Постанова № 7919123, 02.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 9/436 (2а-6066/08) Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В Суддя-доповідач: Василенко Я.М

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2010 р.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів                               Кузьменка В.В., Попович О.В.,

при секретарі                     Коваленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 у справі за його позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, третя особа – Державне казначейство України про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000122306/0 від 21.03.2008, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Людмила» звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000122306/1 від 19.06.2008 повністю та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету ТОВ «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0000122306/1 від 19.06.2008р., позивачу, з посиланням на 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3198657 грн.

В п. 3.1.2 Акта перевірки № 122/1-23-06-16473396 від 20.03.2008р. зазначається, що суми ПДВ, включені до складу вартості отриманого нерухомого майна, включені ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту за червень 2007 року з порушенням вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, а саме:

- суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту ТОВ «Людмила» по придбанню нежилого приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 31/33 у підприємства «ТАР-КОМЕРЦ» (код ЄДРПОУ – 35083227) не можуть бути підтверджені та прийняті до складу податкового кредиту за червень 2007 року, оскільки вартість придбання нежилого приміщення підприємством ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (ціни, за яку було придбано дане нежиле приміщення підприємством ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» у підприємства ТОВ «АРХО ТРЕЙДИНГ ЛТД»;

- загальна сума у розмірі 23284, крім того ПДВ у розмірі 4657 грн., включені до податкового кредиту за червень 2007 року з порушенням вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та не можуть бути підтверджені.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Людмила» та ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» 19.06.2007р. було укладено договір купівлі-продажу нерухомості. На умовах цього договору ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» продало, а ТОВ «Людмила» придбало не житлові приміщення підвалу, 1-го, 2-го поверхів, загальною площею 546,2 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 31/33. Ціна продажу (купівельна ціна) зазначеної нерухомості склала 19 190 000,00 грн., у тому числі ПДВ – 3 198 333,33 грн.

У день здійснення операції купівлі-продажу об’єкту нерухомого майна (19.06.2007р.) ТОВ «Людмила» сплатило продавцеві (ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ») у повному обсязі купівельну ціну приміщень, та віднесло суму ПДВ у розмірі 3198333,33 грн., що була включена до купівельної ціни приміщень, до складу податкового кредиту за червень 2007 року.

Окружний адміністративний суд м. Києва відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що в даному випадку має місце купівля-продаж різними суб’єктами господарювання ідентичного товару у співставних умовах протягом короткого часового терміну, проте, ціна кінцевого продажу суттєво відрізняється від ціни придбання його продавцем – більше ніж у 10 разів. Зазначене, на думку суду першої інстанції, є підставою визнати позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому суд першої інстанції повністю прийняв докази Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, якими обґрунтовувалася невідповідність ціни договору рівню звичайних цін.

Зазначені докази ДПІ у Голосіївському районі полягають у тому, що те ж саме приміщення, яке ТОВ «Людмила» 19.06.2007 придбало у ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» (нежитлові приміщення підвалу, 1-го, 2-го поверхів загальною площею 546,2 кв. м., що знаходяться за адресою Українв, Одеська обл., м. Одеса, Катериненська (вул. К. Маркса) буд. 31/33) та за які ТОВ «Людмила» перерахувало того ж дня в повному обсязі грошові кошти продавцю – ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» у сумі ціни продажу, що становить 15991666,67грн. та сума ПДВ 3198333,33 гривні, було придбане ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» за договором купівлі-продажу з ТОВ «АРХО-ТРЕЙДІНГ ЛТД» за ціною 833333 гривень та ПДВ в розмірі 166666 гривень. Договір зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.06.2007 року.

Однак, висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості доказів відповідача та щодо необґрунтованості позовних вимог відповідача, а також висновки Акта перевірки колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як слідує із приписів зазначеного пп. 7.4.1, податковий кредит звітного періоду за загальним правилом визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), а у випадку, якщо договірна (контрактна) вартість на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної їх ціни, то податковий кредит має визначатись виходячи з рівня звичайних цін на такі товари.

Отже, згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, на який є посилання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішення та в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, платник податку, який:

- придбаває або виготовляє товари (у тому числі при їх імпорті) та послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- або придбаває (будівництвом, спорудженням) основні фонди (основні засоби, у тому числі інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку,

- у будь-якому випадку буде мати право на податковий кредит. Зазначений пп. 7.4.1 обмежує лише базу, виходячи з якої має визначатися податковий кредит, а саме: якщо договірна (контрактна) вартість товарів (послуг) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), то податковий кредит визначається не вище рівня звичайних цін; якщо договірна ціна не відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товару.

Із Акту ж перевірки та із постанови суду першої інстанції слідує, що оскільки вартість придбання позивачем нежилого приміщення відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на таке нежиле приміщення, то суми ПДВ, включені до складу податкового кредиту ТОВ „Людмила” за результатами придбання нежилого приміщення, взагалі „не можуть бути підтверджені та прийняті”, тобто, Відповідач та суд 1-ї інстанції прийшли до висновку, що ТОВ „Людмила” взагалі не могло віднести ні у якій частині суми ПДВ, сплачені у зв’язку з придбанням нежилого приміщення, до податкового кредиту.

Однак, як вже зазначено вище, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не передбачає положень, які б позбавляли платника податку права на податковий кредит у випадку, коли договірна вартість товару більш ніж на 20 відсотків відрізняється від рівня звичайних цін на такі товари.

Отже, висновок із Акту перевірки та із оскаржуваної постанови суду першої інстанції про те, що ТОВ «Людмила» не має права на податковий кредит через те, що ціна придбання нерухомості більш як на 20% відрізняється від звичайної ціни на таку нерухомість, прямо суперечить п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

До того ж, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком із Акту перевірки та доводами суду першої інстанції про те, що ціна придбання позивачем нерухомого майна більш як на 20% відрізняється від звичайної ціни на це нерухоме майно.

Основний та єдиний доказ відповідача щодо рівня звичайних цін на придбане позивачем нерухоме майно зводиться до того, що приміщення, про яке йде мова, і яке ТОВ «Людмила» придбало у ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» за 19190000,00 гривень, 31.05.2007 року було придбане ТОВ «ТАР-КОМЕРЦ» за договором купівлі-продажу у ТОВ «АРХО ТРЕЙДИНГ ЛТД» за ціною 833333,00 гривень та ПДВ в розмірі 166666,00 гривень. На думку ДПІ, яку підтримав суд першої інстанції, оскільки мова йде про одне й те ж приміщення, має місце операція купівлі-продажу різними суб’єктами господарювання ідентичного товару у співставних умовах протягом короткого часового терміну.

Однак, матеріалами справи спростовується висновок відповідача та суду першої інстанції.

В матеріалах справи містяться належним чином оформлені документи, які обґрунтовують ціну купівлі об’єкту нерухомості, проте не були взяті до уваги судом першої інстанції.

ТОВ «Людмила» надало суду «Звіт про оцінку нежилих приміщень, загальною площею 546,2 кв. м., розташованих на першому та другому поверхах і в підвальній частині будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Катериненська, 31/33», виконаний ПП «Дельта-Консалтинг» на замовлення СП ТОВ «Архо ЛТД» 28.04.2007 року.

Зазначений виконавець має право на зайняття діяльністю з оцінки ринкової вартості об’єктів нерухомості на підставі Сертифікату Фонду держмайна України УК № 3261/05 від 15.04.2005 року, а особи, що підписали Звіт, є сертифікованими згідно чинного законодавства України оцінювачами.

Згідно оцінки ПП «Дельта-Консалтинг», загальна ринкова вартість об’єкта становить 24502257,00 гривень. Враховуючи, що ТОВ «Людмила» придбало приміщення за 19190 000,00 гривень, його вартість не перевищила рівень звичайних цін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач не надав жодних пояснень та доказів з приводу обґрунтованості ціни товару та вважає надані позивачем докази та пояснення достатніми для спростування доводів та доказів відповідача.

Копія Договору купівлі-продажу нерухомості від 19.06.2007р. та Акт приймання-передачі нежитлових приміщень підвалу, 1-го, 2-го поверхів, загальною площею 546,2 кв. м., що знаходяться за адресою: Україна, Одеська обл., м. Одеса, вул. Катериненська (вул. Маркса К.), буд. 31/33, наявні в матеріалах справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу по суті, виходив з наступного.

Питання визначення рівня звичайної ціни регулюються пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно пп. 1.20.1 цього пункту звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичними є товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки. А однорідними є товари, які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Для визначення звичайної ціни платником податків використовується інформація про укладені на момент продажу товарів (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами). Зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як кількість (об'єм) товарів (обсяг товарній партії); строки виконання зобов'язань; умови платежів, звичайних для такої операції; інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. При визначенні звичайної ціни також ураховуються знижки або надбавки.

Це загальні правила для визначення рівня звичайних цін. Для певної категорії товарів, точніше, для певних умов їх продажу, встановлені спеціальні правила визначення рівня звичайної ціни:

- для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні (пп. 1.20.3);

- якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі (пп. 1.20.4);

- у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна (1.20.5).

Як слідує із матеріалів справи, ціна на придбану позивачем нерухомість не підлягає державному регулюванню, та сама нерухомість не була такою, що продавалась природним монополістом, а також з використанням конкурсу, аукціону або біржової пропозиції.

Отже, у даному випадку потрібно орієнтуватися на укладені на момент продажу товарів (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами. Як слідує із визначення термінів «ідентичні товари» та «однорідні товари», по відношенню до певного товару «ідентичними» або «однорідними» можуть бути інші товари, а не сам цей товар як такий. Тим більше, коли мова йде про такий вид товару як нерухомість, яка має чітко визначені індивідуальні ознаки. Тобто, у даному випадку не можна змішувати поняття «операції з ідентичними (однорідними) товарами» з поняттям «ідентичні операції з одним і тим ж товаром».

Отже, той факт, що продавець нерухомості місяць назад придбав її за ціною, яка більш як на 20% є меншою від ціни придбання нерухомості позивачем, не є підставою вважати ціну місячної давності звичайною ціною для операцій з цією нерухомістю, бо такий підхід не відповідає правилам визначення звичайної ціни, що передбачені п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При обґрунтуванні своєї позиції відповідач не надав суду жодних інших доказів її правомірності окрім того, що ціна продажу за договором, укладеним між ТОВ «ТАР КОМЕРЦ» та ТОВ «АРХО-ТРЕЙДІНГ ЛТД» є меншою за ціну договору, укладеного між ТОВ «ТАР КОМЕРЦ» та ТОВ «Людмила».

У своїй позовній заяві ТОВ «Людмила» зазначало про те, що у Акті перевірки № 122/1-23-06-16473396 від 20.03.2008р. зроблено висновок про не підтвердження податковими накладними суми податкового кредиту у розмірі 4657 грн. за червень 2007 року.

Всупереч ст. 159 КАС України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, суд першої інстанції не з’ясував обставини адміністративної справи повно і всебічно, не надав оцінку доказам та не вказав на мотиви неприйняття аргументів позивача.

У матеріалах справи наявні податкові накладні позивача за червень 2007 року. Загальна сума ПДВ по наданих суду податкових накладних за червень 2007 року складає 3205557 грн. Ця сума відповідає розміру заявленій у декларації з податку на додану вартість за червень 2007 року сумі податкового кредиту.

Пунктами 1.5, 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 16.09.2002р. № 429, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 року за № 1023/7311 встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема, норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані у бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В порушення вищезазначених норм у Акті перевірки відсутнє зазначення конкретних господарських операцій, по яким ТОВ «Людмила» нарахувало (сплатило) ПДВ у розмірі 4657грн., дата їх здійснення.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводом позивача щодо того, що фактичні обставини включення ТОВ «Людмила» до складу податкового кредиту суми у розмірі 4657 грн. у червні 2007 року належним чином не зафіксовані, а Акт перевірки складено з порушенням норм чинного законодавства та не містить повної інформації щодо конкретних операцій, суми податкового кредиту по яким не підтверджені податковими накладними, а тому не може бути доказом, який доводить порушення ТОВ «Людмила» пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При розгляді позовних вимог позивача суд апеляційної інстанції виходив також з того, що згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У пп. 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Отже, передбачений законодавством порядок відшкодування з бюджету сум ПДВ передбачає обов’язок податкового органу після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б підтверджували правомірність податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000122306/1 від 19.06.2008 відповідач суду не надав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 – задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000122306/1 від 19.06.2008 повністю.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва надати Головному управлінню Державного казначейства України у м. Києві висновок про відшкодування з бюджету товариству з обмеженою відповідальністю «Людмила» податку на додану вартість у розмірі 3198657 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 08.02.2010.