Рішення № 79631973, 04.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6165/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.,

секретаря судового засідання Чернецької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ТОВ «Гідроенергомонтаж» до ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2018 року № НОМЕР_1, -

В С Т А Н О В И В:

27.11.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ТОВ «Гідроенергомонтаж» до ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2018 року № НОМЕР_1.

Підстава звернення до суду – позивач вважає, що суб’єкт владних повноважень порушив його права під прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 03.12.2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодаства, не ґрунтуються на об’єктивних даних, а лише містять констатацію порушення, без зазначення суті порушення, а тому зазначене рішення підлягає скасуванню. Так, позивач зазначив, що господарські операції ним фактично здійснені та підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та зміни майнового стану платника податків. Витрати та податковий кредит позивачем було сформовано за реально здійсненими господарськими операціями з контрагентами на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на відсутність реальних правових наслідків є необґрунтованими.

Окрім того, позивач зазначив, що існування порушень податкового законодавства не підтверджено належними засобами доказування та допустимими доказами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

26.12.2018 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача зазначає, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, просить суд відмовити у задоволені позову повністю, зазначив, що Згідно баз даних ГУ ДФС в Одеській області виконавець будівельних робіт — підрядник ТОВ «Стайл ОСОБА_4» роботи не придбавав, тобто виконував власними силами, без залучення субпідрядних організації. Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що фактично виконавець ТОВ «Стайл ОСОБА_4» не мав змоги виконати роботи у грудні 2017 року, січні та березні 2018 року за актами виконаних робіт без залучення субпідрядних організацій. За даними звітності ТОВ «Стайл ОСОБА_4», поданої до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Форма №1-ДФ) задекларовано, що в 4 кварталі 2017 року працювало за трудовими договорами застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітна плата — 3 особи, за цивільно-правовими договорами працювало — 0 осіб, у 1 кварталі 2018 року працювало за трудовими договорами застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату — 1 особа, за цивільно-правовими договорами — 0 осіб. Вказане свідчить про неможливість виконання всіх робіт у грудні 2017, січні, березні 2018 тими наявними трудовими ресурсами та будівельними машинами, які були у ТОВ «Стайл ОСОБА_4».

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.12.2018 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначено про необґрунтованість та не доведеність доводів зазначених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю “Гідроенергомонтаж” зареєстроване відділом державних реєстраторів Одеського міського управління юстиції 25.02.2011р. за №15561020000041198. Знаходиться на обліку в ДПІ у Малиновському районі міста ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області. Дата взяття на облік - з 21.10.2011 р. за №9635.

12.03.2014р. ТОВ “Гідроенергомонтаж” було зареєстровано платником податку на додану вартість. Індивідуальний податковий номер — 375499215522.

З 19.10.2018р. по 25.10.2018р. на підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20, підпункту 78.1.4. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 11.10.2018р. №7803 «Про проведення виїзної документальної позапланової перевірки», заступником начальника відділу перевірок з окремих питань управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_5 була проведена позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроенергомонтаж».

За її результатами був складений акт перевірки №2366/15-32-14/37549920 від 01.11.2018р. у висновку якого були зазначені порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього 365500 грн., у тому числі: - у грудні 2017 на суму 100000 грн., у січні 2018 на суму 265500 грн.

Не погоджуючись з висновками даного акту перевірки, позивачем були подані заперечення на акту перевірки №2366/15-32-14/37549920.

Згідно з листом ГУ ДФС в Одеській області від 14.11.2018р. №16129/10/15-32-14-05- 06 «Про розгляд заперечень» Позивачу було повідомлено про залишення без змін висновків акту перевірки №2366/15-32-14/37549920 від 01.11.2018р.

На підставі вказаного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2018р. №0050091405 за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 534750 грн., з яких 356500 грн. - сума за податковими зобов'язаннями, 178250 грн. - сума за штрафними санкціями.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правова позиція контролюючого органу ґрунтується лише на одному твердженні про відсутність можливості у контрагента платника - ТОВ «Стайл ОСОБА_4» виконувати в повному обсязі роботи, що відображені у актах приймання-передачі виконаних робіт за формою №КБ-2в.

Пунктом 187.1. статті 187 Податкового кодексу України, передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають фактично відбутись, вони повинні підтверджуватись належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також такі операції мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп.20.1.4 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону України №996-XIV визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Відтак, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (послуг) в межах господарської діяльності.

Отже, під час дослідження обсягу податкових прав і обов'язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв'язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п.44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 ПК України).

Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (п.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Разом з тим, за приписами ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

ОСОБА_3 підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що правова позиція контролюючого органу ґрунтується лише на одному твердженні про відсутність можливості у контрагента позивача - ТОВ «Стайл ОСОБА_4» виконувати в повному обсязі роботи, що відображені у актах приймання-передачі виконаних робіт за формою №КБ-2в.

Так, на сторінці 10 акту перевірки №2366/15-32-14/37549920 контролюючий орган зазначає (абзаци 4-9): «Згідно баз даних ГУ ДФС в Одеській області виконавець будівельних робіт — підрядиш ТОВ «Стайл ОСОБА_4» вищевказані роботи не придбавав, тобто виконував власними силами, без залучення субпідрядних організації.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що фактично виконавець ТОВ «Стайл ОСОБА_4» не мав змоги виконати роботи у грудні 2017 року, січні та березні 2018 року за вище переліченими актами без залучення субпідрядних організацій.

За даними звітності ТОВ «Стайл ОСОБА_4», поданої до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Форма №1-ДФ) <...> задекларовано, що в 4 кварталі 2017 року працювало за трудовими договорами застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітна плата — 3 особи, за цивільно-правовими договорами працювало — 0 осіб, у 1 кварталі 2018 року працювало за трудовими договорами застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховано заробітну плату — 1 особа, за цивільно-правовими договорами — 0 осіб.

Відповідно до Державних будівельних норм України «Правила визначення вартості будівництва» ДБН Д. 1.1-1-2000 наведена вартість людино-годин враховує звичайні умови праці при 40-годинному робочому тижні.

Перевіркою встановлено, що трудомісткість робіт (у людино-годинах) при восьмигодинному робочому дні та п’ятиденному робочому тижні (40-годинний тиждень) за умови абсолютної відсутності простоїв і перерв у роботі 3-мя робітниками у грудні 2017 року можливо відпрацювати тільки 504 людина/годин (21 днів*8 годин*3 осіб=504 людино/годин), та у січні-березні 2018 року 1 робітникам можливо відпрацювати тільки 168 людино/годин (21 днів*8годин*] особа=168людино/годин).».

На сторінці 11 акту перевірки №2366/15-32-14/37549920 (абзац 1) зазначається: «фактично виконавець ТОВ «Стайл ОСОБА_4» не мав змоги виконати роботи у грудні 2017 року, січні та березні 2018 року за вище переліченими актами без залучення субпідрядних організацій з використанням 17145,26 людино/годин (3086,19+127,07+13653,30+278,70)»

Також, відповідач робить висновок, що вказане свідчить про неможливість виконання всіх робіт у грудні 2017, січні, березні 2018 тими наявними трудовими ресурсами та будівельними машинами, які були у ТОВ «Стайл ОСОБА_4».»

Суд критично оцінює зазначений висновок, оскільки, такий висновок зроблений без врахування усіх фактів, які потрібно було врахувати зокрема, щодо можливості допущенна помилки ТОВ «Стайл ОСОБА_4» у податковій звітності або використання даним контрагентом найманої праці на інших умовах, що не потребують відображення у формі №1- ДФ, таких як, використання праці фізичних осіб-підприємців, що не є платниками ПДВ.

Не враховано контролюючим органом й того, факту, що юридична відповідальність, відповідно до статті 61 Конституції України, носить індивідуальний характер, а отже ТОВ «Гідроенергомонтаж» не може відповідати за правильність подання звітності за формою №1- ДФ з боку своїх контрагентів. Разом з тим, суд погоджується з доводами позивача, що ТОВ «Гідроенергомонтаж» не зобов’язаний перевірити кількість працівників свого контрагенту, ані зобов’язати іншого суб’єкта господарювання надати інформацію щодо складу працівників та наявності будівельних машин та устаткування.

Суд зазначає, що контролюючий орган, в свою чергу, маючі відповідні повноваження, не направив відповідного запиту щодо надання пояснень на адресу ТОВ «Стайл ОСОБА_4».

Разом з тим, суд зазначає, що під час розгляду справи досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення, факт повного виконання контрагентом ТОВ «Стайл ОСОБА_4» своїх обов’язків за договорами підряду №10/17 від 10.10.2017р. щодо виконання робіт на об’єкті «Двосекційний багатоквартирний житловий будинок» у с. Крижанівка, Одеської області» у грудні 2017 року на суму 600000 грн. та у січні 2018 року на суму 153000 грн.; за договором підряду №01/18 від 11.01.2018р. щодо виконання робіт на об’єкті «Спортивно-оздоровчий комплекс з апартаментами, підземним паркінгом, православним церковним культурним центром за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 58» у березні 2018 року на суму 1385970,20 грн.

Факт виконання робіт підтверджується усіма необхідними первинними документами: відповідними договорами підряду, актами виконаних робіт за формою №КБ2в, довідками щодо вартості виконаних будівельних робіт за формою №КБ-3, податковими накладними, даними податкової звітності з податку на додану вартість банківськими виписками щодо сплати грошових коштів за виконану роботу, а також безпосередньою готовністю об’єктів, на яких проводив роботи ТОВ «Стайл ОСОБА_4».

Крім того, відповідачем не зазначено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Стайл ОСОБА_4» не задекларовано або несплачено свої податкові зобов’язання з податку на додану вартість. Твердження перевіряючих щодо неможливості виконання повного обсягу робіт товариством з обмеженою відповідальністю «Стайл ОСОБА_4» містять характер припущень, на яких не можуть гуртуватись висновки акту перевірки.

Так, суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що виконавець будівельних робіт ТОВ «Стайл ОСОБА_4» вищевказані роботи не придбавав, тобто виконував власними силами, без залучення субпідрядних організацій.

Також, до суду не надано жодних доказів щодо наявної інформації в базах даних податкового органу щодо кількості працівників вказаного контрагента, майнового стану, зареєстрованого транспорту тощо. Тобто, відповідачем не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у ТОВ «Стайл ОСОБА_4» трудові ресурси та матеріально – технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів надання послуг, укладених позивачем з ТОВ «Стайл ОСОБА_4», як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про неправомірну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

Відтак, суд дійшов висновку, що формування податкового кредиту ТОВ «Гідроенергомонтаж» по взаємовідносинам з ТОВ «Стайл ОСОБА_4» є правомірним.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області від від 15.11.2018 року № НОМЕР_1 є обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ТОВ «Гідроенергомонтаж» до ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2018 року № 0050091405- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області від 15.11.2018 року № НОМЕР_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_3 управління ДФС в Одеській області на користь ТОВ «Гідроенергомонтаж» суму сплаченого судового збору в розмірі 8021, 25 грн.

Повне рішення підписане суддею 04.02.2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П’ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.