Рішення № 79194925, 10.01.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3910/18

Провадження №2/0203/321/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивача ОСОБА_1;

-представниці відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

06 листопада 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТРЗ» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від 14.09.2015 року по 15.09.2016 року позивач працював у відповідача на посаді інженера з безпеки руху автотранспортного цеху. 15.09.2016 року позивача було звільнено за порушення трудової дисципліни. 07.08.2017 року рішенням суду позивача було поновлено на посаді із стягненням на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вказаним незаконним звільненням позивачеві було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у його перебуванні у шоковому стані після звільнення, переживаннях через це, нехтуванні відповідачем права позивача на відпустку та заробітну плату, погіршенні здоров’я позивача і вимушеному неодноразовому стаціонарному лікуванні, втраті життєвих зв’язків. Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача компенсації заподіяної моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн. (а.с.а.с. 2 – 6).

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, пояснивши, що від вересня 2015 року по вересень 2016 року позивач працював у відповідача на посаді інженера з безпеки руху автотранспортного цеху. 15.09.2016 року позивача було звільнено за порушення трудової дисципліни. 07.08.2017 року рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська позивача було поновлено на посаді. Вказаним незаконним звільненням позивачеві було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у його перебуванні у шоковому стані після звільнення, переживаннях через це, нехтуванні відповідачем його права на відпустку та заробітну плату, погіршенні його здоров’я і неодноразовому стаціонарному лікуванні, втраті життєвих зв’язків.

Представниця відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову, пояснивши, що позивач порушив строк звернення до суду, встановлений трудовим законодавством. Крім того, позивач не довів у належний спосіб факт заподіяння йому моральних страждань. Відзив на позов, а також заяву про застосування позовної давності відповідачем подано 13.12.2018 року.

Заслухавши пояснення позивача, представниці відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом від 14.09.2015 року №1365к позивача було прийнято на посаду інженера з безпеку руху автотранспортного цеху ПрАТ «ДТРЗ».

Наказом відповідача від 30.07.2016 року №547 позивачеві було оголошено догану за порушення трудової дисципліни та невиконання вказівки безпосереднього керівництва.

19 серпня 2016 року відповідачем було видано наказ №606, згідно з пунктом 6 якого позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани та попередження про неповну службову відповідальність.

15 вересня 2016 року наказом відповідача №4150к позивача було звільнено з роботи.

07 серпня 2017 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/4578/16-ц було ухвалене рішення, яким суд визнав незаконним та скасував наказ відповідача від 15.09.2016 року №4150к про звільнення позивача, поновив останнього на роботі, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51 699,21 грн. Вказане рішення відповідачем було оскаржене й набрало законної сили (а.с.а.с. 14 – 21).

17 жовтня 2017 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №203/4353/16-ц було ухвалене рішення, яким суд визнав незаконним та скасував наказ відповідача від 19.08.2016 року №606 у частині накладеного на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани та попередження про неповну службову відповідальність. Вказане рішення відповідачем також було оскаржене й набрало законної сили (а.с.а.с. 9 – 13).

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами першою, п’ятою статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позов, зокрема, ґрунтується на тому, що у зв’язку з незаконним звільненням позивачеві було заподіяно моральну шкоду, унаслідок чого погіршився стан здоров’я позивача, і він неодноразово проходив лікування у лікувальних закладах. На підтвердження цієї обставини позивач надав суду копії виписок з медичних карт про таке лікування (а.с.а.с. 22 – 27).

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала цю шкоду, при наявності її вини.

У відповідності з частиною першою статті 2371 К одексу законів про працю України (далі – КЗпП) відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналіз диспозицій приведених норм свідчить про те, що особам, трудові права яких порушено, може бути відшкодовано моральну шкоду. При цьому можливість такого відшкодування залежить від того, чи існує причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями однієї особи та настанням конкретних негативних наслідків у іншої.

Відтак процесуальне завдання позивача у контексті спірних правовідносин полягало у доведенні суду наявності такого зв’язку.

Між тим, аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог у частині заподіяння моральної шкоди, унаслідок чого погіршилося його здоров’я.

Так, позивачем суду не було надано жодного належного, допустимого, достовірного доказу на підтвердження того, що його кількаразове лікування пов’язане саме з порушенням відповідачем його трудових прав.

При цьому суд критично ставиться до змісту наданих позивачем копій виписок з медичних карт, оскільки згідно з ними його лікування було пов’язане з хронічними хворобами, на які позивач захворів до його працевлаштування.

Інших доказів на підтвердження зв’язку між звільненням та лікуванням позивачем надано не було.

З огляду на викладене суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.

Розв’язуючи спір у частині відшкодування моральної шкоди, що полягає у перебуванні у шоковому стані після звільнення, переживаннях через це, нехтуванні відповідачем його права на відпустку та заробітну плату, суд виходить з такого.

За правилами, встановленими статтями 256, 257 ЦК, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини 1 статті 260 ЦК позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 – 255 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 254 ЦК строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У відповідності з частиною 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правилами, встановленими частиною 4 статті 267 ЦК, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

При цьому статтею 234 КЗпП визначено, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Судом встановлено, що за вимогою про відшкодування моральної шкоди, що полягає у перебуванні у шоковому стані після звільнення, переживаннях через це, нехтуванні відповідачем його права на відпустку та заробітну плату позовна давність закінчилася, оскільки почалася 16.09.2016 року (наступного дня після звільнення) і спливла відповідно 16.12.2016 року.

Таким чином, оскільки позивач подав позов у вказаній частині з порушенням встановленого законом тримісячного строку, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у задоволенні позову в цій частині також відмовити.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 209 – 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49006, Україна, місто Дніпро, вулиця Шмідта, 25А/4) у позові до приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (ідентифікаційний номер – 00659101; 49038, Україна, місто Дніпро, вулиця Академіка Белелюбського, 7) про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 11 січня 2019 року.

Суддя М.О. Католікян