Ухвала суду № 80095975, 21.02.2019, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

21.02.2019 227/895/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Мацишин Л.С.

за участю:

секретаря судового засідання Харькової Л.М.,

головного державного виконавця:ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Добропілля поданням головного державного виконавця Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

До Добропільського міськраонного суду Донецької області звернулась головний державний виконавець Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_1 із поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, а саме за адресою: АДРЕСА_1, для опису подальшої реалізації майна боржниа ОСОБА_2.

Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні у відділу примусового виконання рішень знаходиться виконавче провадження № 52220994 з примусового виконання виконавчого листа №227/895/16-ц від 15 червня 2016 року, виданого Добропільським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2, на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість у розмірі 103286,42 грн. 14 вересня 2016 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, копії постанови надіслані сторонам виконавчого провадження. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить квартира 1/2 частка, яка знаходиться за адресою : Донецька обл., м. Добропілля, м. Білицьке, вулиця Миру, будинок 25, квартира 23. 18 листопада 2016 року державним виконавцем винесена постанова про арешт рухомого та нерухомого майна боржника. 16 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, а саме легковий автомобіль МG550 2012 р.в. колір чорний, кузов № НОМЕР_1 держ. номер НОМЕР_2. Згідно відповідей Державної податкової служби України боржник отримує дохід в ТОВ "Донбаська екскаваційна компанія". 18 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлена для виконання до ТОВ "Донбаська екскаваційна компанія". Проте ТОВ "Донбаська екскаваційна компанія" повідомили, що утримання коштів на користь ПАТ Укрсоцбанк з боржника ОСОБА_2, неможливо, у зв’язку з його звільненням з 30.01.2017 року ( наказ від 30.01.2017 року №15-к). 08 серпня 2018 року та 18 лютого 2019 року при виході на дільницю за місцем проживання боржника за адресою: м.Білицьке, вул..Миру, 25/23, двері державному виконавцю ніхто не відчинив. Зі слів сусідей, боржник дійсно проживає за вищевказаною адресою. В почтовій скриньці залишено виклик державного виконавця. Самостійно боржником рішення суду не виконано. А тому звернулись з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника ОСОБА_2, а саме за адресою: м.Білицьке, вул.Миру, 25/23.

Головного державного виконавця:ОСОБА_1 в судовому засідання подання підтримала з мотивів викладених в поданні та просить його задовольнити.

Розглянувши подання, оцінивши долучені до подання матеріали, суд дійшов висновку, що подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в на примусовому виконанні у відділу примусового виконання рішень знаходиться виконавче провадження № 52220994 з примусового виконання виконавчого листа №227/895/16-ц від 15 червня 2016 року, виданого Добропільським міськрайонним судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2, на користь ПАТ Укрсоцбанк заборгованість у розмірі 103286,42 грн.

14 вересня 2016 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, яка була направлена боржнику.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить квартира 1/2 частка, яка знаходиться за адресою : Донецька обл., м. Добропілля, м. Білицьке, вулиця Миру, будинок 25, квартира 23.

16 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, а саме легковий автомобіль МG550 2012 р.в. колір чорний, кузов № НОМЕР_1 держ. номер НОМЕР_2.

18 серпня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлена для виконання до ТОВ "Донбаська екскаваційна компанія"

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить квартира 1/2 частка, яка знаходиться за адресою : Донецька обл., м. Добропілля, м. Білицьке, вулиця Миру, будинок 25, квартира 23.

Згідно повідомлення ТОВ "Донбаська екскаваційна компанія", що утримання коштів на користь ПАТ Укрсоцбанк з боржника ОСОБА_2, неможливо, у зв’язку з його звільненням з 30.01.2017 року (наказ від 30.01.2017 року №15-к).

З актів державного виконавця від 18 лютого 2019 року та 08 серпня 2018 року вбачається, що при виході на дільницю за місцем проживання боржника за адресою: м.Білицьке, вул..Миру, 25/23, двері державному виконавцю ніхто не відчинив. Зі слів сусідей, боржник дійсно проживає за вищевказаною адресою. В почтовій скриньці залишено виклик державного виконавця.

Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. Крім того, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів справи, копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлялась боржнику до виконання, за вище вказаною адресою, зазначеною у виконавчому листі.

Разом з тим, боржник у визначений державним виконавцем строк, не виконав добровільно судове рішення.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.2 вищевказаного Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження, серед іншого, виконавець має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.439 ЦПК України, питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

З аналізу вищенаведених норм Закону вбачається, що у поданні про примусове проникнення до житла особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, повинні бути зазначені достовірні дані про наявність такого майна у приміщенні, до якого потрібно здійснити примусове проникнення.

Крім того, Законом передбачено, що рішення суду про проникнення в житло боржника має бути вмотивоване. Це свідчить про те, що суду мають бути надані переконливі докази, які б свідчили про те, що державний виконавець вичерпав всі можливості виконати рішення без примусового проникнення до житла, проте це не дало результатів.

Як встановлено в судовому засіданні і підтверджується долученими до матеріалів подання державного виконавця копій документів, останнім вичерпано всі можливості з примусового виконання рішення, передбачені Законом без примусового проникнення до житла. Між тим, прийнятими заходами виконати рішення суду не виявилось можливим, після чого, державний виконавець скористався правом на звернення з поданням в порядку ч.1 ст.439 ЦПК України.

Хоча ст.30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку як за вмотивованим рішенням суду.

Разом з тим, конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема, для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України й міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_1 проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

З врахуванням викладеного та встановлених в судовому засіданні фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення подання державного виконавця, оскільки застосовані останнім заходи з виконання рішення не призвели до остаточного результату, повнота та законність їх була доведена в суді з наданням відповідних доказів, подальше зволікання та не використання всіх передбачених національним законодавством механізмів призводить до того, що впродовж значного періоду часу рішення суду яке набрало законної сили та є обов'язковим не було виконано.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення подання головного державного виконавця про примусове проникнення до житла боржника.

Керуючись ст.ст. 439 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Подання головного державного виконавця, яке надійшло від Добропільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, задовольнити.

Надати дозвіл головному державному виконавцю на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника ОСОБА_2 (РНОКПП:НОМЕР_3), а саме за адресою: АДРЕСА_1, боржника для опису подальшої реалізації майна

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Л.С. Мацишин

21.02.2019