Ухвала суду № 8060511, 28.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-7888/07

          Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Донецької області від 19.12.2006

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007

у справі № 41/74а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Славолія»(далі –ТОВ «ТД «Славолія»)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.11.2005 № 0000422340/0/3, від 17.11.2005 № 0000432340/3, від 15.06.2005 № 0000432340/1, від 15.06.2005 № 0000422340/0/1, від 28.03.2005 №0000432340/0 та від 28.03.2005 № 0000422340/0 з мотивів їх прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.03.2006 зазначені позовні вимоги було роз’єднано в окремі провадження, у зв’язку з чим предметом даного спору стали вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.11.2005 № 0000422340/0/3, від 15.06.2005 №0000422340/0/1 та від 28.03.2005 №0000432340/0.

Постановою названого суду від 19.12.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.03.2007, позов задоволено з тих підстав, що наявність незначних недоліків у заповненні податкових накладних за умови достатності доказів про факт здійснення господарської операції не є свідченням необґрунтованості заявленої платником податкової вигоди. До того ж, за висновком суду першої інстанції, факт правомірності віднесення ТОВ «ТД «Славолія»до складу валових витрат витрат на оплату послуг з розміщення реклами установлено у справі № 41/32а, а тому не потребує повторного дослідження в силу вимог статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є саме належним чином оформлена податкова накладна. Крім того, відповідач наголошує на невідповідності даних окремих податкових накладних позивача фактичним обставинам.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- в ході проведеної ДПІ комплексної документальної перевірки на предмет дотримання вимог податкового і валютного законодавства ТОВ «ТД «Славолія»за період з 06.03.2003 по 01.12.2004, оформленої актом від 28.03.2005 № 1108/23-113/32310209, було виявлено, зокрема, факт включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, які не містили усіх обов’язкових реквізитів, як-от кількості товару, одиниці його виміру, ціни продажу одиниці продукції, а також віднесення до складу валових витрат підприємства витрат на оплату послуг з розміщення реклами на телевізійних каналах;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.03.2005 № 0000432340/0, згідно з яким ТОВ «ТД «Славолія»було визначено податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 241817грн., у тому числі 161209 грн. за основним платежем та 80608 грн. штрафних санкцій;

- інші оспорювані акти індивідуальної дії було прийнято в ході процедури адміністративного оскарження позивачем названого податкового повідомлення-рішення та за змістом дублюють останнє.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Вимоги щодо оформлення податкової накладної установлено, зокрема, підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно ж до частини другої підпункту 7.2.6 пункту 7.2 названої статті Закону у разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з пунктом 7.2.6 цього Закону покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Отже, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що недотримання покупцем порядку, встановленого наведеною нормою Закону, при існуванні незначних недоліків в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Адже згідно з абзацом другим підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Таким чином, як вірно зазначили попередні судові інстанції, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, не дивлячись на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, при умові, що вони, не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

До того ж, ДПІ не наведено жодних доводів, які могли б викликати сумнів щодо факту здійснення господарських операцій, на виконання яких було складено названі податкові накладні, реальності цих операцій, недостовірності відомостей, зазначених у цих накладних.

Відтак слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 68796грн. та штрафних санкцій у відповідному розмірі.

Водночас у розгляді цієї справи місцевий суд помилково надав преюдиціального значення правомірності віднесення ТОВ «ТД «Славолія»до складу валових витрат витрат на оплату послуг з розміщення реклами.

Дійсно, частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти –це явища дійсності, істинність яких вже було встановлено у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з’ясування, тоді як юридична оцінка фактів –це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В даному разі преюдиціальним фактом, установленим судом у справі №41/32а, є власне факт віднесення ТОВ «ТД «Славолія»до складу валових витрат витрат на оплату послуг з розміщення реклами, тоді як питання щодо правомірності (або протиправності) такого формування валових витрат позивачем є правовою оцінкою цього факту, яка має бути зроблена судом під час вирішення даного спору.

Однак суд першої інстанції, невірно надавши преюдиціального характеру здійсненій іншим судом правовій оцінці обставин справи, ухилився від дослідження кола питань щодо законності формування позивачем податкового кредиту в частині віднесення до складу валових витрат вартості рекламних послуг. Наведену помилку не було виправлено і апеляційним судом, який взагалі залишив поза увагою зазначені обставини.

Відтак ухвалені у справі рішення не можна визнати законними та обґрунтованими у розумінні частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції. За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Донецької області від 19.12.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2007 у справі № 41/74а скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 17.11.2005 №0000422340/0/3, від 15.06.2005 №0000422340/0/1 та від 28.03.2005 №0000432340/0 в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Славолія»податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 138619грн., у тому числі 92 413 грн. за основним платежем та 46206,50 грн. штрафних санкцій.

Справу № 41/74а у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В решті постанову господарського суду Донецької області від 19.12.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2007 у справі № 41/74а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна