Рішення № 80099361, 18.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року м.Житомир справа № 0640/4605/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

секретар судового засідання Бондаренко Д.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Коршак Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0049466-5113-0625 від 06.04.2018 , №0159217-5113-0625 від 18.05.2018,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0049466-5113-0625 від 06.04.2018, №0159217-5113-0625 від 18.05.2018.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач на початку червня отримав податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначає, що він є фізичною особою-підприємцем та здійснює господарську діяльність на території нерухомого майна. Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними, у зв'язку з тим, що на підставі приписів п.п.266.2.2. п.266.2. ст.266 Податкового кодексу України вказані нежитлові приміщення (будівлі промисловості) не є об'єктом оподаткування.

Ухвалою суду від 01.10.2018 суддею Липою В.А. було відкрито провадження у справі.

Відповідно до розпорядження від 19 листопада 2018 року № 306 керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи у зв'язку із настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Липи В.А. у розгляді справи, справу 0640/4605/18 передано на розгляд судді Панкеєвій В.А.

Ухвалою від 21.11.2018 суддею Панкеєвою В.А. прийнято справу №0640/4605/18 до провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_3 станом на 30.07.2014 є фізичною особою-підприємцем з 07.10.2004 за основним видом діяльності оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (а.с.10).

На підставі договору купівлі-продажу від 11.11.2010 позивачем було куплено приміщення котельні за адресою: АДРЕСА_2, площею 491,0 кв.м. (а.с.15). На підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2015 позивачем було придбано будівлю центрального складу за адресою: АДРЕСА_2, площею 518,0 кв.м. (а.с.16).

Податковим повідомленням-рішенням від 18.05.2018 №0159217-5113-0625 позивачу визначено суму зобов'язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в сумі 8288 грн (а.с.11).

Податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2018 №0049466-5113-0625 позивачу визначено суму зобов'язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік в сумі 7856,00 грн (а.с.12).

Вважаючи рішення податкового органу протиправними та прийнятими в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон N 71-VIII), яким було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. А у "Прикінцевих положеннях" Закону N 71-VIII міститься пряма норма щодо введення цього Закону у дію з 01 січня 2015 року.

Підпунктом 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування).

Згідно з положеннями частини 5 статті 59 та частини 1 статті 73 Закону України від 21.05.97 N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення та є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації не пізніш, як у 10-денний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, якщо ці акти не підлягають державній реєстрації.

Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п.266.2.1. п.266.2. ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Водночас абзацом "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Податковий кодекс України не надає тлумачення терміну "будівлі промисловості", що використовується в п.п."є" п.п. 266.2.2. ст. 266 ПК України.

В свою чергу норми статті 62 Господарського кодексу України визначають, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Згідно інформації з довідки від 04.07.2018 №9, виданої ТОВ "БТІ Центр", об'єкт нерухомого майна, будівля центрального складу за адресою: АДРЕСА_2, площею 518,0 кв.м. є будівлею виробничого призначення на підставі Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна згідно наказу Мінрегіонбуд №127 від 24.05.2001 із змінами від 19.03.2013 №95 та ДБН В.2.2-28:2010. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) будівля центрального складу належить до промислових будівель (а.с.13).

Відповідно до довідки від 04.07.2018 №10, виданої ТОВ "БТІ Центр", об'єкт нерухомого майна, будівля котельні за адресою: м. Житомир, вул.Жуйка,43, площею 491,0 кв.м. є будівлею виробничого призначення на підставі Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна згідно наказу Мінрегіонбуд №127 від 24.05.2001 із змінами від 19.03.2013 №95 та ДБН В.2.2-28:2010. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) будівля котельні належить до промислових будівель (а.с.14).

Таким чином, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2. ПК України при визначенні будівель промисловості в розрізі об'єкта оподаткування необхідно керуватись перш за все вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000.

Отже, позивач є власником нежитлових будівель - центрального складу та котельні, які за вимогами ДК 018-2000 належить до класу (код 1251) "Будівлі промислові".

Відповідач у даній спірній ситуації фактично не заперечує того, що належна позивачу будівля є промисловою, проте, наполягає на необхідності нарахування позивачеві спірних податкових зобов'язань виключно з підстав статусу позивача власника будівлі як фізичної особи.

З системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства, юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи. створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із п.56.21. ст.56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та явно суперечить, визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо (п.п.4.1.2. п.4.1. ст.4 ПК України).

Норма п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п.4.1.11. п.4.1. ст.4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8. п.4.1. ст. 4 ПК України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належні позивачу нежитлови будівлі як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст.266 ПК України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Крім того, слід зазначити, що податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2018 №0049466-5113-0625 позивачу визначено суму зобов'язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2017 рік в сумі 7856,00 грн (а.с.12).

Проте як свідчить наданий відповідачем розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, згідно даного податкового повідомлення-рішенням об'єктом оподаткування є будівля котельні за адресою: АДРЕСА_2, яке є промисловою будівлею (а.с.28).

Під час розгляду справи представником відовідача не надано жодних доказів та пояснень стосовно належного ОСОБА_3 об'єкта житлової нерухомості, за який йому визначено суму зобов'язання за платежем по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, в розмірі 7856,00 грн.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та винесеним з порушенням норм податкового законодавства, а отже такими, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення №0049466-5113-0625 від 06.04.2018 та №0159217-5113-0625 від 18.05.2018 прийняті відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1841,00 грн, про, що свідчить платіжне доручення №785 від 22.08.2018 (а.с.4).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДФС у Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 1409,60 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року N 3674-VI, із змінами і доповненнями, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що позивачем при подачі до суду позовної заяви було переплачено судовий збір у розмірі 431,40 грн, про що свідчить платіжне доручення №785 від 22.08.2018, суд приходить до висновку про необхідність роз'яснити позивачу право на звернення з клопотанням до суду про повернення суми надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №0049466-5113-0625 від 06.04.2018 та №0159217-5113-0625 від 18.05.2018.

Стягнути з Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, Житомир, 10003, ЄДРПОУ 39459195) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, інд. код НОМЕР_1) понесені судові витрати в сумі 1409,6 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя В.А. Панкеєва

Повне судове рішення складене 22 лютого 2019 року