Рішення № 79251220, 08.01.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/2751/18

(2/199/1342/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

08.01.2019

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Спаї В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Перетятько А.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

за участі представника відповідача-1 Страшко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України про захист прав споживачів шляхом визнання частково недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 18.10.2007 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №864/ФКВ-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на придбання автомобіля у сумі 19 809, 00 дол. США зі сплатою 9,5 % річних за користування кредитом та зі строком повернення до 17 жовтня 2014 року.

Розділом 1 вищевказаного договору, також, передбачені: комісія за надання кредиту у розмірі 1,5% від суми кредиту (сплачується у день надання кредиту); комісія за управління кредитом у розмірі 0,15% від суми наданого кредиту (здійснюється щомісячно). Відповідно до Додатку №1 до кредитного договору №864/ФКВ-07 від 18.10.007 року - Графіку платежів за договором, комісія за управління кредитом складає щомісячно 150,05 грн.

30.06.2010 між ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір про передачу Активів та Кредитних зобов'язань Укрпромбанка на користь Дельта Банку, відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передав (відступив) ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Внаслідок укладення вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги за кредитним договором №864/ФКВ-07.

Кредитний договір №864/ФКВ-07, що був укладений 18.10.2007 р. між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачем та за умовами якого кредит наданий позичальнику на придбання автомобіля, в своїй назві містить «Споживчий кредит з щомісячним поверненням кредиту та щомісячною сплатою процентів по програмі «Авто в кредит», та на даний спір. На переконання позивача, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 3 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

На переконання позивача аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо дій, які вчиняє банк з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору), плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Позивач вказує, що з рішення Конституційного суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст.1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зі змінами, у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України розуміються так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі обов'язок позичальника щодо сплати комісії за надання кредиту, банк порушив вимоги чинного законодавства, зокрема, п. 3.6 вищевказаних Правил щодо неправомірності встановлення платежу за дії що їх вчиняє банк з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору), а встановивши в кредитному договорі обов'язок позичальника щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідачем не було зазначено про те, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. Встановлений обов'язок позичальника щодо сплати зазначених комісій за надання та обслуговування кредиту суперечить вимогам, встановленим Законом України «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

При цьому, нарахування комісії за надання кредиту та комісії за управління кредитом було проведено відповідачем та сплачено позивачем за послуги, що супроводжують кредит, а саме, компенсація сукупних послуг банку за рахунок позивача, що на думку позивача, є незаконним. Позивач посилається на те, що установлення будь-яких платежів за інші дії, ніж користування кредитними коштами, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту - нікчемними, такий висновок зробив Верховний Суд України 06 вересня 2017 року в постанові №531/648/15-ц; вказане підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16.

Верховний Суд України у правовому висновку від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 зазначив, що, аналізуючи норму ст. 18 Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Конституційний Суд України у справі від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг у мотивувальній частині рішення зазначав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Також, позивачем зазначено, що оскільки надання кредиту є виконанням зобов'язання банка за кредитним правочином, то така дія не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником.

Крім того, оскільки відкриття та ведення позичкового рахунку, у зв'язку із наданням кредиту та саме надання кредиту відповідає економічним потребам і публічно - правовим обов'язком самої кредитної установи (банку), то такі дії жодним чином не можуть розглядатися як послуги, що надаються клієнту -позичальнику.

Отже, враховуючи вищевикладене, комісія за надання кредиту та комісія за управління кредитом не можна вважати витратами позичальника за оформлення кредиту, оскільки такі витрати є невід`ємною частиною кредитних правовідносин, та, як наслідок, умова договору щодо сплати таких відсотків є незаконною.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На переконання позивача за таких обставин умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу, крім відсотків за користування кредитом, ще й комісію за надання кредиту та додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Також позивач зазначає, що відповідно до розділу 5 Кредитного договору №864/ФКВ-07 від 18.10.2017 р. встановлено, що у випадку порушення строків повернення Кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, комісій та інших платежів, передбачених цим договором, банк має право вимагати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості.

Позивач зазначає, що, передбачаючи в договорі такий високий розмір пені (в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості), порушений принцип рівності сторін договору, учасником якого є позивач, як споживач, тим самим порушення його права, як споживача. Тому встановлення зазначеного вище розміру пені, який є явно завищений, не відповідає передбаченим ст. 3, п. 6 ст. 509, ч. 3 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем.

На думку позивача, враховуючи все викладене, кредитний договір №864/ФКВ-07 від 18 жовтня 2007 року, укладений між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3, є частково недійсним.

З приводу строку позовної давності позивач зазначив, що при укладенні кредитного договору він не знав, що його вводять в оману та зазначають в договорі про необхідність сплати ним комісії та пені, які суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року за №168, в яких зазначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, зокрема укладення кредитного договору, ведення справи, договору).

Про порушення своїх прав він дізнався лише у жовтні 2017 р. після того, як був ознайомлений з рішеннями Верховного Суду України, якими встановлено, що положення договорів про встановлення будь-яких платежів за інші дії, ніж користування кредитними коштами (встановлення додаткових комісії за надання та обслуговування кредиту), є незаконним, а такі умови споживчого кредиту - нікчемними.Позивач не мав і не має спеціальних знань для належного розуміння умов кредитного договору, які йому пропонувалися; при укладенні кредитного договору він не міг припустити, що з метою отримання додаткової вигоди банком будуть включені до умов договору положення, які прямо суперечать чинному законодавству, а банк використав методи нечесної підприємницької діяльності та вищезазначене стало підставою для його звернення до суду за захистом прав в судовому порядку.

Предмет позову становить вимога про визнання частково недійсним кредитного договору №864/ФКВ-07, укладеного 18.10.2007 між ТОВ «Український промисловий банк» (код ЄДРПОУ 19357325) та ОСОБА_3 (НОМЕР_1), зокрема, про визнання недійсними з моменту укладення договору умови:

- щодо обов`язку позичальника сплати комісії за надання кредиту у розмірі 1.5 % від суми кредиту;

- щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 0,15 % від суми наданого кредиту;

- щодо обов'язку позичальника сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просила суд повністю задовольнити поданий позов; в судове засідання, в якому ухвалено рішення надала заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутність.

Представник відповідача -1 ПАТ «Дельта Банк» не скористався правом брати участь в судовому засіданні, в якому ухвалено судове рішення.

Разом з тим, відповідно до відзиву відповідача-1 АТ «Дельта Банк» не погодився із вимогами позовної заяви та зазначив наступне.

06 жовтня 2009 року між ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України був укладений Договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2, відповідно до якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «Укрпромбанк» та юридичними і фізичними особами, перелік яких наведений у додатку 1 до цього договору, в тому числі за кредитним договором, укладеним з позивачем.Тобто, як зазначає відповідач -1, НБУ являється заставодержателем майнових прав по оспорюваному кредитному договору.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національної банком України був укладений Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь AT «Дельта Банк», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2258.

Відповідно до зазначеного договору AT «Дельта Банк» в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, набув права вимоги до боржників по кредитних та забезпечувальних договорах, в тому числі і по кредитному договору № 864/ФКВ-07 віл 18 жовтня 2007 року, укладеному між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2016 року позов AT «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено; ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року зазначене заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку, розгляд справи триває. Станом на 26.12.2017 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором №864/ФКВ-07 від 18 жовтня 2007 року складає 345 245. 00 грн., та на думку відповідача-1 подання позивачем позову про визнання кредитного договору недійсним є спробою уникнути виконання зобов'язань по поверненню заборгованості по отриманому кредиту.

Щодо відсутності порушень зі сторони банку Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач-1 зазначає, що статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Позивач, вибираючи банківську установу для отримання кредиту, зважував всі умови, які банки надають своїм позичальникам, в тому числі умови повернення кредиту та процентні ставки. Вибравши в якості відповідної банківської установи ТОВ «Укрпромбанк», позивача задовольнили умови саме цього банку.

Згідно зі статтею 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін мас бути досягнуто згоди.

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору.

Разом з тим, зі змісту статті 1054 ЦК України можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Крім того, відповідно до ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотні умови кредитного договору визначаються та погоджуються між банком та позичальниками в кожному конкретному випадку.

Згідно ст.ст. 1048-1054 ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чинної па момент укладання Договору, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1)сума кредиту;

-згідно п. 1.1. Кредитного договору сума кредиту складає 19 809, 00 доларів США.

2)детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача:

Пунктом 1.11 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позивальнику та зазначені в графіку платежів за договором, який є невід'ємною частиною договору.

У Додатку № 1 до кредитного договору, підписаному сторонами, зазначені супутні послуги та вказано, що вартість нотаріальних послуг, вартість страхування, внесення відомостей до відповідних державних реєстрів, розрахунково-касового обслуговування визначаються на базі основних нормативно - правових актів, які регулюють ці правовідносини та на підставі двосторонніх домовленостей між учасниками отримання/надання послуг.

3)дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

-п. 2.2 Договору передбачено, що кредит надається готівкою через касу Банку. Крім цього п. 2.3. Договору передбачено, що Кредит надається Позичальнику лише після укладення договору застави , та сплати одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 1,5% від розміру кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту, пп.2.4, 4.2.5, 4.4.2 Договору передбачено право Позичальника здійснювати дострокове погашення частини або всієї заборгованості за Кредитом.

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

-згідно п. 1.5 Кредитного договору встановлено, що процентна ставка за користування Кредитом - 9, 5 % річних.

6)інші умови, визначені законодавством.

Відповідач-1 вказує, що саме всі ці умови, передбачені законодавством і зазначені в оспорюваному кредитному договорі №864/ФКВ-07 від 18 жовтня 2007 р.

В п. 1.11 та Додатку № 1 оспорюваного кредитного договору зафіксовані всі необхідні складові загальної вартості кредиту.

09 жовтня 2007 р. позивальнику був вручений та особисто ним отриманий Лист - повідомлення про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту по банківському продукту «Авто в кредит», що підтверджується наявністю особистого підпису на даному листі.

Також, відповідно до кредитного договору № 864/ФКВ-07 від 18 жовтня 2007 р. - п. 7.1 «Шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує факт письмового ознайомлення з умовами кредитування банком та отримання копії відповідного листа-повідомлення про умови кредитування Банку, за якими надається цей кредит, а також підтверджує те, що уважно ознайомився із змістом цього договору, всі умови цього договору зрозумів, повністю з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має та зобов'язується їх дотримуватись та виконувати».

Відповідачем-1 зазначено, що зі сторони банку при укладанні кредитного договору було дотримано всіх норм передбачених чинним законодавством, в тому числі і Закону України «Про захист прав споживачів». Втім, позивач, в свою чергу, надаючи банку пропозицію укласти з ним договір на перелічених в Листі-ознайомленні умовах, зважив запропоновані умови кредитування та свідомо вибрав банківську установу та банківську послугу (продукт), підтвердивши це наданням необхідної інформації та документів про свою особу для здійснення банківських операцій та власноручним підписанням документів. Отже, на переконання відповідача-1, порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168 і огляду на вказані положення Кредитного договору та Листа - повідомлення зі сторони Банку не було. Разом з тим, протягом строку кредитного договору позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання, зокрема, здійснював страхування предмету застави, що також засвідчує згоду позивача з умовами оспорюваного договору (даний факт підтверджується копією квитанції про сплату страхового платежу згідно договору - Поліс № 2786587.

Ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Щодо комісійної винагороди відповідач -1 зазначає, що Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк мас право надавати банківські та інші фінансові послуги, а так здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Відповідно ч. 14 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно зазначає процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Відповідно до ч. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ст. 4. Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно укладеного кредитного договору позичальнику були надані фінансові послуги у вигляді споживчого кредиту.

Пунктами 1.6 та 1.7 кредитного договору передбачено, що кредит надається на умовах «комісія за надання кредиту - 1,5 % від суми кредиту та комісія за управління кредитом 0,15 % від суми наданого кредиту».

Передбачена даними пунктами комісійна винагорода оплачується за надані послуги у вигляді видачі споживчого кредиту.

Крім того, на момент укладання кредитного договору ст.11. Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній з 01.12.2005 р.) не передбачала заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі та інше, за дії, які не є послугою у визначенні вказаного Закону.

В редакції Закону України «Про захист прав споживачів», чинній на момент укладання договору, ч. 4. 5 ст. 11 та ст.18 містить лише застереження, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Про види комісійної винагороди банку, їх розміри та порядок оплати було повідомлено позивача Листом-повідомленням про умови кредитування та зазначено в самому Кредитному договорі, власноручно підписаному позивачем.

Зазначене, на думку відповідача-1, підтверджує безпідставність посилань позивача про те, що банк неправомірно встановив комісійну винагороду при споживчому кредитуванні.

Щодо строків позовної давності відповідач-1 просив врахувати, що перебіг позовної давності щодо визнання правочинів недійсними закінчився 18 жовтня 2010 р., оскільки позивач знав про порушення свого права /особу, яка його порушила з часу укладання кредитного договору. Жодних доказів поважності пропуску строків звернення до суду зі сторони позивача не надано, та в силу ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо процедури ліквідації АТ «Дельта Банк», то на підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації AT «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В. строком з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно. Рішенням Виконавчої Дирекції ФГВФО №619 від 20.02.2017 р. продовжено строки здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» по 04.10.2019 р.

Дана інформація опублікована на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - fg.gov.ua, є загальновідомою та такою, що не потребує доказування.

Також відповідач-1 звернув увагу на те, що позивачем до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська вже було подано позов про визнання кредитного договору 864/ФКВ-07 від 18 жовтня 2007 року недійсним з підстав порушення законодавства щодо обов'язку позичальника щодо сплати комісії за надання кредиту, та рішенням суду від 12.03.2018 р. в задоволенні позову відмовлено.

У відповіді на відзив позивач вказав, що умови кредитного договору, за якими позивач (позичальник) повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додатково комісію за видачу кредиту та ще й щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ці умови договору є недійсними.

Установлення будь-яких платежів за інші дії, ніж користування кредитними коштами, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту - нікчемними, такий висновок зробив ВСУ 06 вересня 2017 року в постанові №531/648/15-ц, вказане також підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 (копії постанов ВСУ - додаток №1. №2).

В момент укладення кредитного договору позивач не знав, що до умов цього договору банком будуть включені положення, встановлення яких прямо заборонено чинним законодавством України, та позивач навіть не міг припустити, що з метою отримання додаткової вигоди Банком будуть свідомо допущені порушення прав позичальника та порушення вимог чинного законодавства.

Шаблон кредитного договору, що був запропонований банком для підписання, не викликав у позичальника сумніву щодо його відповідності усім вимогам чинного законодавства України. Таким чином, ОСОБА_3 покладався на добросовісність дій з боку банку та на його на обізнаність чинного законодавства при складанні умов кредитного договору та не сумнівався у правомірності їх дій.

Позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався після того, як був ознайомлений у 2017 році з рішеннями Верховного Суду України, якими встановлено, що положеннядоговорів про встановлення будь-яких платежів за інші дії, ніж користування ними коштами (встановлення додаткових комісії за надання та обслуговування кредиту), є незаконним, а такі умови споживчого кредиту - нікчемними, тому вважає, що строк позовної давності ним пропущений не був.

Також позивач вказує, що ним до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська був поданий позов до ПАТ «Дельта (справа №199/7790/17) щодо захисту прав споживачів шляхом визнання недійсним усього кредитного договору, тоді як спір в даній справі стосується позову до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» про захист прав споживачів шляхом визнання частково недійсним кредитного договору, у зв'язку з чим відсутні, на переконання позивача, підстави вважати, що існує спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Представник відповідача (2) - ТОВ «Укрпромбанк» та представник третьої особи -Національного банку України не скористалися правом брати участь в судових засіданням.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 05.10.2018 залучено до участі у справі Національний Банк України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1 (ПАТ «Дельта Банк»).

Дослідив докази, суд дійшов до наступного висновку.

Як встановлено судом, 18.10.2007 між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №864/ФКВ-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит на придбання автомобіля Fiat Doblo в сумі 19 809,00 дол. США зі сплатою 9,5 % річних за користування кредитом та зі строком повернення до 17 жовтня 2014 р., що підтверджується копією відповідного кредитного договору (а.с. 5-9).

Пунктом 1.11 кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позивальнику у зв'язку з укладенням цього договору, а також інших фінансових зобов'язань позичальника, які виникають у зв'язку з укладенням цього договору (Додаток №1).

Укладаючи кредитний договір, учасники за ним погодили, крім іншого, комісію за надання кредиту - 1,5% від суми кредиту (п. 1.6 кредитного договору), комісію за управління кредитом - 0,15% від суми наданого кредиту (п. 1.7 кредитного договору), а також розмір пені (п. 5.2) за умови порушення строків повернення кредиту та /або сплати нарахованих процентів за користування ними, комісій та інших платежів, передбачених цим договором (пеня визначена в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості).

06 жовтня 2009 року між ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України був укладений Договір застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-2, відповідно до якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «Укрпромбанк» та юридичними і фізичними особами, перелік яких наведений у додатку 1 до цього договору, в тому числі за кредитним договором, укладеним з позивачем.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», AT «Дельта Банк» та Національної банком України був укладений Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь AT «Дельта Банк», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2258.

Відповідно до зазначеного договору AT «Дельта Банк» в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, набув права вимоги до боржників по кредитних та забезпечувальних договорах, в тому числі і по кредитному договору № 864/ФКВ-07 віл 18 жовтня 2007 р., укладеному між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_3

Розв'язуючи позовну вимогу, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу, тобто фізичній особі, на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Як встановлено судом, відповідно до умов кредитного договору від 26 червня 2008 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 11 , ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редак., яка діяла на момент укладення кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач-1 не зазначив у цьому договорі, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач -1 нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Щодо розміру пені, то відповідно до розділу 5 кредитного договору №864/ФКВ-07 від 18.10.2017 р. (п. 5.2) у випадку порушення строків повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, комісій та інших платежів, передбачених цим Договором, Банк має право вимагати, а Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості.

Банк, передбачаючи в договорі такий високий розмір пені (в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості), порушив принцип рівності сторін договору, учасником якого є позивач, як споживач, тим самим порушив його права як споживача. Тому встановлення зазначеного вище розміру пені, який є явно завищений, не відповідає передбаченим ст. 3, п. 6 ст. 509, ч. 3 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитодавця.

Суд погоджується із доводами відповідача - 1 щодо того, що в силу ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, та відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Також є слушним, що статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, піших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Втім, врахувавши вимоги статті 2 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, порушення законних прав позивача в даній справі полягає в тому, що порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, тому позов є доведеним.

З приводу посилання відповідача -2 на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.2018 вже було відмовлено в задоволенні аналогічного позову позивача (справа №199/7790/17), то зазначене спростовується матеріалами цивільної справи, оскільки у справі №199/7790/17 було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» по захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, що підтверджується відповідним судовим рішенням у вказаній справі (199/7790/17, 2/199/771/18), тоді як в даній справі розглядається спір між іншими сторонами про інший предмет та з інших підстав.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого відповідач - 1 подав окрему заяву, то цей строк не є пропущеним, виходячи з наступного.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач, як встановлено судом, не вважає строк позовної давності пропущеним та посилається на те, що при укладенні договору не був обізнаний (через відсутність спеціальних знань) про порушення прав, як споживача, оскільки полагався на добросовісність дій з боку банку та на його (тобто банку) обізнаність чинного законодавства при складанні умов кредитного договору та не сумнівався у правомірності їх дій (а.с. 77); про наявність такого порушення він дізнався вже під час виконання такого договору, ознайомившись у жовтні 2017 р. з відповідними рішеннями Верховного Суду України, якими встановлено, що положення договорів про встановлення будь-яких платежів за інші дії, ніж користування кредитними коштами (встановлення додаткових комісії за надання та обслуговування кредиту), є незаконним, а такі умови споживчого кредиту - нікчемними.

В розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права.

У даному випадку така вимога стосується визнання частково недійсним кредитного договору у зв'язку з невідповідністю окремих його частин на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства, та про таку невідповідність позивач довідався у жовтні 2017 р.

Оскільки за ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, та, враховуючи, що закон не пов'язує початок його перебігу з днем укладання оспорюваного (частково) договору, а також суду відповідачем - 1 в порядку ст.ст. 76 - 81 ЦПК України не було надано доказів на спростування повідомленого позивачем в частині вчинення ним дій із звернення до суду в межах строку позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України строк не є пропущеним.

Розподіл судових витрат проведений у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, ч. 6 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Національний банк України про захист прав споживачів шляхом визнання частково недійсним кредитного договору задовольнити повністю.

Визнати недійсними з моменту вчинення:

п. 1.6, який передбачає обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 1.5 % від суми кредиту,

п. 1.7, який передбачає обов'язок позивальника сплачувати комісію за управління кредитом в сумі 0,15% від суми наданого кредиту,

п. 5.2, який передбачає, що за умови порушення строків повернення кредиту та /або сплати нарахованих процентів за користування ними, комісій та інших платежів, передбачених цим договором (пеня визначена в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості)

кредитного договору №864/ФКВ-07, який укладений 18 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (код ЄДРПОУ 19357325), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк",та ОСОБА_3.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дата складення повного судового рішення 18.01.2019.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї