Постанова № 79861715, 23.01.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/187/19Головуючий по 1 інстанції - Колода Л.Д. Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Нерушак Л.В. (суддя-доповідач)

Суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.

за участю секретаря Винник І.М.

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ПАТ КБ «Правекс-Банк»;

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3;

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3;

відповідач за зустрічним позовом - ПАТ КБ «Правекс-Банк»;

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року ухвалене під головуванням судді Колоди Л.Д. та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2016 року, ухвалене під головуванням судді Колоди Л.Д. у залі Придніпровського районного суду м. Черкаси № 1 24.11. 2016 року о 16 год. 50 хв., у справі за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним, - :

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс Банк») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «Правекс-Банк» посилається, що 30 січня 2007 року між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», укладено кредитний договір № 839-001/07Р, згідно з умовами якого банк надав кредит в іноземній валюті для своєчасної оплати відповідачем вартості автомобіля у розмірі 10 590,00 доларів США, із сплатою 11,99 % річних, строком до 30 січня 2014 року.

За період користування кредитними коштами, позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, та за закінченням кінцевого терміну користування кредитним коштами, заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором в повному обсязі не погашена.

Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 04 червня 2015 року заборгованість відповідача із сплати тіла кредиту становить 6 913 доларів США.

Крім того, позивач вказує, що позичальником допущено порушення своїх зобов'язань щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом, а тому згідно з розрахунком заборгованості, станом на 04 червня 2015 року за позичальником обліковується заборгованість із сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3 627,35 доларів США.

У зв'язку з порушенням строків, встановлених кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, позичальнику нарахована пеня, розмір якої згідно з розрахунком заборгованості станом на 04 червня 2015 року становить 104594,49 грн., а з порушенням строків, встановлених кредитним договором щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, позичальнику нарахована пеня у розмірі 61741,68 грн. Загальний розмір пені становить 166 366,17 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд : стягнути на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10540,35 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 913,00 доларів США, а також заборгованість із сплати процентів у розмірі 3 627,35 доларів США та 166 336,17 грн. - пені, судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Правекс Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними.

В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що між нею та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк» 30 січня 2007 року було укладено кредитний договір № 839-001/07Р, згідно з умовами якого банк надав кредит в іноземній валюті для своєчасної оплати відповідачем вартості автомобіля, у розмірі 10 590,00 доларів США із сплатою 11,99 % річних, строком до 30 січня 2014 року.

ОСОБА_3 вказує, що при укладенні кредитного договору були порушені норми статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому кредитний договір є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. Тому вона просила постановити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір від 30 січня 2007 року № 839-001/07Р, та договір застави транспортного засобу від 30 січня 2007 року № 839-001/07/07Р, укладені між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_3, застосувати наслідки недійсності правочину, а також вилучити з реєстру заборон і обтяжень заставленого майна - автомобіль марки Dacia Logan 1,4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Визнати неправомірними та незаконним дії відповідача.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року позовні вимоги банку задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 540,35 доларів США, що станом на 04 червня 2015 року становить 221 410,17 грн. та 166 336,17 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору застави недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року ОСОБА_3 зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права, вказує на упередженість на необ`єктивність суду першої інстанції. ОСОБА_3 посилається у скарзі, що судом першої інстанції допущено грубі помилки при розгляді справи та проігноровано факти, які свідчать про відсутність доказів позивача та підтверджуються факти на захист інтересів відповідача, про те, що кошти не отримувались готівкою, а були перераховані на придбання автомобіля вартістю 52951 грн. як споживчий кредит, про що свідчить і договір застави транспортного засобу від 30.01.2007 року. Також вказує, що банком не надано договору про надання банківських послуг, укладеного між позивачем та відповідачем для обслуговування рахунку, відкритого в іноземній валюті для обслуговування кредиту. ОСОБА_3 посилається, що банком не було надано первинних документів, тому вважає, що суд не мав доказів ні можливості, ні підстав для перевірки, оскільки надані позивачем докази є неналежними. Банк скористався своїм правом про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, зазначивши термін виконання у строк до 17.02. 2009 року, тому змінив строк виконання зобов'язань за договором від 30.01.2007 року. ОСОБА_3 зазначає, що з 03.02. 2009 року умови договору та графіки не діяли, а тому розрахунки банку не відповідають вимогам закону та обставинам справи. Також посилається, що судом не застосовано строк давності до стягнення пені, оскільки спеціальний строк - один рік, встановлений законом, тому з 01. 01. 2010 року позивач втратив право вимоги щодо стягнення пені. Скаржник вважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах закону, а тому ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2016 року ОСОБА_3 посилається на порушення судом процесуальних та матеріальних норм права, упередженість та необ`єктивність суду та просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору застави недійсним задовольнити.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року, додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2016 року, ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року, ОСОБА_3 оскаржила їх в касаційному порядку, подавши касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 - задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року у частині позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13 вересня 2016 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 лютого 2017 року у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору застави недійсним - залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним прийнято до свого провадження, справу призначено до розгляду на 23 січня 2019 року на 11 год. 00 хв.

Справа переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке скасовано в цій частині, та справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін, тому не є предметом перегляду апеляційного суду.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Дана справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін у суд апеляційної інстанції.

Сторони по справі повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується даними судових повісток про вручення, однак в судове засідання не з`явилися.

23 січня 2019 року від ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшли заяви та клопотання до початку розгляду справи за апеляційною скаргою, в яких вона просить розглядати справу за її апеляційною скаргою без її участі, просить витребувати у позивача кредитну справу по кредитному договору № 839-001/ 07 Р від 30.01.2007 року, додає письмові пояснення та заяву щодо валютно - обмінної операції 30.01.2007 року.

Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши клопотання відповідача ОСОБА_3 про витребування кредитної справи по кредитному договору № 839-001/07Р від 30.01.2007 року не вбачає підстав для його задоволення, тому відмовляє у задоволенні даного клопотання.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року у частині позову ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, не відповідає вимогам закону, так як судом допущено порушення норм матеріального права, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з доведеності вимог позивачем, посилаючись, що існує заборгованість відповідача перед банком, яка не сплачена. Суд, встановивши, що ПАТ КБ «Правекс Банк» свої зобов`язання по договору виконав в повному обсязі, а натомість, відповідач ОСОБА_3 свої зобов`язання по договору кредиту не виконала, що є підставою для стягнення з неї заборгованості згідно наданого банком розрахунку відповідно до вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, отже заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стягуючи заборгованість зі сплати процентів, суд послався на положення ст.ст. 599, 1054 ЦК України, тому стягнув нараховані відповідачу проценти за користування кредитними коштами у доларах США, виходячи із розрахунку заборгованості станом на 04 червня 2015 року, а також стягнув пеню за весь час прострочення заборгованості.

Апеляційний суд не в повному обсязі погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача, оскільки вважає висновки суду у частині визначення заборгованості за відсотками за користуванням кредитом і пенею та їх стягнення такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, не дав належної оцінки зібраним доказам, не правильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі рішення, яке не може залишатись у силі, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 30 січня 2007 року між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк», укладено кредитний договір № 839-001/07Р, згідно з умовами якого банк надав кредит в іноземній валюті для оплати відповідачем вартості автомобіля, у розмірі 10 590,00 доларів США, зі сплатою 11,99 % річних, строком до 30 січня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 30 січня 2007 року № 839-001/07Р між ОСОБА_3 та АКБ «Правекс-Банк» укладено договір застави автомобіля марки Dacia Logan 1,4, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно до пункту 1.1 кредитного договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: своєчасна оплата вартості автомобіля по договору купівлі- продажу автомобіля від 25 січня 2007 року № СДЧ-04/07 К12/2107, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договором страхування автомобіля.

Відповідно даних довідки-рахунку ТОВ «Фірма «Кий Авто» № 245900 ОСОБА_3 продано та видано автомобіль Dacia Logan 1.4, вартістю 52 951,00 грн. у кредит АКБ «Правекс-Банк».

Згідно даних квитанції про видачу готівки від 30 січня 2007 року № 1 ОСОБА_3 на підставі її заяви від 30 січня 2007 року про видачу суми кредиту у розмірі 10590 доларів США видано грошові кошти 10 590 доларів США, що в еквіваленті становить 53 479, 50 грн. (а. с. 248, т.1).

Як вбачається із даних квитанції від 30 січня 2007 року № 1033 банком було проведено банківську операцію з обміну іноземної валюти 10 590,00 доларів США у гривневий еквівалент, а вже суму у гривнях згідно з даними квитанції від 30 січня 2007 року № 11901 про оплату за автомобіль Dacia Logan 1.4, платником ОСОБА_3 перераховано через банк платника АКБ «Правекс-Банк» кошти отримувачу ПП «Плюс-Автотранс».

Таким чином, судом першої інстанції достовірно встановлено, що позичальник отримала кредитні кошти за кредитним договором від 30 січня 2007 року в іноземній валюті, вказані кредитні кошти були використанні на придбання автомобіля, як і передбачено пунктом 1.1 оспорюваного кредитного договору, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При кредитуванні велике значення має зміцнення кредитної дисципліни, яка має на меті своєчасне погашення кредиту і суворе додержання позичальниками всіх умов договору. За порушення зобов'язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і відшкодування збитків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, що встановлено ст. 629 ЦК України.

За приписами статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначено у статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оцінюючи застосування наведених норм права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої і апеляційної інстанції під час нового розгляду.

З огляду на наведене, у банку відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором від 30 січня 2007 року проценти після закінчення строку його дії, тобто після 30 січня 2014 року.

Апеляційний суд, перевіряючи наданий банком розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_3, встановив, що заборгованість за кредитом становить 6913 доларів США , а відсотки за користування кредитом станом на 31.01. 2014 року - дату закінчення строку дії договору становить 3627 , 35 дол. США , а всього 10540, 35 доларів США, що становить 221 410 грн. 45 коп.

Таким чином, в цій частині суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог банку та стягнення заборгованості за кредитом, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Однак, судом першої інстанції допущено помилку у розрахунках щодо стягнення пені, тому позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню, з врахуванням вимог закону щодо застосування строку позовної давності в один рік до вимог про стягнення неустойки, зокрема пені , вважає колегія суддів апеляційного суду.

Щодо нарахування пені суд першої інстанції не врахував вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання, і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойка не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.

Даний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Для забезпечення прогнозованості правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми права, обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, згідно розрахунку, наданого позивачем у підтвердження позовних вимог стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ПАТ КБ «Правекс Банк» підлягає заборгованість, яка складається з кредиту у розмірі 6 913 доларів США ( 145 173 грн.), процентів станом на 31.01.2014 року - 3 627, 35 доларів США , що становить 76195, 97 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 1169, 61 дол. США, що становить 25626 грн., пені за несвоєчасне погашення відсотків 764 дол. США, що становить 16739 грн., загальна сума заборгованості якої становить 263775, 45 грн.

Враховуючи вище викладене, доводи апеляційної скарги щодо розміру стягнення процентів з відповідача та пені у межах одного року є обґрунтованими та підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки в решті доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, є безпідставними, тому не приймаються апеляційним судом.

Апеляційний суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що позивачем не було надано первинних документів, доказів як таких у підтвердження позовних вимог, тому відповідно суд першої інстанції не мав ні доказів, ні можливості, ні підстав вважати надані позивачем докази належними доказами, оскільки дані доводи спростовуються матеріалами справи, в яких містяться достатньо наявних, допустимих та достовірних доказів у підтвердження позовних вимог та їх часткового задоволення судом.

Також є безпідставними та не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги, де скаржник посилається, що банк скористався своїм правом про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, зазначивши термін виконання у строк до 17.02. 2009 року, тому змінив строк виконання зобов'язань за договором від 30.01.2007 року. ОСОБА_3 вказує, що з 03.02. 2009 року умови договору та графіки не діяли, а тому розрахунки банку не відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Проте дані посилання ОСОБА_3 не підтверджено належними доказами, оскільки лист від 03.02. 2009 року, який відповідач вважає є документом про пред'явлення вимоги про дострокове повернення коштів по кредитному договору ( т.1 а.с. 146 ), не є таким за змістом, оскільки в даному листі банк повідомляє ОСОБА_3 про необхідність виконати у строк до 17.02.2009 року вимогу банку щодо страхування автомобіля, переданого у заставу на наступний строк дії кредиту у страховій компанії. В абзаці другому листа вказано, що в подальшому при недотриманні умов кредитного договору банк буде змушений вимагати від ОСОБА_3 дострокового погашення в повному обсязі заборгованості за кредитом, та у випадку неможливості виконання даної вимоги змушений буде звернути стягнення на заставне майно. Отже, вимога про дострокове стягнення коштів за кредитним договором не була заявлена банком, тому строки виконання банк не змінював.

Не підлягають задоволенню доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції при розгляді даної справи умисно не було взято до уваги існуючі фактичні дані, чим надано перевагу одній стороні перед іншою, оскільки дані твердження є припущеннями скаржника, та не містять ніяких доказів відносно даного факту.

Інші доводи апеляційної скарги, наведені ОСОБА_3 не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору не в повній мірі врахував всі обставини справи, прийшов до помилкового висновку про задоволення вимог позивача, не звернувши уваги на розрахунок розміру заборгованості та період, який позивач вказав для стягнення коштів по договору, строк дії якого закінчився після 30 січня 2014 року, тому допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті, та є підставою для зміни рішення суду у частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та часткового задоволення позовних вимог банку.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, оскільки позовні вимоги задоволено частково, то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги до перерозподілу судових витрат належать судові витрати сторін у справі по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, стягненню із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Правекс Банк» підлягають судові витрати за сплату судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2638 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсним - змінити у частині стягнення заборгованості за кредитним договором та постановити в цій частині нову постанову.

Позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі розмірі 6 913 доларів США ( 145 173 грн.), процентів станом на 31.01.2014 року - 3 627, 35 доларів США , що становить 76195, 97 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 1169, 61 дол. США, що становить 25626 грн., пені за несвоєчасне погашення відсотків 764 дол. США, що становить 16739 грн., загальна сума заборгованості якої становить 263775, 45 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Правекс-Банк» судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2638 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови .

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Василенко Л.І.

Карпенко О.В.