Ухвала суду № 8033753, 17.11.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2009 р.                               м. Київ                                        К-18222/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Федорова М.О.

суддів:                    Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

                    Карася О.В.

                    Рибченка А.О.

секретар судового засідання                    Горбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 17.11.2009 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області на постанову господарського суду Донецької області від 15.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007

у справі          № 34/206а

за позовом          Відкритого акціонерного товариства „Сілур”

до                    Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

про                    скасування податкових повідомлень-рішень в частині нарахування

                    податкових зобов’язань

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Сілур” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення у частині нарахування податку на суму 1233572 грн.

Постановою господарського суду Донецької області від 15.05.2007 позов задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2007 постанову господарського суду Донецької області від 15.05.2007 залишено без змін

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 15.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 09.08.2007.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідачем проведена документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства позивачем за період з 01.02.2003 по 30.09.2003, результатами якої був складений акт №2561/23-1/00191046 від 31.12.2003.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення –рішення №0000022342/2 від 26.05.2004 яким було визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток загальну суму 16418564, 40 грн., у тому числі основного платежу 8678631 грн. штрафних санкцій у розмірі 7739933, 40 грн.

Податкове повідомлення –рішення №0000022342/2 від 26.05.2004 оспорюється позивачем у части нарахування податкових зобов’язань на загальну суму 1233572 грн.: податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 687540 грн. та штрафні (фінансової) санкції у розмірі 546032 грн.

По справі проведено економічну експертизу.

Згідно з підпунктом 1.20.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо пунктом 1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом підпункту 1.20.8 Закону обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом (підпункт 1.20.2).

Відповідно до підпункту 1.20.10 Закону донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

За результатами перевірки відповідачем були проаналізовані угоди, які укладені ВАТ „Сілур” з споживачами продукції.

До акту перевірки був наданий додаток № 8 „Розрахунок зниження валових доходів при продажу продукції ВАТ „Сілур”.

В додатку № 8 до акту перевірки визначено, що одному і тому ж споживачу (В+В Німеччина) по одній угоді в один і той же день була відвантажена однакова продукція однакової кількості, але ціна продажу різнилися, а підприємством не були надані будь-які пояснення щодо рівня цін.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від реалізації товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такої реалізації.

Відповідно до пункту 1.20 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” звичайна ціна - ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов’язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

Якщо, податкові органи за результатами документальних перевірок мають підстави для висновків щодо правомірності визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи мають право звернутися із запитом, а платник податку зобов’язаний за таким запитом надати обґрунтування рівня таких цін.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи відповідач звертався до позивача з проханням надати інформацію про визначення рівня звичайних цін.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не перевірено посилання Державної податкової інспекції у м. Харцизьку щодо заниження суми валових доходів за 1,2 та 3 квартали 2003 року у розмірі 387419,77 грн.

В ході перевірки встановлено, що підприємством до складу валових витрат віднесені послуги з організації та участі в проведенні загальних зборів акціонерів, абонплата, послуги на здійснення корпоративних операцій з цінними паперами, консолідацією емісій цінних паперів, які надані ТОВ „Українська реєстраційна компанія”.

Згідно з пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

До таких обмежень, згідно підпункту 5.3.1 вищевказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону, при Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи судами попередніх інстанцій не встановлено чи підтверджені надані ТОВ „Українська реєстраційна компанія” послуги позивачу первинними бухгалтерськими документами податкового обліку, чи використовувались кошти для власної господарської діяльності у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Також позивачем до складу валових витрат віднесені витрати у сумі 1595341, 35 грн. заробітної плати, нарахованої слюсарям-ремонтникам з відрахуванням на соціальні заходи.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, де зазначено, що суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 відносяться до валових витрат виробництва. Положення пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” вказує, що платник податку має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 5 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Позивачем віднесено заробітну плату слюсарям-ремонтникам до витрат, які пов’язані з поліпшенням основних фондів і повинні бути включені у розрахунок витрат, пов’язаних з поліпшенням основних засобів у розмірі 5%. Підприємством в розрахунок 5% та до складу валових витрат, по рядку 24 Декларації про прибуток підприємств, були включені нарахування по заробітній платі слюсарям-ремонтникам, також підприємством у рядку 12 Декларації про прибуток підприємств до складу валових витрат включені ті ж самі витрати, пов’язані з нарахуванням заробітної плати та нарахування на соціальні заходи слюсарям-ремонтникам.

Таким чином судами попередніх інстанцій не взято до уваги, та не досліджено, що підприємством двічі віднесено заробітну плату слюсарям-ремонтникам до валових витрат.

Також судами першої та апеляційної інстанції не досліджено правомірності нарахування позивачем амортизаційних відрахувань на основні фонди.

Статтею 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено під терміном ”амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею (підпункт 8.1.1 пункту 8.1).

Згідно з пунктом 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 ”Основні засоби”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Твердження відповідача про те, що передані позивачеві за розподільчим балансом основні фонди є безоплатно одержаними не перевірено та не досліджено судом.

Адже відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено доводів ДПІ щодо безкоштовно передачі майна підприємству, чи підпадають під поняття безоплатно наданих товарів у розумінні наведеної норми статті 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Позивачем у судовому засіданні 17.11.2009 заявлено клопотання про закриття провадження у справі № 34/206а з підстав зазначених в п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Клопотання вмотивовано тим, що ухвалою від 12.05.2009 за заявою Державної податкової інспекції у м. Харцизьку господарським судом Донецької області порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства „Сілур”, введена процедура розпорядження майном боржника та призначений розпорядник майна, а за результатами підготовчого засідання в газеті „Урядовий кур’єр” № 100 від 06.06.2009 опубліковане оголошення про банкрутство боржника.

Колегія суддів касаційної інстанції відмовляє в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі № 34/206а оскільки п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС України, на який послався позивач на обґрунтування своєї правової позиції, не передбачає закриття провадження у справі на тих підставах, що порушено провадження у справі про банкрутство позивача.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясовано обставини справи, не перевірено доводів і заперечень сторін та доказів по справі, в зв’язку з чим касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області на підлягає частковому задоволенню, а постанова господарського суду Донецької області від 15.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі № 34/206а скасуванню.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Донецької області від 15.05.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі № 34/206а скасувати.

Направити справу № 34/206а на новий розгляд до суду першої інстанції.

В клопотанні відкритого акціонерного товариства „Сілур” про закриття провадження у справі № 34/206а відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіА.І. Брайко

          Г.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О. Рибченко