Рішення № 80569744, 20.03.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

20 березня 2019 р. Справа № 120/46/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.,

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Вінниці ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2

про визнання дій протиправними, скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (1-й АДРЕСА_1, 21000, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Вінниці ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування постанови.

Ухвалою суду від 14.01.2019 позовну заяву залишено без руху.

21.01.2019 недоліки позовної заяви усунуто.

На виконання вимог ухвали суду від 14.01.2019 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

В обґрунтування вказаної заяви позивачем зазначено, що оскаржувану постанову отримано 19.11.2018. 29.11.2018 позивачем подана скарга на дії державного виконавця. 05.12.2018 позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області. 29.12.2018 ОСОБА_1 отримав примірник ухвали Вінницького міського суду Вінницької області про відмову у відкритті провадження у справі.

З огляду на вказані обставини, суд вважав за необхідне, задовольнити заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до адміністративного суду.

На виконання вимог ухвали суду від 14.01.2019 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 31.01.2019 відкладено розгляд справи та витребувано у Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №57707049.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15 листопада 2018 року щодо стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №57707049.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову. Письмових заперечень та відзиву відповідачем до суду не надано.

Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу ДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 від 15 листопада 2018 року було відкрито виконавче провадження по виконанню постанови ВП№49777782 від 13.01.2016 року видану Вишенським ВДВС Вінницького МУЮ про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 152994,47 грн. Дану постанову позивач отримав лише19.11.2018 року. Ознайомившись із даною постановою, вважає зазначені дії державного виконавця протиправними і незаконними, з наступних підстав.

Так, на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.09.2015 року, постановою державного виконавця Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_3 13.01.2016 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 61577.09 доларів США і 7799.69 гривень, а також судового збору на суму 3654.00 гривень.

Дану постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 січня 2016 року ОСОБА_1 не отримував у встановленні законодавством строки, а дізнався про її існування та взагалі про існування виконавчого провадження лише у кінці 2018 року від працівників банку під час підписання документів щодо повного погашення наявної заборгованості та закриття кредиту.

Позивач зазначив, що 26 жовтня 2018 року між ПАТ «Креді ОСОБА_4» та позивачем був укладений договір про внесення змін №1 до кредитного договору №103/709103 від 14.07.2008 року. Відповідно до погоджених умов стягувач здійснив часткове прощення суми боргу за наявним кредитом та сторони домовились про припинення в зв’язку із даною обставиною, кредитного договору за взаємною згодою.

Тобто, між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді ОСОБА_4» фактично було укладено мирову угоду, відповідно до умов якої, позивач зі свого боку, в повному обсязі виконав обов’язок щодо погашення наявної суми заборгованості за кредитним договором, і тим самим, належним чином виконав наявне рішення суду про стягнення заборгованості. Позивач зазначив, що вважає відповідно до положень ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження має бути закрито, в зв’язку із повним добровільним виконанням рішення суду.

30.10.2018 року ПАТ «Креді ОСОБА_4» направив до Центрального відділу ДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області заяву у якій зазначив, що ОСОБА_1, станом на 29.10.2018 року заборгованість за наявним кредитним договором погашена у повному обсязі шляхом реалізації спеціальної програми реструктуризації заборгованості, і що суми понесених судових витрат та інших витрат відшкодовано стягувачеві у повному обсязі. Також, одночасно із даною заявою стягувач направив до відділу ДВС відповідну заяву про повернення виконавчого листа в зв’язку із повним добровільним виконанням боржником - ОСОБА_1 наявного зобов’язання.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу ДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 від 05.11.2018 року виконавче провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором закінчено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Частиною 1 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч.2 ст.27 Закону № 1404-VIII).

Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного Закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд України у своєму рішенні від 28.01.2015 року у справі №3-217цс14.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №49777782 від 21.01.2016 вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 152994,47 грн., строк пред’явлення до виконання вказано один рік.

Але, відповідачем в ході розгляду справи не надано суду жодних доказів отримання вказаної постанови ОСОБА_1, що розцінюється судом як порушення прав позивача на право особистої участі у процесі прийняття рішення щодо нього (п.9 ч. 2 ст. 2 КАС України).

В той же час, 15.11.2018 року, після закінчення строку пред’явлення, який зазначено в постанові про стягнення з боржника виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №49777782 від 21.01.2016, відповідачем державним виконавцем Макушинським Ю.І. відкрито виконавче провадження ВП №57707049 від 15.11.2018 на підставі документу, як безпосередньо зазначено – постанови №49777782 від 21.01.2016. Також постановою державного виконавця від 15.11.2018 у виконавчому провадженні ВП №57707049 постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику.

У судовому засіданні встановлено, що 26 жовтня 2018 року між ПАТ "Креді ОСОБА_4" та ОСОБА_1 був укладений договір про внесення змін щодо кредитного договору №103/709 від 14 липня 2008 року. Відповідно до погоджених умов, стягувач (банк) здійснив часткове прощення боргу за наявним кредитом та сторони домовились про припинення кредитного договору за взаємною згодою.

Так, суд зазначає, що після фактичного виконання рішення суду, державний виконавець закриває виконавче провадження, та має право на стягнення виконавчого збору.

Разом з тим, виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого документу, передбачені ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", що призвело до його фактичного виконання.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2019 надано копії матеріалів виконавчого провадження №57707049 (а.с. 57-71), з яких випливає, що державним виконавцем були вчинені лише дії щодо розшуку наявності майна боржника та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відтак, суд переконаний, що державним виконавцем не було вчинено жодних заходів примусового виконання рішення суду.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не вчинено в межах виконавчого провадження жодних заходів примусового виконання рішення, а тому підстави для стягнення з позивача виконавчого збору відсутні.

Враховуючи викладене, з’ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень, надані на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії головного державного виконавця Центрального відділу ДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 стосовно винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 15 листопада 2018 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 152994,47 грн. по виконавчому провадженні ВП№ 57707049.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Центрального відділу ДВС ГТУ юстиції у Вінницькій області ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження від 15 листопада 2018 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 152994,47 грн. по виконавчому провадженні ВП№ 57707049.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (1-й АДРЕСА_1, 21000, РНОКПП НОМЕР_2) сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (вул. Соборна, 15А, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40143408).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: (20.03.2019 )

Суддя /підпис/ ОСОБА_5

Згідно з оригіналом Суддя

Помічник судді