Рішення № 79663087, 07.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2019 р. Справа№200/12068/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 83000, АДРЕСА_1, 85302, АДРЕСА_2) до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул.. Центральна, буд. 13, код ЄДРПОУ 42169323) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 01.08.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу;

- зобов’язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи на ВАТ «Дінаміс» з 04.04.1995 по 12.10.1998 роки на посаді директора, період роботи з 16.09.1988 по 03.04.1995 роки на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація»;

- зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком.

- звільнити позивача від сплати судового збору.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами статті 263 КАС України в спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року суд вирішив замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначив підготовче засідання на 22 січня 2019 року, про що повідомлено учасників справи.

Ухвалою суду від 22 січня 2019 року відкладено підготовче засідання на 05 лютого 2019 року.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві позивач зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою № 4445 про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Розглянувши заяву позивачу управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 01 серпня 2018 року, відповідно до якого відповідач не зарахував до стажу період роботи з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на ВАТ «Дінаміс» на посаді директора, так як запис про роботу зроблено самим ОСОБА_1, довідку про сплату страхових внесків не надано, та період роботи з 16.09.1988 р. по 03.04.1995 р. на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація», так як печатка не відповідає назві підприємства.

Щодо не зарахування періоду роботи на ВАТ «Дінаміс» позивач зазначив, що на час його звільнення з посади директора інших працівників, які були уповноваженні вносити записи про звільнення до трудових книжок не було, тому керуючись Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, директор як уповноважена особа власником вчинив цей запис про своє звільнення.

Щодо не зарахування періоду роботи на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація» позивач зазначив наступне. Так, з архівної довідки №701 від 15.10.2014 року вбачається, що Наказом №2404 Донецького регіонального відділення фонду держмайна від 28.06.1994 року підприємство Ремонтно-механічний завод тресту «Строймеханізація» перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Донецький ремонтно—механічний завод». У зв'язку з лікідацією підприємства «Донецький ремонтно-механічний завод» (рішення №9 загальних зборів акціонерів від 29.11.2002 року «Про припинення діяльності товариства та призначення членів ліквідаційної комісії») документи по особовому складу та заробітній платі його робітиків передано на архівне зберігання товариству з обмеженою відповідальнетю «Крок» згідно до договору по архівному зберіганню №3/10-04 від 25.10.2004 року. На сьогодняшній день ТОВ «Крок» перебуває на непідконтрольній території України, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу з Єдиного реєстру фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб. Звернутися до цього підприємства за отриманням будь - яких документів позивач не має можливості.

Вважає, що відповідачем безпідставно не включено до стажу позивача періоди роботи з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на ВАТ «Дінаміс» з 16.09.1988 р. по 03.04.1995 р. на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація», а рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач заперечив проти задоволення зазначених вимог позивача, просив у задоволенні його позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Так, відповідно до наданого відзиву від 21.11.2018 року, який надійшов на адресу суду засобами електронного зв'язку 26.11.2018 року відповідач зазначив, що 22.05.2018 р. позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком.

Зазначив, що період навчання з01.09.1973 р. по 28.06.1977 р. в Донецькому технікумі промислової автоматики вирішено зарахувати за російською частиною диплому. Не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на ВАТ «Дінаміс» на посаді директора, так як запис про роботу зроблено самим ОСОБА_1, довідку про сплату страхових внесків не надано, та період роботи з 16.09.1988 р. по 03.04.1995 р. на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація», так як печатка не відповідає назві підприємства.

Страховий стаж позивача складає 24 роки 01 місяць 06 днів. За таких обставин, позивачу відмовлено в призначенні пенсії згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 є особою, що претендує на призначення пенсії за віком.

Відповідач – Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323) є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Судом встановлено, що 22.05.2018 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою № 4445 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон № 1058).

Одночасно, для призначення пенсії, позивачем до управління були надані наступні документи:

1) заява про призначення пенсії від 22.05.2018 р. № 4445;

2) копія трудової книжки серія БТ-І №3068484 від 11.04.1983 р.;

3) копія диплому серія Я-І №252720 від 28.06.1977 р.;

4) копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.05.2018 № НОМЕР_2;

5) копія паспорта;

6) копія картки фізичної особи – платника податків.

Додатково при розгляді заяви були взяті до уваги такі документи:

1) індивідуальні відомості про застраховану особу за 1999-2012 рр.;

2) особиста заява від 24.07.2018 р.

Рішенням відповідача від 01 серпня 2018 року № б/н «Про відмову в призначенні пенсії» позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років /арк. справи 15-17/.

Як вбачається із зазначеного рішення, на час звернення із заявою відповідно наданих документів страховий стаж позивача, обчислений пенсійним органом склав 24 роки 01 місяць 06 днів.

Відповідно до рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на ВАТ «Дінаміс» на посаді директора, так як запис про роботу зроблено самим ОСОБА_1, довідку про сплату страхових внесків не надано, та період роботи з 16.09.1988 р. по 03.04.1995 р. на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація», так як печатка не відповідає назві підприємства.

Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача при обчисленні страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормами статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року — не менше 25 років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1) досяг віку визначеного нормами статті 26 Закону № 1058-IV для призначення йому пенсії за віком є наявність страхового стажу не менше 25 років.

Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф «б» цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Судом, на підставі записів трудової книжки серії БТ-І 3068484 від 11.04.1983 на ім’я позивача встановлено, що він працював, зокрема:

- з 16.09.1988 р. по 03.04.1995 р. на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація» на посаді інженера-енергетика;

- з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на ВАТ «Дінаміс» на посаді директора.

Судом встановлено, що факт роботи позивача на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація» підтверджується довідкою архівного відділу «ТОВ «Крок», з якої вбачається наступне (мовою оригіналу): «ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 действительно работал на Ремонтно-механическом заводе (РМЗ) треста «Строймеханизация» в период:

16.09.1988г. принят инжером-энергетиком, ЭМО. Приказ № 189к от 16.09.1988г.

01.07.1991г, инженер-энергетик 2 гр., ЭМО. Приказ № 79к от 30.05.1991г.

06.08.1992г. начальник участка, электроучасток. Приказ № 137к,б/д.

03.04.1995г. уволен по собственному желанию по ст. 38 КЗоТ Украины Приказ №40-к от 10.04.1996г.

Приказом № 2404 Донецкого регионального отделения фонда госимущества от 28.06.1994г. предприятие Ремонтно-механический завод. (РМЦ) треста «Строймеханизация» перейменовано в ОАО (открытое акцтонерное общество) «Донецкий ремонтно-механический завод».

В связи с ликвидацией ОАО «Донецкий ремонтно-механический завод». (решением № 9 общего собрания акционеров от 28.11.2002г. «О прекращении деятеяьности предприятия и назначений членов ликвидационной комиссии») документи по личному составу и зарплате работников переданы на архивное хранение Обществу с ограниченой ответственностью «КРОК» согласно договора по архивному обслуживанию № 3/10-04 от 25,10.2004г. /арк. справи 27/.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості тому, що підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території і не здійснили перереєстрацію юридичної адреси на підконтрольну України територію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі – Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

З аналізу наведених норм убачається, що у зв’язку зі зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком пенсійний орган зобов’язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи, якими документами це підтверджується.

Відповідно до п.п. 2.4 п. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії пенсійний орган повідомляє про це заявника із зазначає причини відмови.

У свою чергу предметом доказування у даній справі є встановлення, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд у цій справі на підставі аналізу оскаржуваного рішення відповідача дійшов висновку, що управління діяло необґрунтовано, оскільки у рішенні про відмову в призначенні пенсії мотиви незарахування до стажу окремих періодів є необґрунтованими.

Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року під час розгляду справи в аналогічних правовідносинах № 754/14898/15-а висловлена правова позиція, згідно якої не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому суд не обчислює дійсний загальний стаж позивача, у зв’язку з чим відсутні підстави для зобов’язання відповідача зарахувати окремі періоди роботи позивача.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.

Трудовий стаж позивач набув у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до законодавства України.

Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами....

В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності роботи, у зв'язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.

Окрім іншого, суд зазначає, що відмова відповідача прийняти до розгляду Довідки про підтвердження наявного Трудового стажу для призначення пенсії з тих підстав, що довідкиа видана на території не контрольованій українською владою, не ґрунтується на діючому законодавстві. Неможливість відповідача здійснити перевірки відомостей в них, законодавством не визначена як підстава для того, щоб вважати їх нікчемними.

Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, «Loizidouv. Turkey», «Cyprusv. Turkey»), проти Молдови та Росії (зокрема, «Mozerv/the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Othersv. Moldova and Russia»), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Разом з цим, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію за віком, відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі викладеного суд доходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправним, а тому суд вважає позовну вимогу про скасування цього рішення обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 14 Закону № 1788, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Нормами статті 244 КАС України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача та зобов’язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 83000, АДРЕСА_1, 85302, АДРЕСА_2) до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул.. Центральна, буд. 13, код ЄДРПОУ 42169323) про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 01 серпня 2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у відповідності ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи на ВАТ «Дінаміс» з 04.04.1995 р. по 12.10.1998 р. на посаді директора, період роботи з 16.09.1988 року по 03.04.1995 року на Ремонтно-механічному заводі «Будмеханізація».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 41247274) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті 07 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.