Рішення № 80359621, 27.02.2019, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/2057/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.02.2019 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючий-суддя Рішко Г.І., секретар судового засідання Стрижак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 30.03.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту №08/300/13 за яким відповідач отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15300,00 доларів США. Загальними зборами акціонерів 09.03.2010 року було прийнято рішення про зміну найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк». У порушення умов договору позичальник ОСОБА_1, свої зобов’язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 30.05.2018 року має заборгованість в загальному розмірі 16903,46 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язань позичальника, 30.03.2007 року позивач та ОСОБА_2, ОСОБА_3 уклали Договори поруки, згідно яких поручилися за виконання позичальником обов’язків, що виникли на підставі основного договору. На виконання умов договору позичальнику та поручителю була направлена вимога про усунення порушень, але на дату подання позовної заяви повідомлення-вимога не виконана. Позивач просить суд стягувати солідарно з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором кредиту від 30.03.2007 року 16903,46 доларів США, що згідно розрахунку заборгованості становить 441162,44 грн. та судові витрати.

В свою чергу представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом ОСОБА_5, який діє на підставі ордеру серії ЗР №52065 від 13.08.2018 року, подано до суду відзив, в якому просить в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до відповідачів про солідарне стягнення боргу за договором кредиту в сумі 16903,46 доларів США відмовити повністю. Мотивує його тим, що позивачем не додано до позову додаткових угод про внесення змін до договору кредиту від 30.03.2007 року з поручителем, як і не додано будь-яких повідомлень поручителям про те, що обсяг забезпечення ними зобов’язання суттєво збільшився. Однак, 20.10.2008 року було укладено таку додаткову угоду №1 про внесення змін до основного договору кредиту від 30.03.2007 року, якою було встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 15% річних. Крім того, відповідачем ОСОБА_1 на виконання взятих на себе зобов’язань здійснювалися платежі на рахунки №№2203,2208 для погашення заборгованості за договором кредиту від 30.03.2007 року до 22.11.2008 року та до 16.12.2008 року. Надалі відповідач продовжувала погашати кредитні зобов’язання, однак банком зарахування коштів здійснювалося вже на рахунок №2209 до 27.12.2010 року. До того ж відповідач 1 поповнювала свій рахунок фізичної особи (№2620) до лютого 2013 року, а банк списував ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором. Адвокат ОСОБА_5 зазначає, що Розрахунок боргу таких відомостей не містить, а дати та розміри погашених ОСОБА_1 платежів, зазначених у ньому, не збігаються з відомостями, наявними в квитанціях представлених позичальником. У зв’язку з цим банком не доведено розміру позовних вимог та заборгованості позичальника за договором кредиту. Вказує, що зазначені в розрахунку заборгованості відомості про погашення ОСОБА_1 боргових зобов’язань, не збігаються з відомостями та датами здійснених платежів, що містяться в квитанціях, представлених відповідачем 1. Що стосується вимог до поручителів, адвокат зазначає, що 20.10.2008 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено Додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору, а саме про збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Однак, будь-яких доказів на підтвердження укладення аналогічних додаткових угод з поручителями або їх повідомлення про збільшення відсоткової ставки по основному зобов’язанню, позивачем до позову не додано. Представник відповідача вважає, що порука ОСОБА_6 та ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання зобов’язань основного боржника ОСОБА_1 припинилася у зв’язку з непред’явленням кредитором вимоги до поручителів протягом шести місяців з моменту виникнення у кредитора такого права. Крім того, у відзиві зазначає про смерть поручителя ОСОБА_3. який помер 23.03.2018 року і про вирішення питання щодо позовних вимог до нього у відповідності до ст.ст.251, 255 ЦПК України. Адвокатом ОСОБА_5 у відзиві наголошується також про необхідність вирішення питання про застосування позовної давності. Вказує, що для позивача, як кредитора, перебіг загального трирічного строку позовної давності для звернення з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості за договором від 30.03.2007 року, із змінами від 20.10.2008 року, розпочався саме в квітні або травні 2013 року, оскільки момент вимоги прямо визначено умовами кредитного договору. У зв’язку з наведеним вище, представник відповідача заявляє про сплив строків позовної давності та просить суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності і відмовити в задоволенні позову повністю.

Представником позивача ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності №ДВК 431 від 18.10.2017 року, 11.09.2018 року подано до суду відповідь на відзив в порядку ст.179 ЦПК України, в якій вказує, що з доводами відповідача повністю не погоджується з підстав невідповідності їх нормам матеріального права. Вказує, що сторонами погоджено порядок повідомлення сторін за цим кредитним договором. Повідомлення про припинення дії кредитного договору та повернення кредиту кредитор до відповідача не направляв. Вказує про активні дії відповідача, а саме про здійснення погашення заборгованості. Так, останній платіж внесений 10.05.2018 року в розмірі 25,94 доларів США, а по відсоткам 19.07.2017 року в розмірі 20,73 доларів США, у зв’язку з чим перебіг позовної давності було перервано вчиненням дії, що свідчить про визнання особою свого боргу. Розрахунок боргу, який поданий позивачем на ствердження суми заборгованості та розміру позовних вимог – є належним доказом, оскільки є обліковим регістром та прирівнюється до первинних документів. Крім того зазначає, що строк пред’явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

В свою чергу, представником позивача – адвокатом ОСОБА_5 з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів відповідача 1, 21.11.2018 року до суду подано письмове заперечення. Вказує, що твердження банку у відповіді на відзив про те, що ним не надсилалось боржникам повідомлення про розірвання кредитного договору і дострокове погашення заборгованості в певній мірі не відповідає дійсності, позаяк з виконавчого напису №617 від 28.04.2010 року вбачається, що ще в 2010 році нотаріусом за зверненням кредитора вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно в користь позивача заборгованість по кредиту в розмірі 13600,00 доларів США, що є заборгованістю за період з 30.03.2007 року по 28.04.2010 року. Звертає увагу суду на ту обставину, що жодним належним доказом не обґрунтовано твердження банку про те, що саме основним боржником здійснювалося погашення суми заборгованості 10.05.2018 року та 19.07.2017 року. У відповіді на відзив відсутні пояснення про зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитом не на ті рахунки, які було вказано у кредитному договорі. Вважає розрахунок заборгованості сумнівним і таким, що не може бути розцінений як належний та допустимий доказ. Також відповідачем не спростовано обґрунтованої позиції позивача про припинення договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_2 і пропуск строків на звернення до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості, як в позасудовому, так і в судовому порядку.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 по стягнення заборгованості на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України закрито.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав письмове клопотання про розгляд справи без присутності представника позивача на підставі наявних доказів, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи без їхньої участі. Проти позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» заперечують повністю з підстав, які наведені ними у відзиві та запереченні на відповідь. Вважають, що в їх задоволенні слід відмовити в зв’язку з недоведеністю їх розміру, некоректним викладенням фактичних обставин справи, на які позивач посилається, як на підставу свого позову, а також в зв’язку з пропуском Банком строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, будучи повідомленим про час та місце його проведення, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

30.03.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № 08/300/13.

Загальними зборами акціонерів 09.03.2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство та зміну найменування банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Відповідач ОСОБА_1 особисто поставила свій підпис у зазначеному кредитному договорі, тим самим підтвердила факт її ознайомлення з умовами договору та погодилася з усіма умовами договору. В матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності будь-яких зауважень та заперечень з боку відповідача ОСОБА_1 з приводу умов кредитного договору.

Згідно п.п.1.1 Кредитного договору Кредитором надано Позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15300 доларів США, зі сплатою 13,35 процентів річних із щомісячною сплатою тіла кредиту з кінцевим терміном повернення тіла кредиту - 29.03.2022 року.

Кредитором взяті на себе зобов'язання виконано, і позичальником дійсно було отримано кредитні кошти в сумі 15300,00 доларів США.

В пункті 1.1. кредитного договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом.

Відповідно до вимог п.п. 2.1, 2.2 договору, надання кредиту проводиться шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в іноземній валюті (долари США), моментом надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту. При цьому, згідно з п. 3.1.1 договору, кредитор зобов’язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договору і за умови виконання позичальником своїх обов’язків, передбачених п.п. 3.3.1, 3.3.15 договору, відкрити останньому у Виноградівському відділенні Закарпатської облфілії АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок №2203 і видати позичальнику готівкові грошові гроші в сумі кредиту в порядку, визначеному договором.

За змістом п. 2.3 договору, моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкції, визначених договором, якщо інше не випливає з умов Договору.

Згідно з п.2.4.1 сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок №2208 не пізніше десятого числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти. У випадку, якщо десяте число місяця є неробочим днем, то позичальник зобов’язаний сплатити суму нарахованих процентів, згідно з п. 2.4 договору попередній робочий день.

Згідно з п..2.5 договору, у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання, кошти в першу чергу направляються на сплату прострочених процентів за його використання.

Пунктами 3.3.8, 3.3.9 договору визначено, що позичальник зобов’язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному договором та своєчасно, в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному договором.

Статтею 4 кредитного договору передбачена відповідальність сторін за порушення виконання зобов’язань за кредитним договором.

Відповідно до вимог п.7.3 кредитного договору, він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань.

Одночасно, виконання зобов'язань за Кредитним договором було забезпечено:

- Договором поруки № 08/300/13/01 від 30.03.2007 року, укладеним між Кредитором та ОСОБА_2;

- Договором поруки № 08/300/13/02 від 30.03.2007 року, укладеним між Кредитором та ОСОБА_3;

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто поставили свої підписи у зазначених договорах поруки, тим самим погодилися з усіма умовами договору. В матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності будь-яких зауважень та заперечень з боку відповідачів з приводу умов договору поруки.

Статтею 2 зазначеного договору поруки визначений зміст зобов’язання забезпеченого порукою. Так відповідно до п. 2.1.1 змістом зобов’язання забезпеченого порукою є повернення кредиту в розмірі 153000,00 доларів США згідно графіку погашення, наведеному в договорі, з кінцевим терміном погашення до 29 березня 2022 року та зі сплатою нарахованих відсотків у розмірі 13,35% річних.

20.10.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладена додаткова угода про внесення змін до договору кредиту №08/300/13 від 30.03.2007 року, за умовами якого сторони домовились про збільшення процентної ставки за використання кредитом та з 20.10.2008 року встановити процентну ставку за користування кредитом у розмірі 15%річних.

Відповідач ОСОБА_1 особисто поставила свій підпис у зазначеній додатковій угоді, тим самим погодилася з її умовами, будь-яких зауважень та заперечень з її боку з приводу умов зазначеної угоди не мається.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 30.05.2018 року заборгованість за кредитним договором №08/300/13 від 30.03.2007 року складає 16903,46 доларів США, з яких: 12905,5 доларів США - заборгованість за кредитом, 3997,96 доларів США - заборгованість по за відсотками.

В ході судового розгляду відповідачами не наданий альтернативний розрахунок заборгованості за кредитним договором, а тому суд приймає розрахунок позивача як достовірний.

Банк належними та допустимими доказами довів те, на що посилався: суму заборгованості ОСОБА_1 - розрахунком, принцип нарахування відсотків, пені – договором кредиту та додатковою угодою до договору кредиту.

По суті позичальник не заперечує, що отримувала кредит. І відповідно до умов договору вона була зобов’язана сплачувати суму кредиту та відсотки за користування кредитом, однак узятих на себе зобов’язань не виконувала, внаслідок чого в неї і утворилась кредитна заборгованість.

За умови незгоди із сумою боргу, яку Банк пред’явив до стягнення, ОСОБА_1 мала право подати свій розрахунок із зазначенням платежів, які вона сплатила та які, можливо, не врахував Банк.

Посилання сторони відповідача у відзиві про недоведеність погашення суми заборгованості 10.05.2018 року та 19.07.2017 року саме ним, не є суттєвим, оскільки відповідно до матеріалів справи, зі сторони відповідача не надано жодних доказів на підтвердження даного факту, а саме квитанцій або платіжних доручень, із зазначенням даних платника.

08.06.2018 року на адресу відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була направлена вимога про усунення порушень за кредитним договором №08/300/13 від 30.03.2007 року (вих.№170/18).

Крім того, в судовому засіданні досліджено копію виконавчого напису приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 від 28.04.2010 року №617 за яким за зверненням кредитора запропоновано стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно в користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 16403,61 доларів США, що є заборгованістю за період з 30.03.2007 року по 28.04.2010 року.

Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання і не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом та пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Решта доводів представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_5 зводяться до заперечення розрахунку заборгованості та платежів, які позичальник здійснила на погашення кредиту.

Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач виконав свої зобов’язання за кредитним договором №08/300/13 від 30.03.2007 року та надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 15300,00 доларів США.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

У вищевказаних кредитному договорі та додатковій угоді до нього, у договорах поруки визначені всі суттєві умови щодо виду банківських послуг, строку дії договорів, валюти, процентної ставки, умов повернення кредиту, відповідальності за порушення зобов'язань та інші. Зі змісту зазначених договорів вбачається, що ОСОБА_1 підтвердила своїм особистим підписом, що ознайомилася і згідна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також з Графіком повернення кредиту та визначення сукупної вартості кредиту і реальної процентної ставки.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Позичальником, протягом 2007-2008 років, належним чином, в строки, обумовлені в Кредитному договорі, виконувались взяті на себе зобов'язання, про що свідчать копії квитанцій, які додані представником відповідача – адвокатом ОСОБА_5, а саме: на визначені в кредитному договорі рахунки щомісячно сплачувалась частина тіла кредиту та відсотки за користування грошовими коштами. В подальшому, до 05.02.2013 року, погашення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та інших платежів, обумовлених в зобов'язанні вже проводилось ОСОБА_1 з простроченням.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у строк, відповідно до умов договору та вимог закону, а згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При цьому посилання відповідача на те, що у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем він не мав можливості сплачувати заборгованість за кредитним договором, суд не приймає до уваги, оскільки зазначена обставина не є підставою, що звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 допустила порушення грошового зобов’язання за кредитним договором щодо погашення чергової частини та процентів за користування кредитом.

Щодо позовних вимог ПАТ «Украсоцбанк» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів, суд зазначає наступне.

Як вже вказувалось вище, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1, між кредитором та поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30.03.2007 року було укладено Договора поруки.

20.10.2008 року між ОСОБА_1 і Банком було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Кредитного договору, зокрема, про збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 13,35% річних на 15% річних, починаючи з 20.10.2008 року.

Суд дійшов висновку, що додатковою угодою №1 від 20.10.2008 року про внесення змін та доповнень до договору кредиту від 30.03.2007 року збільшено межі максимального ліміту заборгованості, відтак збільшено обсяг відповідальності боржника та поручителя.

В п.п.3.3.2 Договорів поруки визначено обов'язок кредитора до моменту виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, не змінювати умови Договору кредиту без попереднього письмового погодження поручителів.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (п. 24). Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Верховний Суд України (постанова по справі № 640/15305/15-ц від 21.03.2018 р.) підтримав позицію, викладену в постанові від 13 вересня 2017 року у справі за № 6-1539цс17, прийнятої за старими нормами ЦПК стосовно застосування ст. 559 ЦК України, тобто підстав припинення поруки.

Новообраний суд погодився з позицією про те, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання, якщо немає згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, збільшення меж максимального ліміту заборгованості потягло за собою збільшення загального розміру залишку несплаченого кредиту, що в свою чергу тягне за собою збільшення обсягу відповідальності боржника та поручителя.

В судовому засіданні встановлено, що така зміна мала місце шляхом укладання 20.10.2008 року позичальником та банком додаткової угоди №1 про внесення змін та доповнень до договору кредиту від 30.03.2007 року.

Жодних доказів погодження вказаних змін з поручителями, банком не представлено.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що з 20.10.2008 року без погодження з поручителем змінено зобов'язання боржника в бік збільшення. Тому саме із цього часу порука припиняється відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. Порука при цьому не зберігається у тій частині зобов'язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов'язання.

Зі змісту ст.ст. 559 та 598 ЦК України слідує, що припинення поруки означає такий стан сторін, при якому в силу чітко визначених законом обставин, суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні відомості щодо надання відповідачем ОСОБА_2 згоди на підвищення розміру процентів за кредитним договором №08/300/13 від 30.03.2007 року, відомості щодо ознайомлення останнього з умовами вищевказаної додаткової угоди також відсутні, зазначена угода не підписана відповідачем ОСОБА_2, в ході судового розгляду представником позивача не спростовані зазначені обставини, а тому суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що зміни до основного кредитного договору, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя, відбулися без його згоди.

Враховуючи викладене, суд вважає поруку за договором поруки №08/300/13 від 30.03.2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбан.к» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 припиненою в силу положень ч.1 ст.559 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 із зазначених вище підстав.

Крім того, представником відповідача у даній справі заявлено про застосування строків позовної давності, зокрема, у відзиві на позов, в якому просить відмовити з даної підстави в задоволенні позовних вимог. З цього приводу суд зазначає таке.

Європейський Суд з прав людини, тлумачачи поняття строку позовної давності, розкриває його як передбачене законом право правопорушника уникнути від переслідування або притягнення до суду за спливом визначеного строку після скоєння правопорушення. Строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Суд зауважує, що одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

В той же час, відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Із наданого позивачем розрахунку боргу вбачається, що відповідач ОСОБА_1 останній раз перераховувала кошти в рахунок погашення заборгованості 10.05.2018 року в розмірі 25,94 доларів США та 19.07.2017 року в розмірі 20,73 доларів США. Таким чином, 10.05.2018 року відповідач вчинив дії, що свідчили про визнання ним боргу, тому перебіг позовної давності перервався і знов почався. Разом з тим, з позовними вимогами до суду банк звернувся 11.07.2018 року, тобто в межах строку позовної давності, а тому підстав для застосування строку позовної давності немає.

Отже, загальна сума заборгованості за кредитним договором №08/300/13 від 30.03.2007 року складає 16903,46 доларів США, з яких: 12905,5 доларів США - заборгованість за кредитом, 3997,96 доларів США - заборгованість по за відсотками, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 у повному обсязі.

На час розгляду справи судом відповідачами не надано даних, що свідчать про задоволення вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, направленої відповідачам ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08.06.2018 року, у добровільному порядку.

Суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відповідальності за порушення зобов’язання, відповідно до ст.617 ЦК України.

Отже, за викладених вище обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги банку до ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим підлягають задоволенню і з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за договором кредиту від 30.03.2007 року в розмірі 16903,46 доларів США.

В частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 із зазначених вище підстав слід відмовити, у зв’язку з чим позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» підлягають до часткового задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно платіжного доручення №0000469551 від 07 червня 2018 року позивачем при пред’явленні позову до суду були понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 6633,52 гривень.

Питання про розподіл понесених позивачем судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та стягує на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 43, 49, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОК НОМЕР_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", 03150, м.Київ, вул.Ковпака, 29, МФО 300023, п/р №29096880130001, ЄДРПОУ 00039019, заборгованість за Договором кредиту 08/300/13 від 30.03.2007 року в розмірі 16903,46 (шістнадцять тисяч дев'ятсот три доларів США 46 центів) доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 30.05.2018 року становило 441 162,44 (чотиристо сорок одна тисяча сто шістдесят дві грн. 44 коп.) гривень, з них: 12905,5 (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ять доларів США 50 центів) доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 30.05.2018 року становило 336 819,91 (триста тридцять шість тисяч вісімсот дев'ятнадцять грн. 91 коп.) гривень - сума заборгованості за кредитом та 3997,96 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто сім доларів США 96 центів), що згідно курсу НБУ станом на 30.05.2018 року становило 104 746,55 (сто чотири тисячі сімсот сорок шість грн. 55 коп.) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОК НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", 03150, м.Київ, вул.Ковпака, 29, МФО 300023, п/р №29096880130001, ЄДРПОУ 00039019, витрати по сплаті судового збору в розмірі 6633,52 (шість тисяч шістсот тридцять три грн. 52 коп.) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення копії рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 07.03.2019 року.

ГоловуючийОСОБА_9