Рішення № 80532510, 04.03.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №206/3742/18

2/206/74/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Румянцева О.П.

при секретарі Ажмяковій Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання частково недійсним кредитного договору. Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 19.10.2017 року між нею та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір за умовами якого вона доручила, а ФОП ОСОБА_3 зобов’язалася організувати роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій за ціною виконавця. Вартість договору складала 10200 грн. Нею було сплачено завдаток у розмірі 1100 грн. У зв’язку з тим, що вона не мала власних коштів для оплати вартості ПВХ конструкцій 20.10.2017 року вона уклала з ПАТ «А-Банк» договір споживчого кредиту №FBHORG 184470139656 на суму 9464,00 грн., з яких 9100,00 – вартість товару, а 364,00 грн. одноразова винагорода за надання фінансового інструменту з відсотковою ставкою 0,12% річних на строк по 19.10.2020 року. Відповідно до п.9 договору споживчого кредиту передбачено, що кредит надано для оплати товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок фізичної особи підприємця ОСОБА_3. Так, позивач вважає умови кредитного договору такими, що порушують її права, оскільки п.3 договору встановлена відсоткова ставка за користування кредитом 0,12% річних та крім цього п.4 встановлено одноразову винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 364,00 грн., а також п.5 договору встановлено щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 378,56 грн. Позивач просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними п.4 та 5 договору споживчого кредиту № FBHORG 184470139656 від 20.10.2017 року укладеного між нею та ПАТ «Акцент-Банк».

10.07.2018 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська провадження по справі було відкрито та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження на 17.09.2018 року на 13.00 год.

20.09.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позову заяву відповідно до якого він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що банком було повідомлено позивача про реальну річну процентну ставку, що включає в себе лише платежі, пов’язані з кредитом, тобто і винагороду за надання фінансового інструменту як одноразово, так і щомісячно, а також процентну ставку.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити на підставі обставин викладених у позовній заяві.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити на підставі викладених обставин.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та розглядати справу за відсутності представника банку.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 20.10.2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір споживчого кредиту №FBHORG 184470139656 відповідно до якого остання отримала безготівковий кредит на придбання товару на суму 9464,00 грн., з яких 9100 вартість товару, 364 грн. одноразова винагорода за надання фінансового інструменту з відсотковою ставкою 0,12% річних із встановленням щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 378,56 грн. по 19.10.2020 року (а.с. 4-5).

Згідно вимог ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ч. 2 ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтями 6 та 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагенту та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи – споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ст.11 Закону України про «Про захист прав споживачів», в редакції Закону №1734-VIII від 15.11.2016 року, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов’язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов’язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов’язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов’язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третім особам є обов’язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі. До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов’язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов’язаний здійснити незалежно від того, и правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту. Обчислення реальної річної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов’язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка обчислюється на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

Так, у Паспорті кредиту про умови кредитування банку та сукупну вартість споживчого кредиту було зазначено шляхом встановлення винагороди за надання фінансового інструменту (одноразово) у розмірі 4% та винагороди за надання фінансового інструменту (щомісячно) у розмірі 4% при процентній ставці 0,12% річних та сукупної вартості кредиту, відповідно до чого реальна річна процентна ставка складає 96,87%(а.с.4 зв).

Позивач була ознайомлена та погодилась із вищезазначеними умовами, підписавши паспорт кредиту, чого не заперечувала в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не були доведені ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування», ст.ст. 6, 203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 79-81, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн.2137209824) до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (м. Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) про визнання частково недійсним кредитного договору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 березня 2019 року.

Суддя О.П.Румянцев