Рішення № 79541906, 21.01.2019, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/15493/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого-судді Приступи Д.І.,

секретарях Медвідь М.В., Стрілець С.В.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хмельницька Універсальна Компанія” про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, зміну формулювання підстав звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати під час роботи та за затримку остаточного розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

в липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія” про визнання незаконним №42-к від 4 червня 2018 року, яким її звільнено з посади касира ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія”, зміну дати та формулювання причини звільнення з посади касира ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія” з 2 червня 2018 року за власним бажанням у зв'язку з необхідністю доглядати за дитиною інвалідом (ст. 38 КзпП України), стягнення невиплаченої заробітної плати під час роботи та за затримку остаточного розрахунку при звільненні, відшкодування 5 000 грн. моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 13 вересня 2016 року її було прийнято на посаду адміністратора ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія”. 20 листопада 2017 року переведена на посаду адміністратора-касира ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія” за сумісництвом. У зв'язку із необхідністю догляду за дитиною інвалідом, позивачка вирішила звільнитись із займаної посади, про що 3 червня 2018 року написала відповідну заяву. Оскільки адміністрація підприємства відмовилась прийняти відповідну заяву, позивач 4 червня 2018 року направила її рекомендованим листом. Відповідно до наказу №42 від 4 червня 2018 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.40 КзпП України та актів про відсутність працівника на роботі 4 червня 2018 року з 09:00 до 13:00 та 4 червня 2018 року з 14:00 до 17:00.

Позивачка вважає, що таке звільнення є незаконним, оскільки вона знаходилася на робочому місці протягом усього робочого часу за адресою Гагаріна, 5 м. Хмельницький в офісі ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія”. Оскільки порушення відповідачем права позивачки на звільнення у вказаний нею строк за власним бажанням, а також незаконне звільнення з підстав прогулу без поважних причин призвело до її моральних страждань, унеможливлює подальше працевлаштування, втрату нормальних життєвих зв'язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, просить стягнути з відповідача 5 000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача у поданому відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх необґрунтованість, а також те, що позивача звільнено з дотриманням чинного законодавства.

Вказує, що в ході проведеного службового розслідування було виявлено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 4 червня 2018 року, про що складено відповідні акти та відібрані усні пояснення від працівника стосовно небажання виходити на роботу в подальшому, у зв'язку із чим позивача було звільнено за п.4 ч.1 ст.40 КзпП України.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.

Судом об’єктивно встановлено, що з 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 перебувала на посаді адміністратора-касира ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія” за сумісництвом. Вказані обставини підтверджуються відповідним записом у трудовій книжці позивача - серія АВ №263478, не заперечувались сторонами по справі, а тому не доказуються в порядку ч.1 ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Згідно вимог ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як роз'яснюється п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно зі ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що після виявлення дисциплінарного проступку і до звільнення працівника відповідачем було запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу допущеного прогулу, оскільки самі повідомлення про необхідність надання пояснень про відсутність на робочому місці від 4 червня 2018 року, акт про результати проведення службового розслідування від 4 червня 2018 року, а також акт про відмову надання пояснень від 4 червня 2018 року не свідчать про належне направлення відповідачем позивачу пропозиції надати відповідні пояснення.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідачем не було дотримано процедуру притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення, передбачену 149 КЗпП України. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника, а отже вимоги позивача про визнання незаконним наказу ТОВ “Хмельницька Універсальна Компанія” №42-к від 4 червня 2018 року підлягають задоволенню.

З огляду на скасування судом наказу про звільнення, ОСОБА_1 не вважається такою, що припинила трудові відносини з відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому у поданому позові позивач просить застосувати положення ч.3 ст.235 КЗпП України, якою встановлено, що у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним

бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивачка вказує, що заява про звільнення була нею написана 3 червня 2018 року та направлена поштовим зв'язком 4 червня 2018 року, однак доказів цього суду не надано, зазначені обставини відповідач не визнає. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 до її звільнення, що мало місце 4 червня 2018 року зверталася до відповідача із заявою про її звільнення за ст.38 КЗпП України.

У зв'язку із встановленням випадку незаконності звільнення позивача, її небажанням перебувати з відповідачем у трудових відносинах, суд вважає, що дані обставини є підставою для зміни формулювання звільнення із зазначеної власником чи уповноваженим ним органом підстави, яка визнана незаконною, на звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку із необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю (ст.38 КзпП України) без зміни дати звільнення. Одночасно суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із їх недоведеністю.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для ор-ганізації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді грошової виплати або в іншій матеріальній формі. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.13 постанови від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в ході розгляду справи судом встановлено факт порушення відповідачем прав позивача у сфері трудових відносин, а відтак наявні правові підстави покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу моральну шкоду відповідно до принципів розумності та справедливості, в розмірі 500 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258-273 ЦПК України, ст.ст. 38, 40, 147-149, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю “Хмельницька Універсальна Компанія” №42-к від 04.06.2018 року про звільнення ОСОБА_1.

Змінити дату та формулювання причини звільнення ОСОБА_1 та вважати її звільненою з роботи з посади касира Товариства з обмеженою відповідальністю “Хмельницька Універсальна Компанія” за власним бажанням у зв'язку із необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю (ст. 38 КзпП України).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Хмельницька Універсальна Компанія” на користь ОСОБА_1 500 грн. моральної шкоди та 704 грн. 80 коп судового збору.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Хмельницького апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 01.02.2019 року.

Суддя Д.І. Приступа