Рішення № 79968032, 20.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/183/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3189 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови зарахувати час навчання у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою; зобов'язати відповідача зарахувати вказаний строк до загального строку військової служби, строку військової служби на пенсію та строку безперервної служби; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вислуги років на військовій службі, вважаючи днем початку служби 21.08.1994, внести відповідні зміни до особової справи та інших документів, провести перерахунок грошового забезпечення та одноразових виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 21.08.1994 по 20.06.1997 навчався в Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, який знаходився в системі військової освіти Міністерства оборони України. На даний час позивач проходить службу у військовій частині А 3189. При оформленні його особової справи перед випуском із Харківського інституту Військово-Повітряних Сил у 2001 році було помилково внесено запис початку військової служи, а саме вказано день зарахування інституту 26.07.1999, тобто не враховано час навчання у ліцеї. З метою виправлення помилки при обрахунку вислуги років позивач звернувся до командира в/ч А 3189 з рапортом про проведення перерахунку вислуги років, внесення змін в дату початку перебування на військовій службі – 21.08.1994, проте командиром військової частини відмовлено позивачу по суті рапорту. Зважаючи на порушення його прав та інтересів неправомірними діями відповідача, позивач звернувся за судовим захистом.

Ухвалою судді від 14.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.

08.02.2019 до суду від представника Військової частини А3189 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» період навчання у військовому ліцеї як вид військової служби не установлений. Вік громадян, які навчаються у ліцеї, є меншим, ніж вік, що передбачений для громадян, які вступають на військову службу. Отже здійснювати комплектування ЗСУ громадянами, які приймаються на навчання до військового ліцею неможливо у зв’язку із недостатністю вікового цензу. Також зазначений період не може відноситись до військової служби, оскільки Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» не передбачено одночасне проведення допризовної підготовки та проходження військової служби. Посилання позивача на ст.24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 25.03.1992, якою передбачалося, що початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військового-навчального закладу (військового ліцею), хоча і діяла на момент навчання позивача у ліцеї, проте втратила чинність на момент виникнення спірних правовідносин, тому застосуванню не підлягає. Нова ж редакції зазначеної норми не пов’язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військового-навчального закладу (військового ліцею). Період навчання позивача у ліцеї був лише підготовкою до вступу на військову службу і не може вважатися безпосередньо військовою службою.

Відповідь на відзив від позивача до суду не надходила.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч.2 ст.262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 21.08.1994 по 20.06.1997 навчався у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою згідно наказів начальника Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 20.08.1994 № 127 (а.с. 12), від 20.06.1997 № 93 (а.с.13), після чого наказом начальника Головного Управління військової освіти Міністерства оборони України від 28.05.1997 № 52 був направлений для подальшого навчання до Харківського інституту льотчиків Військово-Повітряних Сил (в 2000 році перейменований у Харківський інститут Військово-Повітряних Сил) і з 26.07.1997 позивач був зарахований курсантом до вказаного військового навчального закладу.

Після закінчення Харківського інституту Військово-Повітряних Сил 26.10.2001 згідно наказу Міністра оборони України № 600 ОСОБА_1 присвоєне військове звання лейтенант та направлено до смт. Лиманське Одеської області для подальшого проходження військової служби.

Відповідно до витягу з послужного списку військовослужбовців в/ч А 3189 від 30.11.2018 № 62/533 (а.с. 10) з жовтня 2011 ОСОБА_1 безперервно проходить військову службу у Збройних Силах України на офіцерських посадах і на момент вирішення спору безпосередньо у військовій частині А3189, що підтверджується довідкою № 655 від 29.12.2018 (а.с. 11).

10.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А 3189 із рапортом, в якому просив виправити в його особовій справі допущену при її оформленні помилку, а саме запис про початок перебування на військовій службі з 26.07.1999 (день зарахування до Харківського інституту льотчиків Військово-Повітряних Сил) на 21.08.1994 (день зарахування у Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою).

У зв’язку із незадоволенням вищезазначеного рапорту, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв’язку з наступним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції Закону від 25.03.1992 року, та що діяла до 31.07.1999 року, а також абзацу 4 пункту 4 розділу І Тимчасового положення про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року №174/93, що діяв до 07.11.2001 року, початком перебування на військовій службі вважається: день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Редакція статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» змінена з 31.07.1999 року, якою передбачено, що початком проходження військової служби вже вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець, виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні зміни до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян України. Конституційні гарантії у повному обсязі і без будь яких обмежень поширюються на всі категорії громадян і на військовослужбовців також.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішенням Конституційного Суду від 13.05.1997 року № 1-зп встановлено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийнятими більш пізнього закону чи іншою нормативно-правового акту.

Аналогічні положення закріплені і в рішенні Конституційного Суду від 09.02.1999 року у справі №1-рп/99, яким передбачено, що дію нормативно - правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

На підставі викладеного застосуванню підлягає стаття 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла на момент закінчення ОСОБА_1 Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та яка чітко встановлювала момент, з якого починається перебування на військовій службі.

Застосування відповідачем зворотної (ретроактивної) дії в часі ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року, викладеної відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» №766-ХІV від 18 червня 1999 року, є неправомірним і призвело до звуження обсягу прав позивача у сфері проходження військової служби, що виявилось у не зарахуванні йому до вислуги строку навчання у вказаному ліцеї.

При цьому, на момент існування спірних правовідносин в законодавстві не визначалося різниці між поняттями ліцеїв. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 «Про реформу системи військової освіти» метою створення таких навчальних закладів було удосконалення підготовки висококваліфікованих фахівців для Збройних Сил.

Суд також враховує, що метою віднесення дати початку навчання у певних закладах до дати початку військової служби, є початок фіксації моменту, з якого на особу поширюються обмеження, обумовлені особливістю навчання, зокрема з моменту прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», в редакції Закону від 25.03.1992 року, що діяла до 31.07.1999 року, тобто в редакції, що була чинною на момент закінчення позивачем навчального закладу, час навчання позивача у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою повинен бути зарахований йому до загального строку військової служби, адже день вступу до ліцею є днем початку військової служби.

Поряд із тим, позивач просить зобов'язати відповідача провести перерахунок грошового забезпечення та одноразових виплат, що є передчасним. Так, даний спір не стосується перерахунку грошового забезпечення і судом не досліджуються підстави і правомірність його нарахування, наявність підстав для перерахування тощо. Натомість, відповідні зміни в грошовому забезпеченні відбудуться внаслідок змін загального строку військової служби та за наявності підстав для цього і у випадку незгоди позивача з відповідним розміром становитимуть окремий спір.

При цьому суд враховує, що резолютивна частина рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, про що зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (65123, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) до Військової частини А3189 (65085, м. Одеса, пров. Лазурний, 3; код ЄДРПОУ 26606929) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А3189 щодо відмови зарахувати час навчання ОСОБА_1 у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою за період з 21.08.1994 по 20.06.1997.

Зобов'язати Військову частину А3189 зарахувати період навчання ОСОБА_1 у Чернігівському військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 21.08.1994 по 20.06.1997 до загального строку військової служби, строку військової служби на пенсію та строку безперервної служби.

Зобов'язати Військову частину А3189 здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 на військовій службі, вважаючи днем початку служби 21.08.1994, та внести відповідні зміни до особової справи ОСОБА_1 та інших документів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини А3189 на користь Державного бюджету України (отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 34310206084032; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101; судовий збір) судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.