Постанова № 79002867, 18.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7008/18

Номер справи місцевого суду: 522/9763/17

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секратаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Науменко А.В. 12 червня 2018 рокуу м. Одесі, -

встановила:

У травні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова про поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 01 квітня 2001 року він працював на посаді електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. В лютому 2007 року позивач звільнився з посади електромонтера ботанічного саду Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, а згодом знову звернувся до ректора Одеського національного університету імені І.І. Мечникова із заявою щодо зарахування на посаду електромонтера ботанічного саду шляхом укладання безстрокового трудового договору. Наказом ректора Одеського національного університету імені І.І. Мечникова від 10 грудня 2015 року № 3377-18 «Про звільнення» позивача було звільнено 31 грудня 2015 року з посади електромонтера 3-го розряду експлуатаційно-технічного відділу (ботанічний сад) Одеського національного університету імені І.І. Мечникова у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Також в позовній заяві ОСОБА_3 посилався на те, що в зверненні від 16 лютого 2007 року між позивачем та Одеським національним університетом імені І.І. Мечникова було укладено безстроковий договір та, з урахуванням положень ст.. 36 КУпП України, підстав про припинення трудового договору станом на 10 грудня 2015 року не було, тому вважав, що його звільнили без законних підстав, та просив суд поновити його на посаді електромонтера ботанічного саду і стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача позов не визнала у повному обсязі, просила у його задоволенні відмовити, оскільки Одеський національний університет імені І.І. Мечникова є державним підприємством, та фінансується кожного року згідно кошторису. У зв'язку зі зменшенням щорічного державного фінансування, усі працівники університету працюють на підставі строкових договорів та періодично.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 98).

На вказане судове рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_3, в якій апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції не було встановлене, що заяви про укладення трудового договору, які подавав ОСОБА_3 кожного року, не мають юридичної сили, і трудові договори були укладені на невизначений строк(а.с. 104-106).

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3тривалий час працював в ОНУ імені І.І. Мечникова за строковим трудовим договором як працівник, зайнятим ремонтом та обслуговуванням технологічного обладнання та електрообладнання. В кінці кожного року ОСОБА_3 подавав заяви про укладення з ним трудового договору наступного року. Так, згідно заяви від 26 листопада 2014 року, ОСОБА_3 просив укласти трудовий договір на посаді електромонтера 5 розряду на 2015 рік. Наказом Одеського національного університету імені І.І. Мечникова № 3377-18 від 10 грудня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено з посади з 31 грудня 2015 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору. Із зазначеним наказом ОСОБА_3 був ознайомлений, але відмовився його підписати і забрати трудову книжку.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути:

- безстроковим, що укладається на невизначений строк;

- на визначеним строк, встановлений за погодженням сторін;

- таким, що укладається на час виконання певної робота.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 статті 23 КЗпП України).

Згідно п.2 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Пунктом 2 статті 36 КЗпП передбачено можливість припинення трудового договору у зв'язку із закінченням його строку. При цьому, припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю він вже виразив, колі уклав договір із визначеним строком трудового договору, одночасно виразивши і волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на якій він був укладений. Роботодавець також не зобов'язаний попереджувати чи іншими чином інформувати працівника про майбутнє звільнення.

Закон лише вказує на те, що, якщо після закінчення строку дії трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк (ч.1 ст. 39? КЗпП України). Сторонами у даному випадку був узгоджений строк дії договору до 31 грудня 2015 року. Відповідач, як одна із сторін трудового договору, заявив вимогу про припинення трудового договору, видавши наказ № 3377-18 від 10 грудня 2015 про звільнення позивача з посади з 31 грудня 2015 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору.

Трудовий договір, який в судовому порядку недійсним не визнавався, вичерпав свою дію, трудові відносини з позивачем припинені у зв'язку із закінченням погодженого сторонами строку, на який він укладався. Усі розрахунки з позивачем проведені, що підтверджується відповідними довідками, які містяться в матеріалах справи. Тобто, твердження позивача про незаконність його звільнення з підстав закінчення строку дії трудового договору є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Аналогічне положення викладене у Листі Мінсоцполітики від 05 грудня 2014 р. № 520/06/186-14, у якому зазначається те, що, укладаючи строковий трудовий договір, працівник надає добровільну згоду на його припинення у визначений сторонами в трудовому договорі строк. Припинення трудових відносин за такою підставою не вважається звільненням з ініціативи роботодавця.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дійсний трудовий договір між відповідачем та позивачем має строковий характер та укладений на визначений строк, а тому позивача було звільнено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

За таких умов, позовні вимоги щодо поновлення на роботі задоволенню не підлягали.

Відповідно, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги щодо поновлення на роботі, а тому самостійного обгрунтування судом мотивів залишення їх без задоволення не потребували.

Колегія суддів не приймає до уваги довід апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що заяви про укладення трудового договору, які подавав ОСОБА_3 кожного року, не мають юридичної сили, і трудові договори були укладені на невизначений строк.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно заяви від 26 листопада 2014 року, ОСОБА_3 просив укласти трудовий договір на посаді електромонтера 5 розряду на 2015 рік (а.с. 24).

Наказом Одеського національного університету імені І.І. Мечникова № 3377-18 від 10 грудня 2015 року ОСОБА_3 було звільнено з посади з 31 грудня 2015 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (а.с. 17).

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому, факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією ВСУ, викладеною у постанові від 13 вересня 2017 у справі № 6-254цс 17.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що між сторонами був укладений саме строковий трудовий договір, оскільки у заяві від 26 листопада 2014 року ОСОБА_3 просив укласти трудовий договір строком саме на один рік, а у Наказі № 3341-18 від 26 листопада 2014 року «Про переукладання трудового договору» чітко вказано, що строковий трудовий договір із переліченими у Наказі працівниками, у тому числі і з ОСОБА_3, переукладається у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року (а.с. 90-92).

Тому, звільнення ОСОБА_3 на підставі Наказу Одеського національного університету імені І.І. Мечникова № 3377-18 від 10 грудня 2015 року з посади з 31 грудня 2015 року у зв'язку із закінченням строкового трудового договору, було обґрунтованим та таким, що не порушило законні права та інтереси позивача.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 рокуухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року - залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 27 грудня 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.М. Таварткіладзе

А.П. Заїкін