Рішення № 80182349, 21.02.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/91/19

(2/199/1670/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.02.2019 року Амур-Нижньодніпровськийрайонний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Гасанової М.Ю,,

позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював на посаді провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно – позовної роботи Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро».

Відповідно до наказу №343 від 15 травня 2017 року прийнятий на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно – позовної роботи Юридичного управління Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро».

23 листопада 2017 року переведений на посаду провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно – позовної роботи акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро».

14 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством Оборони України, в особі Тимчасово виконуючого обов’язки командира повітряного командування «Схід» Повітряних Сил Збройних Сил України полковника ОСОБА_4, контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.

За вхідним б/н від 14 грудня 2018 року до відділу кадрового адміністрування АТ «ОСОБА_3 Дніпро» позивач надав супровідний лист із заявою про увільнення ОСОБА_1 у зв’язку з підписанням військового контракту 14 грудня 2018 року.

19 грудня 2018 року отримав від начальника відділу кадрового адміністрування Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» наказ від 17 грудня 2018 року за № 1091-вк «Про звільнення з займаної посади». Підставою для звільнення послугувало підписання позивачем військового контракту 14 грудня 2018 року, тому у зв’язку із вступом на військову службу, ОСОБА_1 звільнено згідно з п.3 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

У зв’язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду та просив скасувати наказ Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» від 17 грудня 2018 року за №1091-вк «Про звільнення» ОСОБА_1, провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно-позовної роботи, звільнення з 17 грудня 2018 року у зв'язку зі вступом на військову службу, згідно з п.3 ст.36 КЗпП; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно – позовної роботи Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро»; стягнути з Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2018 року до дня поновлення на роботі.

Представник відповідача АТ «ОСОБА_3 Дніпро» ОСОБА_5 надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 17.05.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в АТ «ОСОБА_3 Дніпро» на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи юридичного управління. У подальшому, у зв’язку з реорганізацією в структурі банку, 23.11.2017 року позивач переведений на посаду провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення управління претензійно-позовної роботи.

У зв’язку з пред’явленням позивачем витягу з наказу Міністерства оборони України №401 від 15.06.2017 року на підтвердження призову позивача на військову службу під час мобілізації строком на 18 місяців, та призначення лейтенанта запасу - ОСОБА_1 слухачем курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації військового інституту Київського національного університету імені ОСОБА_6, 16.06.2017 року він був увільнений від роботи (звільнений від виконання посадових обов’язків), відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, на час проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади та переднього заробітку, про що Банком видано наказ №439-вк від 16.06.2017 року.

Після спливу 18-ти місячного строку призову позивача, встановленому наказом Міністерства оборони України №401 від 15.06.2017 року, він повідомив ОСОБА_3 про своє бажання проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом. На підтвердження надав копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу.

Пунктом 3 контракту встановлено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 5 років.

Таким чином, контракт, укладений ОСОБА_1 із Збройними силами України є строковим. У контракті відсутнє посилання на те, що він укладений під час дії особливого періоду на строк до його закінчення, навпаки зазначено про те, що позивач добровільно бере на себе зобов’язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк. Тобто, в самому контракті зазначено про те, що він укладений у зв’язку із вільним волевиявленням позивача і не пов'язаний із мобілізацією, воєнним чи особливим періодом.

17.12.2018 року позивач був звільнений з банку на підставі п.3. ст.36 Кодексу законів про працю України, у зв’язку з вступом на військову службу.

Таким чином, ОСОБА_1 не відноситься до жодної із зазначеної категорії громадян, вступ на військову службу відбувся на підставі вільного волевиявлення позивача, контракт укладений не у зв’язку із «виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та і або) введення воєнного стану», а отже банк правомірно застосував підстави для припинення трудового договору, визначені п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до наданих ОСОБА_1 документів, він 14 грудня 2018 року на військову службу прийнятий за контрактом. На час укладання контракту з позивачем мобілізація закінчилася, нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, кризовий стан не запроваджений, воєнний стан не оголошений, у зв’язку з чим він добровільно уклав контракт, взявши на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних силах України протягом строку дії контракту. Таким чином, звільнення позивача відбулося без порушення трудового законодавства, укладений з ним контракт не передбачає збереження за ним місця роботи та середнього заробітку. У зв’язку з чим, представник відповідача просив суд відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 21.02.2019 року позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та додатково пояснив, що він був звільнений у зв’язку з підписанням контракту, його щоденна заробітна плата складає 500,23 грн., кількість днів, за які він просить суд стягнути заробітну плату, складає 47 днів до 21.02.2019 року включно.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні та зазначила, що банк правомірно звільнив позивача, оскільки контракт укладено на 5 років добровільно і положення про особливий період у контракті не міститься.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду провідного юрисконсульта відділу претензійно-позовної роботи Юридичного управління ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро» (а.с.15).

23 листопада 2017 року переведений на посаду провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно – позовної роботи Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» (а.с.15).

Відповідно до Наказу №439-к від 16.06.2017 року ОСОБА_1 був увільнений від роботи на час проходження військової служби за призивом осіб офіцерського складу, строком на 18 місяців, зі збереженням місця роботи, посади, середнього заробітку за весь період проходження військової служби на підставі наказу міністра оборони України від 15.06.2017 року №401. (а.с.46).

14 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством Оборони України, в особі Тимчасово виконуючого обов’язки командира повітряного командування «Схід» Повітряних Сил ЗС України полковника ОСОБА_4, контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (а.с.10-11) та надав супровідний лист із заявою про увільнення до відділу кадрового адміністрування Банку «ОСОБА_3 Дніпро», у зв’язку з підписанням військового контракту 14 грудня 2018 року (а.с.9).

Згідно з наказом від 17 грудня 2018 року за №1091-вк «Про звільнення з займаної посади» ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади у зв’язку зі вступом на військову службу, згідно з п.3 ст.36 КЗпП (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законами України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Статтею 2 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII встановлюється, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період ( ст.3 Закону України «Про оборону України»від 06 грудня 1991 року № 1932-XII).

Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII дає визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, що особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст.5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки і оборони України, яка відповідно до ст.7 Закону №1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Рада національної безпеки, згідно зі ст.3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05 березня 1998 року № 183/98-ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв’язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону №183/98-ВР вводяться в дію Указами Президента України та є обов’язковими до виконання.

Так, мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ i організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацій i штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Ст.1 даного Закону передбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Ст.2 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Статтею 19 Закону № 2232-XII встановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбачених ст. 20 цього Закону, якою встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової службиТаким чином позивач до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, у тому числі тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, відповідно до листа Верховного суду України від 19.06.2018 року викладена правова позиці, згідно з якою особливий стан в Україні діє.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов’язана відповідна виплата (абз. 3, 4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрівУкраїнивід 08 лютого 1995 року №100).

Згідно з абз.1 п.8 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення виплат провадиться шляхом множенняс ередньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих днів на число відпрацьованих робочих днів.

Середньоденна зарплатня позивача складає 500,31 грн.(а.с.16).

Період затримки повного розрахунку з дати звільнення - 17.12.2018 року по дату ухвалення рішення про поновлення на роботі - 21.02.2019 року складає 47 днів, враховуючи державні свята.

Таким чином, 500 грн. 31 коп. (середньоденна заробітна плата) х 47 (кількість робочих днів вимушеного прогулу) = 23 514 грн. 57 коп. - розмір середнього заробітку позивача ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу за період з 17.12.2018 року по 21.02.2019 року.

При цьому, у пункті 6 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз’яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обовязком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому, відповідно до п. п. 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно – позовної роботи Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII та стягнення з Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, але не більшеніж за 1 місяць.

Крім того, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір по справі в сумі 2305 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 129, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, п. п. 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України, ст. ст. 36, 119, ч.2 ст.235 КЗпП, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,- задовольнити.

Скасувати Наказ Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» від 17 грудня 2018 року за №І091-вк «Про звільнення» ОСОБА_1, провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно-позовної роботи, звільнення з 17 грудня 2018 року у зв'язку зі вступом на військову службу, згідно з п.3 ст.36 КЗпП.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного юрисконсульта відділу примусового стягнення Управління претензійно-позовної роботи Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро».

Стягнути з Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» (місцезнаходження: 01033, м.Київ, вул.Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406,МФО 305749, р/р 32007102101026), на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) заробітну плату у сумі 23 514 (двадцять три тисячі п'ятсот чотирнадцять) гривень 57 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «ОСОБА_3 Дніпро» (місцезнаходження: 01033, м.Київ, вул.Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406, МФО 305749, р/р 32007102101026) 2 305 (дві тисячі триста п'ять) гривень 20 копійок судового збору на користь держави.

Відповідно до п.2 ч.І ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 11006 (одинадцять тисяч шість) гривень 76 копійок.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії АМ 061638, виданий Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 20.11.2000 року, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Акціонерне товариство «ОСОБА_3 Дніпро», код ЄДРПОУ 14352406, МФО 305749, р/р 32007102101026, місцезнаходження: 01033, м.Київ, вул.Жилянська,32.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)учасників справи, зазначений строкобчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: