Ухвала суду № 79580756, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

04 лютого 2019 року м. Київ№ 826/11535/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» Коровайко Оксани Сергіївни, треті особи: ОСОБА_3, публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», за участі позивача, представника позивача ОСОБА_4, представника ПАТ «Укрсоцбанк» Біллерис Ю.О.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державного реєстратора філії Комунального підприємства Миропільської сільської ради «Результат» Коровайко Оксани Сергіївни, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 38222069 від 20.11.2017, прийняте державним реєстратором Коровайко Оксаною Сергіївною, філія Комунального підприємства Мирнопільської міської ради «Результат» у м. Києві про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на Пат «Укрсоцбанк» та видане відповідно до нього свідоцтво про право власності на квартиру.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №826/11535/18, призначено справу до розгляду в судовому засіданні, залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк».

Поряд з цим, через канцелярію Окружного адміністративного суду м. Києва від представника публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» надійшло клопотання від 24.09.2018 (вх.№96291/18) про закриття провадження у справі.

Вказане клопотання вмотивоване тим, що даний спір не належить до компетенції адміністративний судів, адже не носить публічно-правового характеру та випливає з договірних відносин.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні проти вказаного клопотання заперечував.

Розглядаючи заявлене клопотання про закриття провадження по справі, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним реєстратором прийнято рішення з порушенням порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки рішення прийняте без наявності підтверджень про направлення банком письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання та про усунення порушень у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, без наявності копії такої вимоги банку, відсутності документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку отримання іпотекодавцем такої вимоги.

Водночас, з аналізу обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли з умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, а позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора фактично покликані на відновлення прав власності позивача на квартиру.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у раніше зазначеній постанові від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і відповідно правомірності набуття такого права.

Водночас, правовідносини іпотеки не є правовідносинами, врегульованими адміністративною юрисдикцією, а спір, що виник на підставі них не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Варто зазначити, якщо порушення своїх прав особа убачає в наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірне нерухоме майно перейшло до третьої особи у справі, суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження в адміністративній справі №826/11535/18.

2. Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою заявою не допускається.

3.Роз'яснити учасникам судового розгляду, що даний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

4. Ухвалу направити сторонам.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян