Рішення № 79493609, 16.01.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/4630/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Палюк М.М., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за

позовом Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу», представник - Величко Р.А., Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича, представники - Палєй Ю.А., Канарьова Н.В. Лихачова Романа Борисовича, не з'явивсядо Львівської обласної ради, представник - не з'явився за участю третьої особи: Львівської обласної державної адміністрації, представник - Брильовська О.Р.про визнання протиправним та нечинним рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - Громадська організація «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу», Іванов-Малявін Сергій Вікторович, Лихачов Роман Борисович звернулись до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської обласної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівської обласної державної адміністрації, в якому просили визнати протиправним та нечинним Рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 року за № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області».

Позовні вимоги Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» обґрунтовані тим, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, в тому числі, якими порушуються права і свободи громадян чи законні інтереси держави. Згідно ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають фізичні і юридичні особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивач - Громадська організація «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» є юридичною особою, яка створена згідно ст. 36 Конституції України та Закону України «Про громадські об'єднання» для здійснення і захисту прав і свобод громадян та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Позивач вказує, що також зареєстрований та діє відокремлений підрозділ ГО «ВГР «Український вибір - Право народу» у Львівській області, члени якого є представниками Львівської територіальної громади. Основною метою діяльності громадської організації є захист та реалізація прав людини в Україні; захист громадян від дій влади, що порушують гарантовані Конституцією та законами України права і свободи; захист законних інтересів, прав і свобод громадян України (пункт 2.1 Статуту Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу»).

Члени громадського об'єднання безпосередньо або через свою організацію в своїй діяльності для просвітницької роботи, в тому числі у Львівській області, публічно використовують надбання вітчизняного культурного продукту, невід'ємною складовою якого є його російськомовна частина, з огляду на конституційну гарантію вільного розвитку, використання і захисту російської мови в Україні (частина третя статті 10 Конституції України).

Рішення Львівської обласної ради мораторій (заборона) на публічне використання російськомовного культурного продукту, стосується безпосередньо позивача в частині використання в своїй статутній діяльності надбань в сфері культури, історико-культурної спадщини, засобів масової інформації створених російською мовою.

Спірне рішення безпосередньо стосується публічної діяльності вказаного позивача та громадян - членів організації, в тому числі, які належать до національних меншин, та є суб'єктами правовідносини, у яких буде застосовано цей акт. Тому позивач, згідно ч. 2 ст. 264 КАС України набуває правосуб'єктності на оскарження спірного рішення до адміністративного суду.

Спірне рішення відповідач прийняв згідно ч. 2 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка передбачає можливість обласної ради розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.

Проте, ні Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ні іншими законами, органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями на звуження визначеного на законодавчому рівні обсягу прав громадян чи заборони їх реалізації, шляхом уведення мораторію на локальному рівні на публічне використання культурного продукту за ознакою мови національної меншини, а лише наділені повноваженням на затвердження програми культурного розвитку області та заслуховування звіту про її виконання.

Закон України «Про культуру» визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них, закріплено, що держава у пріоритетному порядку створює умови для розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України (частина друга статті 4).

Статтею 5 цього ж Закону встановлено, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури, гарантує вільне використання мов усіх національних меншин України.

При цьому, громадяни України будь-якої національності мають право зберігати, розвивати і пропагувати свою культуру, мову, традиції, звичаї та обряди, утворювати національно-культурні товариства, центри, заклади культури та провадити будь-яку іншу діяльність у сфері культури, що не суперечить законодавству (частина друга статті 10 цього ж Закону).

Позивач зазначає, що культурні блага це - товари та послуги, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо).

Спірним рішенням, по суті, запроваджено мораторій (заборону) на публічне використання на території Львівської області наведеного переліку культурних благ та культурних цінностей, як складових культурного продукту, за лише ознакою - російська мова.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.

Позовні вимоги Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича, обґрунтовані тим, що встановлення мораторію на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області, поширене на фізичних та юридичних осіб, порушує норми Конституції України, які є нормами прямої дії та не можуть бути обмежені жодними законами чи іншими нормативно-правовим актами, рішеннями органів державної, виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Строк дії спірного рішення не обмежений жодними часовими межами в порушення вимог ст. 64 Конституції України.

Щодо об'єкту заборони - російськомовного культурного продукту, позивач звертає увагу на наступне:

На законодавчому рівні у п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про культуру» міститься термін «вітчизняний (національний) культурний продукт», під яким розуміються культурні блага і культурні цінності, створені (надані) вітчизняним виробником.

Відповідачем порушено вимоги Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дія якого поширюється на всі сфери суспільного життя, а також на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України.

Через втрату чинності Законом України «Про засади державної мовної політики» (визнання неконституційним рішенням КСУ № 2-р/2018 від 28.02.2018), та наявну прогалину у чинному законодавстві України щодо регулювання мовного питання, таке рішення створює ситуацію, коли громадяни України, для яких, окрім української мови, є друга мова - російська, або ті, які окрім мови національних меншин (рідної національної мови) використовують російську мову для задоволення своїх суспільних, культурних, інформаційних та інших потреб, зазнають утиску, тобто обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, гарантованих Конституцією України всім громадянам.

Громадяни, які використовують, виключно або поряд з української мовою, російську мову, позбавлені можливості користуватись видавничими та інформаційними продуктами, кіно- та відеоматеріалами, у т.ч. розміщеними у мережі Інтернет, іншим мистецьким продуктом, у т.ч. масових та культурних заходів спрямованих на підтримку свого культурного розвитку та життя, які відтепер не можуть бути організовані російською мовою (або з перекладом з української).

Оскільки мораторій поширюється й на юридичних осіб, то це обмежує права громадян користуватись продуктом національного виробника, що обмежує й останнього у свободі ведення господарської діяльності та порушує основні принципи господарювання.

Спірним рішенням позивач позбавлений можливості придбавати та читати друковані періодичні видання та інші продукти вітчизняних видавництв, перегляду кіно- та відеоматеріалів, які знімаються російською мовою (у т.ч. з перекладом українською), які є предметом показу кінофестивалів та інших масово-розважальних заходів, що влаштовуються у Львові та інших містах Львівської області, приймати участь у тематичних та спеціалізованих заходах (зустрічах), організованих представниками з інших регіонів країни, зі спікерами та запрошеними особами (у т.ч. іноземними громадянами), які володіють переважно російською мовою, тощо.

Спірним рішенням обмежуються конституційні права позивача, а також позбавлено позивача на вільне використання другої мови - російської у суспільних відносинах, вільного розвитку особистості у сферах культурного, інформаційного, мистецького життя, що виходить за межі повноважень Львівської обласної ради, передбачених законом.

Позивач та його представники в судових засіданнях позовні вимоги підтримали, позивач надав суду додаткові докази та пояснення про те, що журнал «Шо» у зв'язку з прийняттям спірного рішення не приймається до розповсюдження у Львівській області не зважаючи на те, що у ньому друкуються українські письменники, оскільки є двомовним виданням, в тому числі і російською мовою. Також позивач зазначив, що у вересні 2018 року на фестивалі документального фільму, фільм який був знятий в Миколаївській області, російською мовою і не зважаючи вступ українською мовою, був виключений з програми фестивалю, притому автору надано пояснення, що є мораторій, а герої фільму розмовляють російською мовою. Також позивач не отримав однозначної відповіді від відповідача на запитання про те, чи буде порушенням спірного мораторію, читання на день народження Т.Г. Шевченка його «захалявної» книжки, яка написана російською мовою. Просили позов задоволити повністю.

Позовні вимоги Лихачова Романа Борисовича, також обґрунтовані тим, що позивач мінімум один раз на місяць відвідує місто Львів та Львівську область. Має там друзів та партнерів по роботі. Отже, проводить досить багато часу на території м. Львова та області, що само по собі розуміє використання культурного продукту під час знаходження у місті, адже саморозвиток є для нього одним із пріоритетів життя. Саморозвитку будь-якої людини, в тому числі й позивача сприяють культурні блага, які в силу наявності різних нацменшин можуть бути викладені різними мовами, в тому числі й російською.

Україна та її державна мова є найціннішим багатством для позивача. Позивач підтримує Україну, як незалежну державну та визнає державну мову - українську, але вказане не дає права для обмеження інших нацменшин у використанні інших мов на території нашої Держави. Крім того, обмеження використання інших мов, окрім державної, не сприяє культурному розвитку населення та породжує дискримінацію у мовних ресурсах та порушення рівноправності громадян, відповідальність за яке передбачено нормами Кримінального кодексу України.

Позивач зазначає той факт, що спірне рішення обмежує його права та свободи у вигляді гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, у тому числі у вигляді використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області.

Позивач в судове засідання не прибув, участі уповноваженого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справ.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Відповідно, після заслуховування думки учасників процесу суд вирішив, що неявка вказаного позивача не перешкоджає розгляду справи, відтак підстав для відкладення розгляду справи через неприбуття вказаного позивача, не було.

Відповідачем - Львівською обласною радою, всупереч вимог ч. 5 ст. 162 КАС України яка встановлює, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, жодного відзиву не подано. Згідно ч.6 цієї ж статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Оскільки відповідачем також не вказано про жодні поважні причини неподання відзиву на вищевказані позови, судом вирішено справу за наявними матеріалами.

Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечив, надав суду пояснення про те, що процедура прийняття рішення визначена ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування». Процедура визначається виключно регламентом Львівської обласної ради. Процедуру прийняття спірного рішення було дотримано повністю. До суду може звернутися особа, яка вважає, що рішенням, дією, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Позови мають загальне формулювання, однак не мають жодного конкретного доказу, яким чином ці права можуть бути порушені. Стосовно позивача - ГО «Всеукраїнський громадський рух - Український вибір Право народу» - ця організація зареєстрована взагалі в місті Києві, а рішення Львівської обласної ради має свою територіальну юрисдикцію на території Львівської області. Відповідач вважає, що спірне рішення не зачіпає прав та інтересів позивачів, просив в задоволені позовних вимог позивачів відмовити повністю.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівська обласна державна адміністрація, проти позову заперечила з підстав, що у контексті з положеннями 5 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Позивачі жодним чином не обґрунтували, в який спосіб спірне рішення Львівської обласної ради порушує або може порушити їх права та законні інтереси.

Представники третьої особи в судових засіданнях позовні вимоги заперечили з підстав наданих письмових пояснень, просили в задоволені позовних вимог позивачів відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає:

Ухвалою судді від 10.10.2018 року позовну заяву Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» залишено без руху.

Ухвалою судді від 08.11.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі № 1340/4630/18 за адміністративним позовом Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу».

Ухвалою суду від 09.11.2018 року відмовлено в задоволенні заяви Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 09.11.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі № 1340/5240/18 за адміністративним позовом Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича.

Ухвалою суду 10.12.2018 року об'єднано в одне провадження адміністративну справу № 1340/5240/18 за позовом Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича до Львівської обласної ради про визнання протиправним та нечинним рішення із адміністративною справою № 1340/4630/18 за позовом Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» до Львівської обласної ради про визнання протиправним та нечинним рішення, присвоївши їй єдиний номер № 813/4630/18.

Ухвалою судді від 20.12.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі № 1340/6062/18 за адміністративним позовом Лихачова Романа Борисовича.

Ухвалою суду 20.12.2018 року об'єднано в одне провадження адміністративну справу № 1340/6062/18 за позовом Лихачова Романа Борисовича до Львівської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення із адміністративною справою № 1340/4630/18 за позовом Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» до Львівської обласної ради про визнання протиправним та нечинним рішення, присвоївши їй єдиний номер № 813/4630/18.

Ухвалою судді від 09.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

16.01.2019 року представником відповідача о 15 год. 25 хв. через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 16.01.2019 року о 16 год. 00 год. Вказане клопотання мотивоване тим, що представники відповідача 16.01.2019 року крім даної справи зайняті ще в інших трьох справах.

Судом після заслуховування думки учасників процесу відмовлено в задоволенні вказаного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з наступних підстав:

08.01.2019 року відповідач не забезпечив участі уповноваженого представника в підготовче судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (розписка від 12.12.2018 року), 16.01.2019 року відповідач повторно не забезпечив участі уповноваженого представника в судове засідання.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, а у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки, відтак підстав для відкладення розгляду справи не було.

Крім цього, судом не враховано зазначені поважні причини неприбуття представників відповідача в судове засідання, оскільки в матеріалах даної справи наявні повноваження на двох представників відповідача, в клопотанні відсутні дані який саме представник в яких справах в цей час буде зайнятий. Згідно інформації сайту Судова влада України справи №813/3823/17 та 463/6226/15 дійсно розглядались 16.01.2019 року, однак о 12 год. 00 хв. та 12 год.15 хв. відповідно. Справа 1340/5441/18 розглядалась, як і дана справа о 16 год. 00 хв., відтак неприбуття одного з представників відповідача у даній справі відбулось без поважних причин.

Судом встановлені наступні обставини:

18.09.2018 року Львівська обласна рада на XVII сесії VII скликання прийняла Рішення за № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області», в якому зазначено:

«З метою уникнення ескалації напруги в суспільстві та недопущення розпалювання міжнаціональної ворожнечі; задля захисту українського інформаційного простору від гібридних впливів держави-агресора та подолання наслідків тривалої мовної русифікації; беручи до уваги численні звернення патріотичних та ветеранських громадських організацій; керуючись Постановою Верховної Ради України № 129-УІП від 27.01.2015 «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором»; відповідно до частини другої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Львівська обласна рада

ВИРІШИЛА:

1. Установити мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах на території Львівської області до моменту повного припинення окупації території України.

2. Доручити Львівській обласній державній адміністрації (О. Синютка) вжити заходів щодо створення міжвідомчої робочої групи (за участю громадськості, правоохоронних органів та районних державних адміністрацій) - з метою проведення систематичної роз'яснювальної роботи для фізичних та юридичних осіб про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області.

3. Рекомендувати органам місцевого самоврядування області ухвалити аналогічні рішення щодо встановлення на відповідній території мораторію на публічне використання російськомовного продукту в будь-яких формах до моменту повного припинення окупації території України.

4. Доручити виконавчому апаратові обласної ради (В. Харлов) напрацювати та подати на розгляд обласної ради звернення до Верховної Ради України щодо необхідності внесення змін до законодавчих актів України стосовно заборони публічного відтворення аудіовізуальних творів мовою держави-агресора.

5. Контроль за виконанням рішення покласти на постійні комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, туризму, духовного відродження та засобів масової інформації (Ю. Візняк), з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, свободи слова та антикорупційної політики (А. Ковч) і з питань законності, правоохоронної діяльності, дотримання прав людини та військових проблем (М. Дзюдзь)».

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивачі вважають протиправним та нечинним Рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 року № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області», оскільки таке порушує їхні права, свободи та інтересів щодо фізичних осіб, права та інтереси юридичної особи, позивачі є особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей спірний акт.

Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Судом враховуються аргументи наведені позивачами про протиправність та нечинність Рішення Львівської обласної ради від 18.09.2018 року № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області» з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно ст. 10 Конституції України, Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Згідно ст. 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст. 53 Конституції України, громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Згідно п. 4 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається порядок застосування мов.

Відповідно Конституція України як норма прямої дії, що має вищу юридичну силу гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України, встановлює відсутність привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Згідно Декларації прав національностей України від 01.11.1991 року за № N 1771-XII Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості, прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України, беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями становлять п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України.

Згідно ст. 3 цієї ж Декларації, Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації. Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою.

Згідно ст. 6 цієї ж Декларації, Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій.

Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, підписану від імені України 2 травня 1996 року в м. Страсбурзі. Положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Таким чином, спірне рішення про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах на території Львівської області до моменту повного припинення окупації території України, по суті не відповідає гарантіям наданим Державою Україна, а також взятим на себе зобов'язанням.

Згідно ст. 1 Закону України «Про культуру», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

2) вітчизняний (національний) культурний продукт - культурні блага і культурні цінності, створені (надані) вітчизняним виробником;

7) культурний простір України - сфера, в якій відповідно до законодавства провадиться культурна діяльність та задовольняються культурні, інформаційні та дозвіллєві потреби громадян, що охоплює, зокрема, телебачення, радіомовлення, періодичні друковані видання та книговидавничу продукцію, ринок культурних благ, а також культурно-мистецьке середовище.

Згідно ст. 2 цього ж Закону, законодавство України про культуру складається з Конституції України, цього Закону та інших законів, що регламентують діяльність у сфері культури, міжнародних договорів з питань культури, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Законодавство України про культуру регулює діяльність у сфері: художньої літератури, кінематографії, театрального, музичного, хореографічного, пластичного, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, архітектури, фотомистецтва, дизайну; нематеріальної культурної спадщини, в тому числі народної культури (фольклор, традиції, звичаї і обряди, діалекти і говірки, народні художні промисли та ремесла, історична топоніміка тощо); охорони національного культурного надбання, в тому числі культурної спадщини; музейної справи, колекціонування; архівної справи; бібліотечної справи; книговидання, створення видавничої продукції, її розповсюдження і використання; створення і розповсюдження фонограмної та аудіовізуальної продукції; художньо-естетичної освіти, спеціальної культурно-мистецької освіти, позашкільної освіти сфери культури, педагогічної діяльності у закладах освіти сфери культури; наукових досліджень у сфері культури; міжнародних культурних зв'язків, а також переміщення культурних цінностей через державний кордон; виробництва матеріалів та обладнання, необхідних для збереження, створення і використання культурних цінностей та культурної спадщини; іншу діяльність, основною метою якої є створення, збереження, розповсюдження і використання культурних цінностей, культурної спадщини та культурних благ.

Згідно ст. 3 цього ж Закону, одними з основних засад державної політики у сфері культури є гарантування прав громадян у сфері культури.

Згідно ст. 4 цього ж Закону, Держава у пріоритетному порядку створює умови для: розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України; збереження, відтворення та охорони історичного середовища; естетичного виховання громадян, передусім дітей та юнацтва; розширення культурної інфраструктури села; охорони, заохочення та підтримки культурного розмаїття як одного з найважливіших чинників сталого розвитку держави.

Згідно ст. 5 цього ж Закону, застосування мов у сфері культури гарантується Конституцією України та визначається законами України. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури, гарантує вільне використання мов усіх національних меншин України.

Згідно ст. 6 цього ж Закону, крім іншого, громадяни мають право на свободу творчості; вільний вибір виду діяльності у сфері культури, збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів; доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ, тощо.

Згідно ст. 10 цього ж Закону, Держава створює умови для культурного розвитку громадян України всіх національностей, сприяє залученню їх до спільного процесу створення культурних цінностей. Громадяни України будь-якої національності мають право зберігати, розвивати і пропагувати свою культуру, мову, традиції, звичаї та обряди, утворювати національно-культурні товариства, центри, заклади культури та провадити будь-яку іншу діяльність у сфері культури, що не суперечить законодавству.

Крім цього суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень мають бути прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тощо.

Таким чином, спірне рішення про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах на території Львівської області до моменту повного припинення окупації території України є протиправним та нечинним, оскільки також порушує вищевказані норми Закону України «Про культуру». Відповідач по суті заборонив культурний продукт лише за однією ознакою - російська мова, притому таке протиправне обмеження стосується авторів культурного продукту російською мовою не в залежності від їх походження, національності, громадянства, місця та періоду творчості.

Згідно ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Також щодо порушення відповідачем, установленням спірним рішенням мораторію, прав позивачів суд зазначає наступне:

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Відповідно, позивачі у справі - фізичні особи, мають в тому числі і немайнові права, гарантовані Державою щодо мови, які порушені відповідачем спірним рішенням.

Щодо позивача у справі - юридичної особи, суд зазначає, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа має особисті немайнові права, які також підлягають захисту. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Громадська організація «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» є юридичною особою і створена для здійснення і захисту прав і свобод громадян та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. У Львівській області зареєстрований та діє відокремлений підрозділ ГО «ВГР «Український вибір - Право народу». Основною метою діяльності громадської організації є захист та реалізація прав людини в Україні; захист громадян від дій влади, що порушують гарантовані Конституцією та законами України права і свободи; захисту законних інтересів, прав і свобод громадян України (пункт 2.1 Статуту Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу»). Відповідно, позивач у справі - юридична особа, має в тому числі і немайнові права, гарантовані Державою щодо мови, які порушені відповідачем спірним рішенням.

Також суд зазначає, що мовою є - система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Таким чином, відповідачем спірним рішенням порушені вищевказані права позивачів, а також позивачі є особами які мають право оскаржити спірний нормативно-правовий акт, оскільки вони є особами щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб'єктами правовідносин, у яких застосовано цей спірний акт.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення представника відповідача, третьої особи.

Представник відповідача вказав на правомірність прийняття спірного рішення керуючись ч. 2 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою встановлено, що районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами. Однак, згідно п. 4 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається порядок застосування мов. Також судом не враховуються заперечення представника відповідача про правомірність пунктів 2 - 5 спірного рішення, оскільки такі по суті є похідними і прийняті у зв'язку із прийняттям пункту 1, а відтак також є протиправними та нечинними.

Згідно ст. 139 КАС України, судові витрати відшкодовуються позивачам в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позови:

- Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» (01604, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23-Б),

- Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича (79005, м. Львів, вул. Коцюбинського, 13/3),

- Лихачова Романа Борисовича (63501, Харківська область, м. Чугуїв, мікрорайон «Авіатор», буд. 141, кв. 75)

до Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18), за участю третьої особи: Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) про визнання протиправним та нечинним рішення, - задоволити повністю.

Визнати протиправним та нечинним Рішення Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) від 18.09.2018 року № 745 «Про мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту на території Львівської області».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної ради (ЄДРПОУ 22340506, м. Львів, вул. Винниченка, 18) на користь Громадської організації «Всеукраїнський громадський рух «Український вибір - Право народу» (01604, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23-Б) 1762,00 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної ради (ЄДРПОУ 22340506, м. Львів, вул. Винниченка, 18) на користь Іванова-Малявіна Сергія Вікторовича (ідентифікаційний номер 2130124874, м. Львів, вул. Коцюбинського, 13/3) 704,80 грн. сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної ради (ЄДРПОУ 22340506, м. Львів, вул. Винниченка, 18) на користь Лихачова Романа Борисовича (ідентифікаційний номер 3074206950, Харківська область, м. Чугуїв, мікрорайон «Авіатор», буд. 141, кв. 75) 704,80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп. 15.5. п. 15 розд. VII «Перехідні положення» цього ж Кодексу.

Рішення суду складено в повному обсязі 28.01.2019 року.

Суддя Гавдик З.В.