Рішення № 79194937, 10.01.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/2572/18

Провадження №2/0203/166/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивачки ОСОБА_1;

-представника позивачки ОСОБА_2;

-представниці відповідача Яріз О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовної провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

27 липня 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1. Квартира обладнана приладом обліку споживання води. Між тим, позивачка та її діти від січня 2007 року не проживали у квартирі, оскільки її колишній чоловік перешкоджав їм у цьому. Позивачка належним чином повідомила відповідача про непроживання у квартирі. Незважаючи на це, відповідач у період від 2010 року по 2017 рік здійснював нарахування своїх послуг за нормами, а не за показниками лічильника. Викладене стало причиною звернення позивачки до суду з позовом про зобов'язання відповідача надати інформацію про витрати, включені в тариф на водопостачання та водовідведення за період від 01.10.2010 року по 02.03.2017 року, а також здійснити відповідний перерахунок за цей період, виходячи з об'ємів фактично використаної води за показниками приладу обліку (а.с.а.с. 1 - 8, 22).

Позивачка, її представник у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, пояснивши, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1. Квартира обладнана приладом обліку споживання води. Позивачка з дітьми від січня 2007 року не проживали у квартирі, оскільки її колишній чоловік перешкоджав їм у цьому. Про таке непроживання позивачка письмово повідомила відповідача, проте останній у період від 2010 року по 2017 рік здійснював нарахування своїх послуг за нормами, а не за показниками лічильника. Повірка лічильника не проводилася, оскільки позивачка отримала доступ до житла лише 2016 року.

Представниця відповідача у суді заперечувала проти задоволення позову, зазначивши, що позивачкою були порушені приписи Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 (далі - Правила). Відзив на позов відповідачем подано 08.10.2018 року (а.с.а.с. 37 - 39).

Заслухавши пояснення представників сторін, позивачки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності з частиною 1 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

При цьому такий захист забезпечується судом винятково в разі, якщо він встановить, що права, свободи чи інтереси особи, що звернулася до суду, порушені.

Відтак, розв'язуючи позов у частині зобов'язання відповідача надати інформацію про витрати, включені в тариф на водопостачання та водовідведення за період від 01.10.2010 року по 02.03.2017 року, суд за допомогою доказів, наданих позивачкою, має насамперед встановити, чи зверталася вона до відповідача із заявою про надання їй такої інформації у позасудовому порядку і чи було їй у цьому відмовлено.

Між тим, матеріали справи свідчать про те, що позивачка з таким проханням до відповідача не зверталася, отже спір з цього приводу ще виник, і відповідне право позивачки на таку інформацію не порушене.

Викладене є підставою для відмови у задоволенні позову у зазначеній частині.

Вирішуючи справу у решті позовних вимог, суд виходить з відповідних положень пункту 29 Правил.

Так, підпунктом 1 пункту 29 Правил дійсно задеклароване право споживача на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Таким чином, приведена норма містить вичерпний перелік документів, що має надати споживач для реалізації свого права на зменшення розміру плати на надані послуги з водопостачання та водовідведення. У контексті спірних правовідносин (вимушене непроживання у квартирі) таким документом згідно з підпунктом 1 пункту 29 Правил є довідка з місця тимчасового проживання.

Між тим, аналіз змісту заяв, поданих позивачкою відповідачеві, свідчить про те, що такої довідки вона жодного разу не надала (а.с.а.с. 11, 12, 14 - 16).

Крім того, за правилами, встановленими частиною 1 статті 4 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 2, 3 статті 12 ЦПК визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності з частиною 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Утім аналіз доказів, наданих позивачкою, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Так, стверджуючи, що не проживала від 2007 року по 2016 рік у спірній квартирі, позивачка не довела це суду за допомогою жодного належного, допустимого та достовірного доказу.

Єдиним документом, доданим позивачкою до позову на підтвердження вказаної обставини, є копія акту про непроживання та відсутність особистих речей від 19.02.2017 року (а.с.а.с. 20, 21).

Між тим, вказаний доказ жодним чином не підтверджує факт непроживання позивачки та її дітей у квартирі протягом десяти років, оскільки складений post factum. При цьому посилання позивачки на лист відповідача від 23.10.2010 року №О-801 є безпідставним, оскільки цей лист також ґрунтується на вказаному акті (а.с. 17).

Докази щодо непроживання, на які позивачка послалася у позовній заяві (постанова про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2009 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська про усунення перешкод у користуванні власністю), у порядку, визначеному статтями 81, 83, 175 ЦПК (ані до початку першого судового засідання, ані згодом), надані не були. Відповідне клопотання про витребування таких доказів у порядку статті 84 ЦПК позивачка, її представник протягом розгляду справи не заявляли.

Ураховуючи викладене, суд не знайшов підстав для задоволення заявленого у справі позову.

Відповідно до статті 144 ЦПК судові витрати у справі необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1; АДРЕСА_1) у позові до комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (ідентифікаційний номер - 03341305; 49101, Україна, місто Дніпро, вулиця Троїцька, 21А) про зобов'язання вчинити дії відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 14 січня 2019 року.

Суддя М.О. Католікян