Рішення № 80361488, 07.03.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6366/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2019 року м. Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

з участю секретаря Шаповалової Ю.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

№466/3666/17; 2/466/196/19

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ЛМКП "Львівтеплоенерго", треті особи Західний офіс державної аудиторської служби України, Головне управління Держпраці у Львівській області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ :

04.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ЛМКП "Львівтеплоенерго", треті особи Західний офіс державної аудиторської служби України, Головне управління Держпраці у Львівській області про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, яку неодноразово уточняв та в якій, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.01.2019 року просить постановити рішення, яким визнати незаконними дії ЛМКП "Львівтеплоенерго" щодо недорахування та невиплати ОСОБА_1 належної йому частини заробітної плати за період з 1 січня 2010 року до моменту його звільнення, тобто до 26 червня 2017 року; стягнути з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ОСОБА_1 заборгованість з недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 1 січня 2010 року до 26 червня 2017 року в розмірі 189 444 (сто вісімдесят дев’ять тисяч чотириста сорок чотири) грн. та інфляційні втрати, що виникли в зв"язку із порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 197 255 (сто дев’яносто сім тисячі двісті п’ятдесят п’ять) грн, що в загальному розмірі становить 386 699 (триста вісімдесят шість тисяч шістсот дев’яносто дев’ять) грн.; стягнути з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн.

В обґрунтування своїх уточнених позовних вимог позивач покликається на те, що він, ОСОБА_1, 1980р.н., з 2002 року до 2017 року працював на Львівському комунальному підприємстві "Львівтеплоенерго".

З липня 2006 року до 26 червня 2017 року, тобто до часу звільнення, позивач працював на посаді начальника зміни Теплоелектроцентралі №1 ЛМКП "Львівтеплоенерго".

Починаючи з 1 січня 2010 року по липень 2017 року відповідач ЛМКП "Львівтеплоенерго" здійснював позивачу розрахунок заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження розміру його заробітної плати. Так, заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася виходячи із розміру посадового окладу, згідно з діючими на підприємстві штатними розписами, що затверджені Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Однак, при цьому відповідач не дотримувався умов Колективного договору ЛМКП "Львівтеплоенерго" на 2009-2010 роки; Колективного договору ЛМКП "Львівтеплоенерго" на 2012-2013 роки; Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки; Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2010-2011 роки; Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднання роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2012-2014 роки, згідно з якими мінімальна тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а також, застосовується коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленої галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації), який становив в період з 1 січня 2010 року по квітень 2017 року 1,62.

Натомість, відповідачем самостійно встановлювався розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати. Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.07.2010 року № 186 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01.07.2010 року в розмірі 892,80 грн., наказом від 23.04.2012 року № 150 - 1 042,80 грн., наказом від 29.04.2013 року № 170 - 1 106,40 грн., тобто без застосування коефіцієнтів співвідношень 1,2x1,62x2,77.

Загальна сума ненарахованої позивачу у зв'язку з вказаними порушеннями заробітної плати та розмір інфляційних втрат на суму ненарахованої заробітної плати становить 386699грн.

З урахуванням наведеного, позивач вважає незаконними накази ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.07.2010 року № 186, від 23.04.2010 року № 150, від 29.04.2013 року № 170.

Наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.04.2014 року № 176 та від 27.06.2014 року № 264 встановлено з 01.05.2014 року мінімальну тарифну ставку робітника І розряду в розмірі 1152,00 грн., а з 01.07.2014 року 1 204,80 грн., що менше розміру мінімальної заробітної плати, яка з 01.01.2014 року згідно з Законом України «Про державний бюджет на 2014 рік» становить 1218,00 грн.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Згідно зі ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» визначено, що тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). У відповідності до ст. З Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до п. 1.1.3 Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово- комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника І розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Згідно з Тарифною частиною Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2010-2011 роки встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду у розмірі, передбаченому в Галузевій угоді між Міністерством ЖКГ України та ЦК профспілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2011 роки.

Додатком № 1 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010-2011 роки встановлено коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації). Для працівників, зайнятих на роботах по експлуатації устаткування ТЕЦ, даний коефіцієнт становить 1,62.

Колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки та колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2014 роки встановлено місячні і годинні тарифні ставки робітників, зайнятих на експлуатації устаткування ТЕЦ-1, Теплоцентралі «Північна», Теплоцентралі «Південна», РМТМ.

В зазначений час позивач працював на посаді начальника зміни Теплоелектроцентралі № 1 ЛМКП «Львівтеплоеренго», для якої коефіцієнт співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва згідно з колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки, та згідно з колективним договором ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012-2014 роки становив 2,77.

Згідно з тарифною частиною Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднання роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2010-2011роки та тарифною частиною Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднання роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області на 2012- 2014 роки встановлено, що оплата праці працівників підприємств житлово- комунального господарства області здійснюється із застосуванням вимог Тарифної частини. Встановлено мінімальну тарифну ставку робітника 1 розряду у розмірі, передбаченому в Галузевій угоді між Міністерством ЖКГ України та ЦК профспілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України. Додатком № 1 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010- 2011 роки та додатком № 1 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено коефіцієнт співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду для працівників, зайнятих на роботах по експлуатації устаткування ТЕЦ в розмірі 1,62. Додатком № 6 до Тарифної частини Регіональної угоди на 2010-2011 роки та додатком № 6 до Тарифної частини Територіальної угоди на 2012-2014 роки встановлено формулу розрахунку місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців:

Мін. з/плата х 1,2 х Z (коефіцієнт співвідношення х X

(коефіцієнт співвідношення (коефіцієнт співвідношення

по підгалузях та за видами робіт) по професії, посаді).

Згідно з п. 16,2 колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2012- 2013 роки розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених галузевою (регіональною) угодою.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21.07.2010 року № 186 встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.07.2010 року в розмірі 892,80 грн.

Наказом ЛМКП "Львівтеплоенерго" від 23.04.2012 року № 150 встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2012 року в розмірі 1 042,80 грн.

Наказом ЛМКП "Львівтеплоенерго" від 29.04.2013 року № 170 встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2013 року в розмірі 1 106,40 грн.

Таким чином, як зазначає позивач, мінімальна тарифна ставка робітника І розряду для обрахунку заробітної плати ОСОБА_1 повинна була визначатись відповідачем у розмірі 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, із застосування коефіцієнту співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленого галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду для працівників зайнятих на роботах по експлуатації устаткування ТЕЦ 1,62 та із застосуванням коефіцієнту співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва 2, 77.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» встановлено на 2014 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1 218,00 грн.

Наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.04.2014 року № 176 та від 27.06.2014 року № 264 встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01.05.2014 року в розмірі 1152,00 грн., а з 01.07.2014 року в розмірі 1204,80 грн., що менше розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2014 рік».

За наведених обставин, стає зрозуміло, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством.

Наведене підтверджується також іншими доказами, зокрема, постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14.11.2013 року № 462/7893/13, якою керівника відповідача ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 41 КУпАП, та встановлено факт порушення цією посадовою особою законодавства про працю, а саме Генеральної галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2013 роки, ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці». 12 грудня 2013 року Територіальної державною інспекцією з питань праці у Львівській області було проведено повторну перевірку, за результатами якої встановлено невиконання припису. Відносно директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_5 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 188-6 КУпАП та винесено постанову про накладення штрафу.

Беручи до уваги вищевикладене, позивач змушений звернутися до суду та просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та уточненні до неї. Просять уточнений позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог, підтримавши письмові заперечення на позов та письмові пояснення, долучені до матеріалів справи. Просили відмовити у задоволенні позову.

Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, однак надіслали заяви про продовження розгляду справи у відсутності їх представників.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з’ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що з 19.02.2002р. позивач ОСОБА_1 працював в ЛМКП «Львівтеплоенерго», а 24.07.2006р. його було переведено на посаду начальника зміни Теплоелектроцентралі №1 ЛМКП «Львівтеплоенерго». 26.06.2017р. позивача ОСОБА_1 було звільно з роботи за згодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.8).

Як вбачається з пояснень позивача та встановлено в судовому засіданні, постановою Залізничного районного суду м.Львова від 14.11.2013р. визнано ОСОБА_5 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, і накладено на нього стягнення - штраф у розмірі 510 грн. Вказана постанова набрала законної сили і з такої вбачається, що директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.41 КУпАП, а саме за порушення вимог законодавства про працю: п.2.2 Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2013 роки, ст. ст. 96, 97 КЗпП України та ч. 3 ст. 6 Закону України "Про оплату праці", тарифна ставка розраховувалась з 01.07.2010 р. по 30.04.2012 року, виходячи з мінімальної зарплати 744 грн. при встановлення Законом України "Про державний бюджет України на 2010 рік" мінімальної заробітної плати з 01.01.2010 р. - 907 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2012 р. по 30.04.2013 р., виходячи з мінімальної зарплати 869 грн., при встановленні Законом України "Про державний бюджет України на 2012 рік" мінімальної заробітної плати з 01.04.2012 р. - 1094 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. З 01.05.2013 р. розрахована, виходячи з мінімальної заробітної плати 922 грн., при встановленні Законом України "Про державний бюджет України на 2013 рік" мінімальної заробітної плати з 01.01.2013 р. - 1147 грн., чим порушено вимоги ст. 95 КЗпП України. Виходячи з наведеного з 01.05.2013 р. годинна тарифна ставка машиніста берегових насосних станцій ІІ розряду становить 11,59 грн., годинна тарифна ставка старшого машиніста турбінного відділу 5 розряду - становить 16,53 грн., годинна тарифна ставка слюсаря з ремонту паро газотурбінного устаткування 5 розряду - становить 16,23 грн., посадовий оклад начальника зміни станції становить 4199 грн., старший майстер виробничої дільниці 1 гр. - 3986 грн., начальник цеху - 4214 грн., тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому ніж встановлений Галузевою угодою на 2010-2012 роки; в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується по мірі надходження коштів два рази на місяць, а не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата. За наведеного встановлено, що на підприємстві мало місце порушення трудових прав на належний рівень оплати праці, в тому числі і до позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із відповідей Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 17.03.2014р. № 02-1175/0 та від 02.06.2014р. №06-16/3740 проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, зокрема факти порушення вимоги п. 2.2. Генеральної, галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 рр., ст. 96, 97 КЗпП України та ч.3. ст. 6 Закону України «Про оплату праці» - тобто при розроблені тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на Підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010-2012рр., та порушено вимоги ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього, окрім цього встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників (т. 1 а.с.82-83, 86-88).

Зі Схем посадових окладів і тарифних ставок працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» до Колекливного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 року, 2012-2013 роки вбачається, що коефіцієнт співвідношень до тарифної ставки робітника I розряду - старшого майстра виробничої дільниці 1 групи - 2,63.

Додатком №6 до тарифної частини Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки стверджується що, коефіцієнт співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва- майстра виробничої дільниці 1 групи становить 2,63.

Із додатків №1 та №6 до Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2010-2011 роки вбачається, що коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника I розряду за підгалузями та видами робіт до встановленої галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника I розряду по експлуатації устаткування котелень, теплових та електричних мереж становить 1,37, а коефіцієнт співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців - майстра виробничої дільниці 1 групи становить 2,63.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №186 від 21 липня 2010 року вбачається, що з 1 липня 2010 року мінімальну тарифну ставку робітника першого розряду встановлено в розмірі 892,8 грн. (з розрахунку мінімальної заробітної плати 744 грн.), а ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата з 1 липня 2010 року становить 888 грн.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №150 від 23 квітня 2012 року вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 1 травня 2012 року встановлено в розмірі 1042,80 грн., а ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено мінімальну заробітну плату станом на 1 травня 2012 рік - 1094 грн.

Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» №170 від 29 квітня 2013 року стверджується, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 1 травня 2013 року встановлено в розмірі 1106,40 грн., а ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачена мінімальна заробітна плата станом на 1 травня 2013 рік - 1147 грн.

Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» №176 від 30 квітня 2014 року встановлено мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 1 травня 2014 року встановлено в розмірі 1152 грн., а з наказу №264 від 27 червня 2014 року - 1204,80 грн., а ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата станом на травень 2014 року становила 1218 грн., а з липня 2014 року - 1218 грн.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» №40 від 2 лютого 2015 року вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 1 лютого 2015 року встановлено в розмірі 1376,40 грн., а з наказу №221 від 5 червня 2015 року - 1461,60 грн., і ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата з січня 2015 року становила 1218 грн., а з 1 вересня 2015року - 1378 грн.

Статтею 9 Закону України "Про колективні договори і угоди" визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Положеннями цього Закону також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8).

Згідно із абз. 4, 5 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 14 цього Закону договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Частиною 1 ст. 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Аналогічні положення містяться в ст. 97 КЗпП України.

За змістом зазначених норм встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов'язковим для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії угоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Так, як встановлено в судовому засіданні, що лише в Територіальній угоді, а саме в додатках №№ 1 і 6 до тарифної частини угоди сторонами була визначена формула розрахунку місячної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт, та формула розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, за умовами яких місячна тарифна ставка розраховувалась, як мін.з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт), а місячний посадовий оклад, розраховувався за такою формулою: мін. з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт)* Х (коефіцієнт співвідношення по професії, посаді).

Крім того, постановою Первинної профспілкової організації ЛМКП «Львівтеплоенерго» №40-12 від 22.11.2012р., у зв'язку з підписанням Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014рр., було постановлено розрахунок, за яким місячні посадові оклади керівників, професіоналів, фахівців розраховуються згідно додатків № 5, 6, 7 до Територіальної угоди на 2012-2014рр., а саме за формулою: Мін. зарплата х 1,2 /галузевий коефіцієнт/ х Z - 1,37 /коефіцієнт співвідношення тарифної ставки робітника I розряду основної професії), х Х (коефіцієнт співвідношення розмірів посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців до тарифної ставки робітника I розряду основної професії, згідно з додатками №5, 6, 7).

Відтак, застосування умов галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод є обов'язком відповідача й не залежить від наявності відповідних положень в колективному договорі, і має на меті забезпечення гарантій, встановлених для працівників законодавством.

Своє підтвердження вказане порушення трудового законодавства знайшло, як в ході перевірки, проведеної Територіальною державної інспекцією з питань праці у Львівській області, так і під час перевірки Державної фінансової інспекції у Львівській області.

На підставі аналізу наявних у справі доказів, суд не приймає до уваги покликання позивача та його представника на те, що відповідачем не було взято до уваги положення Міської угоди, якою передбачений інший коефіцієнт співвідношення по підгалузях та за видами робіт, ніж той, що застосовується відповідачем та наданий позивачем розрахунок суми недорахованої заробітної плати у розмірі 386,699 грн., оскільки таке спростовується поясненнями представників відповідача та наведеними доказами по справі.

З долучених до матеріалів справи представниками відповідача розрахунків посадового окладу за професією начальника зміни станції ТЕЦ -1 ОСОБА_1 з січня з 01.01.2010р. вбачається, що невиплачена заробітна плата позивачу ОСОБА_1 за період з 01.01.2010р. становить 56624,50грн.

Суд приймає до уваги вказаний розрахунок, оскільки лише умовами тарифної частини Територіальної угоди було передбачено відповідні формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), в той час, як інші документи (Регіональна угода, Галузева угода) такої формули не містили, а тому підлягає до стягнення сума недонарахованої заробітної плати в розмірі 56624,50 грн.

Згідно зі ст. 34 Закону «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відтак, як вбачається із поданого представниками відповідача розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 у зв’язку з порушенням строків її виплати, така компенсація складає 51975,64 грн.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а тому суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача необхідно стягнути заборгованість з недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 01.01.2010 року до 26 червня 2017 року в розмірі 56624,50 грн. та компенсацію у зв’язку з порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 51975,64 грн., а всього 108600,14 грн.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000,00грн., то на думку суду така до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування: моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою ст. 23 ЦК передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Виходячи з положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки позивачем у відповідності до вимог ст. 23 ЦК України, якою врегульовано відшкодування моральної шкоди не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідача, а також не наведено в судовому засіданні жодного аргументу та доказу в чому полягає завдана йому моральна шкода.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому, враховуючи вищенаведені обставини та відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в дохід держави 1086,00 гривень витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141, 263,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконними дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо недорахування та невиплати ОСОБА_1 належної йому частини заробітної плати за період з 01.01.2010 року до моменту його звільнення, тобто до 26 червня 2017 року.

Стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго», (м. Львів, вул. Д. Апостола, 1) на користь ОСОБА_1, (м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 245/70) заборгованість з недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 01.01.2010 року до 26 червня 2017 року в розмірі 56624,50 грн. (п’ятдесят шість тисяч шістсот двадцять чотири гривні п’ятдесят копійок) та компенсацію у зв’язку з порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 51975,64 грн. (п’ятдесят одну тисячу дев’ятсот сімдесят п’ять гривень шістдесят чотири копійки), а всього 108600,14 грн. (сто вісім тисяч шістсот гривень чотирнадцять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго», (м. Львів, вул. Д. Апостола, 1) в дохід держави судовий збір в розмірі 1086,00 (одну тисячу вісімдесят шість) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 березня 2019 року.

Суддя ОСОБА_6