Ухвала суду № 8060509, 20.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-20839/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання                              Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р.

у справі №6/45-849 (22-а-2240/07)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюк ЛТД»

до          Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

про          скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюк ЛТД»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Дюк ЛТД») звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту –відповідач, Тернопільська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007р. у справі №6/45-849 (суддя Шумський І.П.), яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р. у справі №22-а-2240/07 (головуючий суддя Щавель Р.М., судді Кушнерик М.П., Пліш М.А.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000142309/0 від 14.02.2007 р.

Тернопільська ОДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007р. у справі №6/45-849 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р. у справі №22-а-2240/07, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Тернопільської ОДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142309/0 від 14.02.2007 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 15 400 грн., в тому числі: 10266,67 грн. основного платежу та 5133,33 грн. штрафних санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Дюк ЛТД»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2006 р.»від 05.02.2007р. №856/23-09/22599500 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 10266,67 грн. по податковим накладним, оформленим з порушенням встановленого законом порядку, а саме не зазначення в податкових накладних окремих реквізитів, передбачених цією нормою Закону.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Згідно із п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, а отже суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками місцевого господарського та апеляційного адміністративного судів стосовно правомірного віднесення позивачем сум податку у розмірі 10266,67 грн. до податкового кредиту за спірними накладними.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні є підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

З огляду на викладене, судом першої та апеляційної інстанції вірно встановлено, що вказані у Акті перевірки підстави для визначення позивачу податкових зобов’язань відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007р. у справі №6/45-849 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р. у справі №22-а-2240/078 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007р. у справі №6/45-849 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р. у справі №22-а-2240/078 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 18.05.2007р. у справі №6/45-849 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007 р. у справі №22-а-2240/078 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.