Ухвала суду № 8060514, 20.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-15427/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс»

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007р.

у справі №5/3499-12/423А

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс»

до          Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про          скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Спецбудсервіс») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі по тексту –відповідач, ДПІ у Франківському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 13.02.2007року у справі №5/3499-12/423А (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення №28632/10/23-0 від 11.12.2006 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року у справі №5/3499-12/423А (головуючий суддя –Якірець Г.Г., судді Дубник О.П., Орищин Г.В.) постанову Господарського суду Львівської області від 13.02.2007року у справі №5/3499-12/423А скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ТОВ «Спецбудсервіс», не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року у справі №5/3499-12/423А, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ «Спецбудсервіс»підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Франківському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №28632/10/23-0 від 11.12.2006 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 14362,50 грн., в тому числі: 9 575 грн. основного платежу та 4 787,50 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спецбудсервіс»з питань правових відносин з ПП «Будпостачоб’єкт»за травень 2006 р.»від 27.11.2006р. №1819/23-0/25546970 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 9 575 грн. за податковою накладною виданою ПП «Будпостачоб’єкт».

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Будпостачоб’єкт»стосовно надання підрядних будівельних робіт та придбання будівельних матеріалів підтверджується документально, а саме актом приймання –виконання підрядних будівельних робіт, видатковою накладною та податковою накладною, що не заперечується і самим відповідачем в Акті перевірки.

Крім того, встановлено, що постановою Господарського суду Львівської області від 14.06.2006 р. ПП «Будпостачоб’єкт»визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що господарські операції стосовно надання послуг та придбання будівельних матеріалів у контрагента - ПП «Будпостачоб’єкт»мали реальних характер, були фактично здійснені як стосовно виконання робіт та отримання товару, так і їх оплати, податок на додану вартість був сплачений позивачем в ціні товару, у зв’язку з чим позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за відповідний період.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послався, зокрема, на те, що в господарських операціях з ПП «Будпостачоб’єкт»з виконання робіт та придбання товару на стороні продавця діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання податкової звітності, внаслідок чого податковим органом правомірно донараховано позивачу податкове зобов’язання та штрафні санкції.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання контрагента позивача, який видав податкову накладну, банкрутом, оскільки визнання банкрутом та подальше відкриття ліквідаційної процедури самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту визнання її банкрутом, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, в тому числі і податкової накладної.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції відносно правомірного віднесення позивачем сум податку до податкового кредиту, а висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є необґрунтованими та передчасними.

Отже, судом першої інстанцій вірно враховано фактичні обставини та правильно застосовано норми матеріального права при вирішенні спору. Натомість, судом апеляційної інстанції в даному випадку надана невірна оцінка зазначеним обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Виходячи з викладеного, Вищий адміністративний суд України зазначає, що постанову Господарського суду Львівської області від 13.02.2007року у справі №5/3499-12/423А прийнято відповідно до вимог чинного законодавства і скасовано постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс»підлягає задоволенню в повному обсязі, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року у справі №5/3499-12/423А підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Львівської області від 13.02.2007року –залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудсервіс»на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року у справі №5/3499-12/423А задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.06.2007 року у справі №5/3499-12/423А скасувати.

Постанову Господарського суду Львівської області від 13.02.2007року у справі №5/3499-12/423А залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.