Ухвала суду № 79295645, 17.01.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/543/19

Провадження № 1-кс/520/877/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Цвігун А.В., розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого СВ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_1, яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_2 про арешт майна у кримінальному провадженні №12018161480003489 від 25.12.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, у провадженні СВ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, перебувають матеріали кримінального провадження за фактом заяви ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка надійшла до ЧЧ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області 24.12.2018 року, за фактом надання невстановленою особою державному реєстратору завідомо підроблених документів на квартиру АДРЕСА_1.

Так, враховуючи, що щодо вищевказаної квартири існують безспірні підстави та підозри вважати, що остання набута кримінально протиправних шляхом, а отже остання є доказом злочину, враховуючи, що квартира була предметом вчинення кримінального правопорушення, зберігає сліди та інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою запобігання можливості її приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, сторона обвинувачення звертається з клопотанням про арешт майна.

Вказане клопотання, в зв’язку з реальною загрозою переоформлення, відчуження або спотворення зазначеного у клопотанні майна, сторона обвинувачення просить розглядати без виклику особи, у володінні якої таке майно перебуває.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з’явилися, про дату та час судового засідання у встановленому законом порядку був повідомлений слідчий, що підтверджується наявною в матеріалах клопотання телефонограмою.

Дослідивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов’язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «ОСОБА_9 проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Як вбачається з долучених до клопотання матеріалів, зокрема інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, яка сформована 09.01.2019 року, власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, є ОСОБА_4, яка в рамках даного кримінального провадження статусу підозрюваної чи обвинуваченої не має, будь-яких відомостей про те, що остання є недобросовісним набувачем вищевказаного майна у слідчого судді також не має.

Слідчий суддя враховує також, що майно, на яке сторона обвинувачення просить накласти арешт, а саме квартира №36, яка розташована по вул. Ак. Вільямса, 59/9, є нерухомим майном, будь-яких доказів того, що така квартира може бути прихована, пошкоджена, зіпсована, знищена, перетворена чи відчужена, слідчому судді надано не було.

В частині зазначеної у клопотанні сторони обвинувачення мети арешту майна, слідчий суддя зазначає, що згідно ст. 358 КК України, предметом такого кримінального правопорушення є посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним: нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що для розслідування кримінального провадження за ч. 4 ст. 358 КК України немає підстав для арешту квартири №36, яка розташована за адресою: вул. Ак. Вільямса, 59/9, оскільки така квартира предметом вищевказаного кримінального правопорушення не являється, доказів того, що остання може бути знищена, прихована, перетворена, пошкоджена, відчужена чи зіпсована, слідчому судді надано не було.

За таких обставин, застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може призвести до порушення прав власника такого майна.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що стороною обвинувачення не було доведено існування необхідності арешту майна, наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, слідчий суддя приходить до переконання, що в задоволенні поданого клопотання слід відмовити. Вказане клопотання, з огляду на відсутність у клопотанні контактних даних власника майна, можливо розглянути без виклику такої особи.

Таким чином, керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання слідчого СВ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_1, яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_2 про арешт майна у кримінальному провадженні №12018161480003489 від 25.12.2018 року – відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.