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що боржник ОСОБА_1 може або намагається виїхати за межі України, щоб уникнути відповідальності.

Законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Таким чином, сама по собі наявність невиконання зобов`язання не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, доведенню підлягає ухилення боржника від виконання.

Відповідно до ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Обмеження на виїзд боржника ОСОБА_1 з України являє собою втручання в його право покидати країну гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, Європейський Суд з прав людини розглядає такі питання :

- чи було втручання передбачено законом,

- переслідувало воно одну чи декілька законних цілей і,

- чи було воно необхідним в демократичному суспільстві.

У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria) рішення від 26.11.2009 року (заява №34383/03) Європейський суд визначив ці загальні стандарти щодо права на свободу пересування.

Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям:

- ґрунтуватися на національному законі;

- переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції;

- відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.

У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".

Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, національні суди зобов`язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин.

Влада не може застосовувати довготривалі строки заходів, які обмежують свободу пересування особи, без регулярної перевірки їх обґрунтованості, що повинні здійснюватися судами в останній інстанції (в даному випадку - апеляційним судом) для того, щоб забезпечити гарантії незалежності та неупередженості процедури обмеження права виїзду особи за межі країни.

Захищаючи права одних осіб, суд не вправі порушувати права інших осіб.

Автоматична, необмежена заборона у праві виїзду за межі країни є порушенням статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні подання, оскільки державним виконавцем Першого Приморського ВДВС м.Одеса ГТУЮ Джміль О . О. не надано суду доказів на підтвердження умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст.2-13, 89, 223, 247, 259, 260, 354, 441 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання державного виконавця Першого Приморського ВДВС м.Одеса ГТУЮ Джміль О . О. у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м.Одеси протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 20 березня 2019 року.

Суддя Домусчі Л.В.