Рішення № 79549869, 22.01.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/2542/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 374554, виданий 28 листопада 1997 року Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області; РНКОПП НОМЕР_1; адреса: вул. Мендєлєєва, 22, м. Кропивницький, 25006)

до відповідача:

Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 34977781; адреса: вул.Дворцова, 32, м. Кропивницький, 25006)

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1А.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі – відповідач), в якому, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 від 02.09.2016 року ВП №52066725 про стягнення виконавчого збору в сумі 71 830,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Проте, вказаних законодавчих приписів відповідачем не дотримано при вчинені дій по стягненню виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, відтак, позивач наголошує, на протиправності дії державного виконавця Барахманської А.М. та просить суд задовольнити адміністративний позов.

У судовому засіданні представником позивача вимоги адміністративного позову підтримано у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та наголошено на його задоволенні.

Представник відповідача скористався своїм правом на подання до суду письмового відзиву, в якому висловив свою позицію щодо вищевказаних позовних вимог, які не визнаються у повному обсязі, оскільки наголошує на тому, що спірні дії державним виконавцем вчинені відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження” (а.с.42-45).

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на відмові в задоволенні адміністративного позову.

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України представником позивача подано до суду письмову відповідь на відзив (а.с.80-82).

22.01.2019 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання представника позивача.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій державного виконавця Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 при винесенні постанови від 02.09.2016 року в межах вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню №52066725 про стягнення виконавчого збору в сумі 71 830,24 грн. з ОСОБА_1.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

01.11.2011 року Ленінським районним судом м. Кіровограда виданий виконавчий лист по справі №2-11945/11 року, з якого вбачається, що 14.10.2011 року Ленінським районним судом міста Кіровограда розглянуто цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11100390000 від 22.12.2006 року в розмірі 74 987,40 швейцарських франків, що еквівалентно 716 482,48 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» сплачені судові витрати в сумі 1820,00 грн. (а.с.47).

26.08.2016 року представником ПАТ «УкрСиббанк» надіслано на ім’я начальника Фортечного ВДВС Кіровоградського міського управління юстиції заяву про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 716 482,48 грн. та судового збору 1820,00 грн. та додано вказаний виконавчий лист. У вказаній заяві просить суд з відкриттям виконавчого провадження винести постанову про накладення арешту на все майно належне боржнику (а.с.48).

01.09.2016 року державним виконавцем Фортечного ВДС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52066725 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1945/11 виданого 01.11.2011 року Ленінським районним судом міста Кіровограда (а.с.55).

За вказаною постановою про відкриття виконавчого провадження значиться боржник – ОСОБА_1.

Вказану постанову надіслано заявнику та боржнику, що посвідчується відповідним супровідним листом від 06.09.2016 року №40779, 40780 (а.с.55).

02.09.2016 року державним виконавцем Барахманською А.М. в межах виконавчого провадження №52066725 винесено постанову про стягнення з боржника – ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 71 830,24 грн. (а.с.56).

В матеріалах справи наявний супровідний лист про надіслання вказаної постанови ОСОБА_1 (а.с.56).

07.09.2016 року державним виконавцем Фортечного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику – ОСОБА_1 (а.с.57).

Вказану постанову надіслано ОСОБА_1, ПАТ «УкрСиббанк», Територіальному Сервісному Центру 3501, що підтверджується супровідним листом від 07.09.2016 року вих.№40352, 40353, 40354 (а.с.57).

На доказ отримання боржником виконавчого провадження – ОСОБА_1 вказаних вище постанов, відповідачем надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про отримання ОСОБА_1 12.09.2016 року поштової кореспонденції (а.с.59).

З метою виконання при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1945/11 державним виконавцем вчинено було відповідні виконавчі дії з метою з’ясування наявності у боржника рухомого і нерухомого майна на праві власності (а.с.64-70).

Так на виконання вимог ухвали суду, представником відповідача з поміж інших доказів, також надано до суду, повідомлення відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області від 30.11.2018 року, адресоване Фортечному відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, за змістом якого, згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1945/11 від 01.11.2011 року Ленінського районного суду м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 716 482,48грн. та сплачених судових витрат в сумі 1820,00 грн. та 27.06.2013 року завершеного в зв’язку із направленням за належністю до Ленінського відділу ДВС Кіровоградського МУЮ. Дане виконавче провадження знищено згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 25.01.2017 року (ВП 30970342).

Також повідомлено, що згідно даних АСВП в ході здійснення даного виконавчого провадження стягнуто виконавчий збір в розмірі 25 487,74 грн. (а.с.123).

При цьому, представником позивача надано до суду ОСОБА_2 про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки від 05.06.2013 року при примусовому виконанні рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист №2-1945/11 від 01.11.2011 року Ленінським районним судом м.Кіровограда про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11100390000 від 22.12.2006 року в розмірі 74 987,40 швейцарських франків, що еквівалентно 716 482, 48 грн. та стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкраСиббанк» сплачені судові витрати в сумі 1820,00 грн.) (а.с.127).

Вважаючи, дії відповідача по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 в сумі 71 830,24 грн. в межах виконавчого провадження №52066725 протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Згідно статті 287 КАС України - учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Суб’єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 року із наступними змінами.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно ч. 3 вказаної статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 10) звертатися до суду із заявою (поданням) про роз'яснення рішення у випадках, передбачених цим Законом, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

За змістом статті 19 Закону України “Про виконавче провадження” сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Статтями 75-76 Закону України “Про виконавче провадження” врегульовано виконання рішень про покладення на боржника обов'язку виконати певні дії, також врегульовано дії державного виконавця і заходи примусу щодо боржника у разі невиконання судового рішення.

Державний виконавець у даному виконавчому провадженні повинен діяти у відповідності з наведеними вище нормами закону.

Частинами 1, 2 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до частини п’ятої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

З аналізу зазначених норм вбачається, що при відкритті виконавчого провадження стягнення з боржника виконавчого збору є обов’язковим. Тобто виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

При цьому, суд зауважує, що стягнення виконавчого збору, є саме тим заходом, який застосовується державним виконавцем у випадку невиконання боржником рішення суду в строк, що ним встановлений.

Частиною п’ятою статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” визначено вичерпний перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також, відповідно до частини дев’ятої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно ч.1 ст.12 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

В ч. 3 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” вказано, що у разі припинення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня припинення виконавчого провадження (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду у справі від 22.02.2018 року №816/823/17.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що постанова винесена в межах виконавчого провадження №52066725, а саме: про стягнення виконавчого збору з боржника, надіслана на адресу позивача не була.

Відповідач заперечуючи проти позову, вказує, що у нього були всі наявні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника, та наголошує на обізнаності позивача про дане виконавче провадження.

Досліджуючи спірну постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на відповідність вимогам Закону України «Про виконавче провадження» суд звертає увагу відповідача на вимого чинного законодавства для оформлення виконавчих документів визначені статтею 4 вказаного Закону.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.

За змістом частини 2 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку (ч.3 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження»).

У вступній частині спірної постанови державним виконавцем не вказано прізвище, ім’я, по-батькові посадової особи органу, яка видала таку постанову.

Постанова від 02.09.2016 року підписана державним виконавцем, натомість відповідного скріплення гербовою печаткою управління, не містить.

Разом з тим, згідно рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі №2-1945/11, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості за договором кредитування.

Однак, державним виконавцем Фортечного ВДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Барахманською А.М. солідарної частини заборгованості відносно кожного з боржників не вказано, так само як і не вказано строк сплати виконавчого збору і добровільному порядку.

Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази отримання ОСОБА_1 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.09.2016 року в межах виконавчого провадження №52066725.

Так само як і відсутні докази належного направлення такої постанови, оскільки супровідний лист про направлення постанови від 02.09.2016 року позивачу, не містить дати та відповідного вихідного номеру реєстрації такої кореспонденції у Фортечному відділі державної виконавчої служби міста Кропивницький ГУЮ у Кіровоградській області (а.с.56).

За змістом частини 1 статті 28 Закону України “Про виконавче провадження”, копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України №2432/5 від 05.08.2016 р. затверджене Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження. Порядок внесення до Системи відомостей щодо здійснення виконавчого провадження визначений Розділом IV Положення. Зокрема, пунктами 2-4 визначено, що виконавцем до Системи обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень. До Системи в обов'язковому порядку вносяться також відомості про всі документи, отримані на запит державного виконавця, заяви сторін виконавчого провадження, відповіді на них та їх скановані копії. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Системи одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія, або одночасно з виготовленням документа, яким оформлюється проведення виконавчої дії. Постанови виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Системи. Виготовлення постанов та інших документів виконавчого провадження не в Системі забороняється.

Пунктом 1 Розділу XII Положення передбачено, що незавершені виконавчі провадження, відомості про які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, підлягають перенесенню до Системи. Відповідно до пункту 2 цього Розділу підлягають перенесенню до Системи виконавчі провадження, за якими скасовано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Пункт 5 передбачає, що номер виконавчого провадження, за яким виконавче провадження обліковувалось у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, зберігається при перенесенні виконавчого провадження до Системи.

Поряд з тим, як вбачається з відомостей вказаних в Автоматизованій системі виконавчого провадження виконавче провадження №520066725 відносно ОСОБА_1 значиться незавершеним.

При цьому, наданий представником відповідача лист відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області щодо завершеного виконавчого провадження №30970342 відносно ОСОБА_3, судом оцінюється критично та не береться до уваги, оскільки не стосується предмету спору.

Також, суд вважає, що при вирішенні 02.09.2016 року питання про стягнення з боржника виконавчого збору, держаним виконавцем порушено вимоги статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Так, виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.

Тобто, стягнення виконавчого збору залежить від фактичного виконання державним виконавцем рішення суду, адже право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору і визначення його розміру виникає лише у разі стягнення з боржника певної суми, що є базою для нарахування розміру виконавчого збору. Оскільки, державною виконавчою службою стягнення не проводилось, грошові кошти не поверталися та самим боржником стягувачеві не передавалися, то і підстав для винесення 02.09.2016 року постанови про стягнення виконавчого збору у державного виконавця не було.

За таких обставин, суд дійшов висновку, про помилковість доводів відповідача щодо того, що постанова про стягнення виконавчого збору належить до видів відповідальності за невиконання рішення суду боржником добровільно.

З огляду на вказані законодавчі положення у системному їх зв’язку та встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку державним виконавцем Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 під час здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №52066725 в частині винесення постанови від 02.09.2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору, порушено приписи чинного законодавства встановленого Законом України «Про виконавче провадження».

Суд зауважує, що положеннями ч. 2 ст. 82 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

З огляду на встановлені обставини справи та вищевказані законодавчі положення чинного законодавства, суд вважає твердження позивача, щодо неправомірних дій державного виконавця Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 при винесенні постанови від 02.09.2016 року, про стягнення з боржника виконавчого збору, в межах виконавчого провадження №52066725, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Отже, при дослідженні дій відповідача, як суб’єкта владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження», суд встановив порушення спеціального законодавства при здійсненні виконавчих дії в межах виконавчого провадження ВП №52066725 в частині винесення постанови від 02.09.2016 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору.

У зв’язку із цим, суд звертає увагу відповідача, на алгоритм дій визначених Законом України «Про виконавче провадження» під час ведення виконавчих проваджень за виконанням відповідних виконавчих документів.

Суд наголошує, в подальшому з метою недопущення існування таких помилок, державний виконавець Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2, як суб'єкт владних повноважень, повинна дотримуватись процедури вчинення виконавчих дій визначеної чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Як передбачає ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Вирішуючи питання про застосування ст. 13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «ОСОБА_2 проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак, це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («ОСОБА_4 проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини»).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішення.

З огляду на викладене встановлені фактичні обставини справи, у сув’язі із вказаними законодавчими приписами чинного законодавства, суд приходить до висновку про повне задоволення адміністративного позову.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем фактично був сплачений судовий збір у розмірі 718,31 грн. (а.с.2), тому вказана сума судового збору, у відповідності з ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 374554, виданий 28 листопада 1997 року Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області; РНКОПП НОМЕР_1; адреса: вул. Мендєлєєва, 22, м. Кропивницький, 25006) до відповідача - Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 34977781; адреса: вул. Дворцова, 32, м. Кропивницький, 25006) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Фортечного відділу ДВС м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області ОСОБА_2 від 02.09.2016 року ВП №52066725 про стягнення виконавчого збору в сумі 71830,24 грн. з ОСОБА_1.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 374554, виданий 28 листопада 1997 року Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області; РНКОПП НОМЕР_1; адреса: вул. Мендєлєєва, 22, м. Кропивницький, 25006) за рахунок бюджетних асигнувань Фортечного відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 34977781; адреса: вул. Дворцова, 32, м. Кропивницький, 25006) судовий збір в сумі 718,31 гривень (сімсот вісімнадцять гривень тридцять одна копійка).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255-256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання повного тексту його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_4