Рішення № 80398117, 15.02.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5759/15-ц

Провадження № 2/487/949/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Щербини С.В., за участю секретаря судового засідання - Ободенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/5759/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності правочину -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21.12.2006 р. у сумі 44690,55 швейцарських франків кредитних коштів та процентів, а також пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, у сумі 18025,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.12.2006 року між «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно умов якого банк надав відповідачу 60660 швейцарських франків строком до 20.12.2027 року зі сплатою за користування кредитом процентної ставки 7,99% річних. З метою забезпечення виконання зобов’язання за договором про надання споживчого кредиту, 21.12.2006 року між «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №80013. Посилаючись на невиконання відповідачами свого зобов'язання за вищевказаними договорами, просили заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 23.06.2015 року суддею Центрального районного суду м. Миколаєва відкрите провадження у справі.

07.12.2015 року відповідач ОСОБА_2 подала заяву про передачу справи за підсудністю.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.12.2015 року справу передано до Заводського районного суду м. Миколаєва за підсудністю.

Ухвалою судді від 09.02.2016 року Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_3 цивільну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

10.06.2016 року відповідач ОСОБА_2 надала до суду заперечення на позов, просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу укладення між «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 Договору про відкриття банківського поточного рахунку №26205063019100 та заяви ОСОБА_1 про відкриття банківського поточного рахунку. Тому позивач не міг перерахувати на неіснуючий рахунок іноземну валюту та належним чином виконати умови договору. Зарахування кредитних кошті на поточний рахунок та виписка про рух коштів по рахунку №26205063019100 за період з 21.12.2007 по 27.05.2015 р.р., не підтверджено жодним первісним бухгалтерським документом та не може слугувати доказом відкриття банківського поточного рахунку, її зміст суперечить доводам банку про зарахування коштів в іноземній валюті на поточний рахунок, оскільки зазначено, що надання кредиту згідно угоди на невідомий рахунок №3739600005. Крім того, надана позивачем виписка містить ознаки валюто обмінної операції, де зазначено дві валюти та ознаки безготівкового переказу. Тому виписка підмінює собою видатковий касовий документ (первинний бухгалтерський) та не є ні заявою про видачу готівки, ні меморіальним ордером, не містить підписів позичальника та інших обов’язкових реквізитів, тому не відповідає критеріям первинного бухгалтерського документу, встановленого ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Ухвалою від 03.05.2017 року цивільну справу прийнято до провадження судді Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини С.В. та призначено до судового розгляду.

21.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним з моменту укладення договору про надання споживчого кредиту №11101510000 від 21.12.2006 року посилаючись на порушення, при укладенні договору споживчого кредиту 21.12.22006 року, вимог ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

21.08.2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про призначення по справі судово – економічної експертизи документів фінансово кредитних операцій по кредитному договору №11101510000 від 21.12.2006 року.

Ухвалою суду від 21.08.2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без руху.

11.09.2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про звільнення його від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 11.12.2017 року вимоги за зустрічним позовом об’єднано в одне провадження з первісним.

Ухвалою суду від 11.12.2017 року по справі призначена судово – економічна експертиза документів фінансово кредитних операцій по кредитному договору №11101510000 від 21.12.2006 року.

08.08.2018 року до суду надано висновок експерта №283/08/2018 року від 03.08.2018 року.

19.10.2018 року ОСОБА_1 подав до суду уточнену зустрічну позовну заяву, залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_2 та просив суд визнати недійсним з моменту укладання договір про надання споживчого кредиту №11101510000 від 21.12.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1, визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки №80013 від 21.12.2006р., укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» , визнати недійсним з моменту укладення, Договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчений 25.12.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2772, Реєстраційний номер обтяження: 4328809, зняти заборону відчуження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що зареєстрована в реєстрі за № 4287798 реєстратором: приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером обтяження 4287798 про заборону на нерухоме майно на вказаний об'єкт обтяження РПВН: 9844524; виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4328809, про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_3, номер за РПВН 9844524.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Позивач зустрічну позовну заяву отримав 24.10.2018 року, відзив на зустрічну позовну заяву не надав.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 за первісним позовом не з’явилась, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Позивач за зустрічним позовом та відповідач за первісним позовом ОСОБА_1Є подав до суду заяву у якій просив розглянути справу за його відсутності, у задоволенні первісних позовних вимог просив відмовити, зустрічні позовні вимоги просив задовольнити.

Представник ОСОБА_2 подав до суду заяву у якій просив розглянути справу за його відсутності, у задоволенні первісних позовних вимог просив відмовити, зустрічні позовні вимоги просив задовольнити.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що 21.12.2006 р. між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» ( правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11101510000. Згідно умов вказаного договору банк зобов’язався надати відповідачу 60660 швейцарських франків строком до 20.12.2027 року зі сплатою за користування кредитом процентної ставки 7,99% річних.

Крім того, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 21.12.2006 року. Відповідно до умов договорів поруки, поручитель зобов'язується відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли за кредитним договором. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною.

25.12.2006 року, в забезпечення зобов’язань ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором, між сторонами було укладено Договір іпотеки однокімнатної квартири, яка належала відповідачу на праві власності.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором (Т.1 а.с.32-43) сума боргу складає 41797,25 швейцарських франків - кредитна заборгованість, 2893,30 швейцарських франків – заборгованість по процентам, пені за порушення строків повернення кредиту, з яких: 8751,68 грн. – пеня за прострочення сплати кредиту, 9274,04 грн. – пеня за прострочення сплати процентів.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже предметом доказування позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», перш за все є факт надання позивачем відповідачу обумовленої у кредитному договорі суми грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У зв’язку з категоричною незгодою із заявленими позовними вимогами відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача з зустрічними позовними вимогами у яких зазначав, що зазначених у кредитному договорі грошових коштів у швейцарських франках взагалі не отримував, а при укладенні кредитного договору його було введено в оману щодо суттєвих умов споживчого договору, а саме розміру реальної відсоткової ставки, суми абсолютного значення подорожчання кредиту, не повідомлено повної інформації про істотні умови кредитування, сукупну вартість кредиту та інші суттєві умови які є обов’язковими для укладання даних договорів, що у свою чергу є ознаками введення його банком в оману, порушенням вимог діючого на час укладення Закону України «Про захист прав споживачів» та підставою для визнання його недійсним з відповідними наслідками.

За результатами експертного дослідження (Висновок №283/08/2018 судово-економічної експертизи від 03.08.2018року) встановлено відсутність документальних підтверджень (первинних документів) надання (безготівкового перерахування) кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 у розмірі 60660,00 швейцарських франків на виконання п. 1.5 договору про надання споживчого кредиту № 11101510000 від 21.12.2006 р..

Вказаний у наданій банком «Виписки про рух коштів по рахунку № 26205063019100» (Т.1 а.с.44-47) рахунок №3739600005, з якого нібито здійснена операція по перерахуванню валюти у сумі 60660,00 швейцарських франків на рахунок №26205063019100, не передбачений для відображення операцій щодо видачі кредиту згідно нормативно-правових актів (в т.ч. Постанови Правління НБУ №280 від 17.06.2004р).

Відсутні документальні підтвердження і вказаної у Виписки видаткової операції за поточним рахунком фізичної особи ОСОБА_1

Отже вказані у «Виписки про рух коштів по рахунку № 26205063019100» (Т.1 а.с.44-47) фінансово-кредитні операції з надання обумовлених у кредитному договорі грошових коштів у швейцарських франках документально не підтверджені.

Крім того, за результатами експертного дослідження встановлено, що реальна/ефективна процентна ставка (сукупна вартість кредиту в процентному значенні) та абсолютне значення подорожчання кредиту (сукупна вартість кредиту у грошовому виразі), на момент укладення договору про надання споживчого кредиту, не визначені.

Оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту під час укладання кредитного договору не відповідають вимогам ч.2 та ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відсутня інформація про кредитні умови яка повинна бути надана позичальникам у письмовій формі перед укладанням договору, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними з зазначенням переваг та недоліків пропонованих схем кредитування, варіанти повернення кредиту (включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги). Умови договору не містять детального розпису загальної вартості кредиту для споживача на момент укладення договору.

У відповідності до положень ст.ст. 1054, 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи-споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому, держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення кредитного договору), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, а саме: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д)орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час укладення договору), в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно умов п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV).

Статтею 1 вказаного Закону № 979-IV визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-IV, Договір про іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій формі та містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання уразі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена законодавцем в зазначеній нормі Закону передумова обов’язкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості), є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправ’я сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

У супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимог ст. 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-IV, «щодо необхідності та обов’язку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті банком саме в змісті кредитного договору ще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов’язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З тексту кредитного договору та додатків до нього вбачається, що в його змісті є відсутніми встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач за зустрічним позовом, при укладанні спірного кредитного договору зі споживачем, не здійснив належно детальний, достовірний та об’єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх супутніх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог ч.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до п.5 ч.1ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Аналіз указаних норм Закону та наведені порушення законодавства зі сторони відповідача за зустрічним позовом під час укладання договору про надання споживчого кредиту дає усі підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плата за завищеною відсотковою ставкою відносно встановленої в договорі, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

З вищенаведеного вбачається, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач за зустрічним позовом був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які є насправді, суперечили його волевиявленню на укладення договору саме на таких умовах,

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже приховування додаткових витрат від споживача (позивача за зустрічним позовом) та важливої інформації перед підписанням договору, а також невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам та фактичними обставинами справи, зроблено банком з метою вчинення між сторонами оспорюваного правочину на невигідних для споживача умовах, у зв’язку із чим, формування волі споживача, щодо укладення спірного правочину, відбувалось під впливом інформації, яка не відповідала дійсності. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника, що в даному випадку є умислом в діях відповідача за зустрічним позовом.

Отже, умисел в діях відповідача за зустрічним позовом має місце в замовчуванні та приховуванні реальної ціни пропонованої фінансової послуги. Доказом приховування істотної інформації що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору є не проведення банком визначеної Законом України «Про захист прав споживачів» переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо укладення договору на запропонованих банком умовах та призвело до укладення споживачем правочину за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою.

Мотивом введення споживача в оману, є отримання банком максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого.

За таких умов, формування волі споживача щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків на погіршання становища споживача.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією ОСОБА_5 Європи від 17.05.1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (пункти 9,13,14 преамбули), та Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів», вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов'язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві товару чи послуги. Закон України «Про захист прав споживачів» містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Отже, оскільки вищевказані обов'язкові відомості не були зазначені та не розкриті відповідачем за зустрічним позовом у кредитному договорі, а докази спростовуючи цей факт не були надані суду та є відсутніми, суд приходить до обґрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами не було досягнуто в належній формі згоди щодо усіх його істотних умов передбачених законодавцем .

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 1. ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у випадку визнання договору іпотеки недійсним.

У відповідності до ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що банком не доведений факт отримання і користування ОСОБА_1 грошовими коштами сума яких обумовлена сторонами у кредитному договорі.

Таким чином, підстави щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у солідарному порядку з відповідачів відсутні, у зв’язку з чим в задоволенні первісного позову ПАТ «УкрСиббанк» слід відмовити.

Доводи зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв’язку із чим вказаний позов о обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 76-89, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, МФО №351005) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, МФО №351005) про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та застосування наслідків недійсності правочину – задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання договір про надання споживчого кредиту №11101510000 від 21.12.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1.

Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки №80013 від 21.12.2006р., укладений між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, МФО №351005) .

Визнати недійсним з моменту укладення, Договір іпотеки квартири, однокімнатної, за адресою: АДРЕСА_4, Загальна площа (кв.м):68,0, Житлова площа (кв.м):24,00, номер РПВН: 9844524, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» (ПАТ «УкрСиббанк»), посвідчений 25.12.2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2772, Реєстраційний номер обтяження: 4328809.

Зняти заборону відчуження нерухомого майна, квартири, однокімнатної, адреса: АДРЕСА_4, Загальна площа (кв.м):68,0, Житлова площа (кв.м):24,00, що зареєстрована в реєстрі за № 4287798 реєстратором: Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером обтяження 4287798 про заборону на нерухоме майно на вказаний об'єкт обтяження РПВН: 9844524;

Виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4328809, про обтяження іпотекою квартири № 56, по вул. Декабристів, у буд. 15 у м. Миколаєві, Загальна площа (кв.м):68,0, Житлова площа (кв.м):24,00, номер за РПВН 9844524;

Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» (код ЄДРПОУ 09807750, МФО №351005) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати у сумі 704,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в строк і порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя С.В.Щербина

Повний текст рішення складено 22.02.2019 року.