Ухвала суду № 8059906, 26.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-18652/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача          Рибченка А.О.

суддів:                                                  Брайка А.І.

                                                            Голубєвої Г.К.

                                                            Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні

на постанову Господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2007 року

у справі № 11/180-АП-07

за позовом Приватного підприємства «Гарант-Д»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2007 року, задоволено позов Приватного підприємства «Гарант-Д»(далі –ПП, позивач) та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі –ДПІ, відповідач) № 0001062301/0 від 13 лютого 2006 року, № 0001062301/1 від 31 березня 2006 року, № 0001062301/2 від 06 червня 2006 року, № 0001062301/3 від 21 серпня 2006 року, № 0005552301/0 від 14 липня 2006 року, № 0005552301/1 від 14 серпня 2006 року. При цьому суди виходили з того, що сама по собі можлива несплата податку на додану вартість (далі – ПДВ) продавцями при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

У поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ДПІ ставиться питання про скасування зазначених судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Предметом позову у даній справі є слідуючі податкові повідомлення-рішення ДПІ:

- № 0001062301/0 від 13 лютого 2006 року (№ 0001062301/1 від 31 березня 2006 року, № 0001062301/2 від 06 червня 2006 року, № 0001062301/3 від 21 серпня 2006 року), якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 503671,59 грн., на підставі висновків акту перевірки № 371/23-7/32725652 від 09 лютого 2006 року;

- № 0005552301/0 від 14 липня 2006 року (№ 0005552301/1 від 14 серпня 2006 року), якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 192105 грн., визначено податкове зобов’язання в сумі 2729,67 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1364,84 грн., на підставі висновків акту перевірки № 231023-7/32725652 від 13 липня 2006 року.

Позивач вважає, що підставами для відшкодування від’ємного значення ПДВ з Державного бюджету України є належно сформований податковий кредит з ПДВ, який перевищує податкові зобов’язання, сплата цього ПДВ контрагенту у господарських відносинах, отримання податкової накладної з ПДВ від цього контрагента, наявність обставин, наведених у підпункті 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон № 168/97-ВР).

Відповідач вважає, що такими підставами є лише надмірне надходження ПДВ до Державного бюджету України, тобто надходження ПДВ до бюджету від одного з суб’єктів-ланок опосередкованих відносин позивача за ланцюгом відносин з набуття товару через первісного постачальника.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів:

- по кожній з операцій покупцю (позивачу у справі) було виписано і надано податкові накладні, заповнені у повній відповідності з приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР;

- господарські операції у повній відповідності з вимогами чинного податкового законодавства відображено в реєстрах податкового та бухгалтерського обліку, господарські зобов’язання по здійснених господарських операціях повністю виконано;

- жодну з вчинених позивачем з його контрагентами господарських операцій у встановленому чинним законодавством порядку недійсною не визнано;

- податковий кредит щодо господарських операцій, які мали місце між ПП «Гарант-Д»і його контрагентами за угодами, позивачем сформовано у повній відповідності з положеннями Закону № 168/97-ВР;

- Закон № 168/97-ВР не містить жодної правової норми, яка передбачає обов’язок покупця сплачувати ПДВ до бюджету, якщо такий податок не сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням податку, одержаного від покупця у складі ціни товару.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з’ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

У цій справі суди дійшли висновку, що наявність у платника податку (позивача справі) виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцям вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету.

ДПІ, зменшуючи позивачу суми бюджетного відшкодування оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, виходила з того, що згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Зокрема, ДПІ вказує, що при перевірці позивача (акт № 371/23-7/32725652 від 09 лютого 2006 року) не визнано податковий кредит в сумі 329119,92 грн., сформований на підставі податкових накладних, отриманих від таких постачальників:

- по постачальнику ПП «Альфа-Скреп»позивачем включено до податкового кредиту ПДВ в сумі 317757 грн., внаслідок придбання металобрухту у березні 2005 року. ПП «Альфа-Скреп»до податкового кредиту в квітні 2005 року включено ПДВ в сумі 253157,53 грн., на підставі податкових накладних від ПП «Техмаркет». По підприємству ПП «Альфа-Скреп»стосовно посадових осіб СВ ПМ ДПА у Херсонській області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого статтею 312 КК України, в зв’язку з чим документи були вилучені СВ ПМ ДПА у Херсонській області. ПП «Техмаркет»не надало до контролюючого органу документи, які підтверджують проведення взаєморозрахунків з ПП «Альфа-Скреп», за юридичною адресою не знаходиться, тобто відсутнє підтвердження факту здійснення господарських операцій з ПП «Альфа-Скреп».

Крім того, при перевірці позивача (акт № 231023-7/32725652 від 13 липня 2006 року) не визнано податковий кредит в сумі 192105 грн., сформований на підставі податкових накладних, отриманих від таких постачальників:

- по постачальнику ТОВ ТПК «Стиль»позивачем включено до податкового кредиту за березень ПДВ в сумі 125000 грн. Перевіркою встановлено, що операції по придбанню товару, на вартість якого був нарахований податок на додану вартість в сумі 125000 грн., здійснені між такими учасниками: ТОВ ТПК «Стиль»цей товар придбало у ТОВ «Інтрекс»; ТОВ «Інтрекс», в свою чергу, придбав товар у ПП «Нікір»; ПП «Нікір»- у ТОВ «НМК-Трейд». Проте, ТОВ «НМК-Трейд»не мало взаємовідносин із ПП «Нікір»та не поставляло йому товару, тобто підприємством заперечується сам факт проведення господарських операцій із ПП «Нікір»щодо постачання металоконструкцій. Таким чином, документи про походження товару, надані ПП «Нікір», є такими, що складені про «людське око», оскільки його постачальник (за документами) ніяких господарських операцій з ПП «Нікір»не проводив.

В зв’язку з цим, ДПІ не може встановити фактичну надмірну сплату ПДВ по ланцюгу (декларування та перерахування контрагентами по ланцюгу сум ПДВ), а як наслідок підтвердити у повному обсязі суми бюджетного відшкодування позивача.

Колегія суддів вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару продавцем ПДВ до державного бюджету не сплачується, а покупець (позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі покупця податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Вирішуючи спір по суті, суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у ДПІ докази, які підтверджують її доводи відносно порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань та докази, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти тощо. Якщо ДПІ таких доказів не надала або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов’язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Зокрема, порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов’язань може бути підтверджено їхніми податковими деклараціями з ПДВ, в яких в графі податкове зобов’язання –податкове зобов’язання не відображалось та, відповідно, податок до бюджету не сплачувався, а також прийнятими податковими органами податковими повідомленнями-рішеннями про визначення податкових зобов’язань за наслідками перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств по реалізації товару, який придбавався позивачем.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Крім того, суди не досліджували фактичне отримання та перехід права власності на товар від контрагентів до позивача.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

Виходячи з положень статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що судами з’ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

В зв’язку з цим, відповідно до вимог статті 227 КАС України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2007 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Брайко А.І.

                                        Голубєва Г.К.

                                        Маринчак Н.Є.

                                        Федоров М.О.