Постанова № 79002871, 11.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3415/18

Номер справи місцевого суду: 520/7656/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря: Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_2 та представника Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4) про визнання рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними, -

встановила:

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 рокута державного акту про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_2 недійсними (т. 1 а. с. 3-9).

В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що рішення Одеської міської ради порушує її права, як землекористувача, оскільки у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,0581 га, яка збільшена за рахунок належній позивачці земельної ділянки, а тому вважала, що цим рішенням Одеська міська рада безпідставно зменшила площу земельної ділянки позивачки на 4 кв.м., що є перешкодою для позивачки в обслуговуванні зовнішньої стіни належної їй будівлі. Крім того, посилалася на відсутність свого підпису в акті узгодження в натурі меж земельної ділянки від 19.01.2004 року, що надавалася у власність ОСОБА_2 та на невідповідність технічної документації по інвентаризації земельної ділянки третьої особи фактичним даним. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 року «Про затвердження технічної документації з інвентаризації та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0581 га., ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд». Визнано недійсним Державний акт від 16 листопада 2005 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0581 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 36-38).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що; земельна ділянка, на якій знаходиться належній ОСОБА_6 та ОСОБА_3 житловий будинок, нікому не виділялась і не приватизована, та належить Одеській міській раді; голослівними є твердження щодо того, що начебто власниками земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 було встановлено не у відповідності до дійсної межі, оскільки паркан не переносився; збільшення площі відбулося за рахунок фронтальної сторони земельної ділянки; суд помилково погодився із доводами позивача, що в основу правовстановлюючої документації на житло ОСОБА_2 покладено належні ОСОБА_3 правовстановлюючі документи; посилання позивачки на відсутність погодження інших землекористувачів є неспроможними, так як жодний із суміжних землекористувачів не заявив своїх претензій до ОСОБА_2; ОСОБА_3 було пропущено трирічний строк позовної давності для пред'явлення прозову про визнання рішення Одеської міської ради недійсним та скасування державного акту (т. 2 а.с. 41-45).

В апеляційній скарзі представник Одеської міської ради просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховане наступне: висновком експертизи не доведено, що збільшення площі земельної ділянки на 4 кв.м., яка надається у приватну власність ОСОБА_2 , відбулася за рахунок земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3, а не суміжні землекористувачі; протоколом засідання комісії з розгляду земельних спорів від 23 вересня 2004 року встановлено, що збільшення площі погоджено із ОСОБА_6, а інша конфігурація земельної ділянки відповідає першовідводу; спірне рішення Одеської міської ради за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, видачею державного акту; висновок суду про вирішення спору щодо погодження меж суміжними землекористувачами виключно судом не відповідає земельному законодавству, оскільки відповідно до ч.3 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах нселених нунктів щодо меж земельних ділянок; суд не дав оцінки запереченням пороти позову, не встановив фактичні обставини, безпідставно не застосував строк позовної давності(т. 2, а.с. 55-61).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника Одеської міської ради - задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався приписами ч. 1 ст. 155 ЗК України, відповідно до якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, площа земельної ділянки, відведеної Одеською міською радою ОСОБА_2, є більшою на 4 кв.м у порівнянні з площею земельної ділянки, виділеної згідно першовідводу.

Для з'ясування питання, за рахунок яких земель така площа була збільшена та, відповідно, хто має право на звернення до суду з таким позовом, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 29 лютого 2016 року по справі була призначена судова земельно-технічна експертиза (т.1, а.с. 206).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 05 липня 2017 року № 10005, при зіставленні даних плану земельної ділянки по договору на право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою від 20 квітня 1953 року з фактичними межами земельної ділянки згідно геодезичних даних (каталогу координат) з фактичного обміру земельної

ділянки ОСОБА_2 АДРЕСА_2 складеного ФОП ОСОБА_7 у 2015 році, встановлено, що фактична площа вказаної земельної ділянки характеризується надлишками площі у 4 к.в.м. (581-577 к.в.м).

Так, з моменту відведення:

-Фасадна межа ділянки збільшилась на 1, 25 м. (15, 40 - 16, 65);

-Ліва межа земельної ділянки збільшилась на 0,12 м. (37, 50 - 37, 62);

-Права межа ділянки збільшилась на 0, 32 (37, 50 - 37, 18);

-Задня межа ділянки збільшилась на 0, 06 м. (15, 30 - 15, 36).

Однак, згідно висновку експерта, визначити точне місце розташування недоїмки у землекористуванні не надалось можливим, оскільки до дослідження не надано геодезичні дані (каталоги координат) по просторовому місцю розташування поворотних точок, що характеризують зовнішні межі земельної ділянки, наданої у безстрокове користування. Для можливості визначення місця зміщення зовнішніх меж необхідно також дослідити межі та їх розташування протягом часу земельних ділянок суміжних землекористувачів, у тому числі тих, що не беруть участі у даному спорі (т.1, а.с.238-254).

Таким чином, вказаним висновком не підтверджено, що спірні 4 кв.м., що становлять фронтальну сторону земельної ділянки, виділено ОСОБА_2 за рахунок земельної ділянки, якою користується саме ОСОБА_3, а не інші суміжні землекористувачі.

Згідно протоколу засідання комісії з розгляду земельних спорів від 23 вересня 2004 року збільшення фронтальної ширини ділянки, яка надається у приватну власність ОСОБА_2, було погоджено із суміжним землекористувачем ОСОБА_6, а інша конфігурація земельної ділянки відповідає першовідводу.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що збільшенням площі земельної ділянки на 4 кв.м не порушено права ОСОБА_3, оскільки воно погоджено з ОСОБА_6, за рахунок земель якої відбулося таке збільшення.

Тому, висновок суду першої інстанції про порушення прав ОСОБА_3 суперечить доказам, наявним у матеріалах справи.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суд зазначає, що земельна ділянка, надана ОСОБА_2, виділялася іншій особі, а тому не могла бути приватизована останньою відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 81 ЗК України, згідно з яким громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані' їм у користування.

Однак, судом не враховано положення ч. 2 ст. 120 ЗК України, відповідно до яких, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Так, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2003 року, а тому, відповідно до приписів ст. 120 ЗК України, до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 577 кв.м.

ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 1975 року, а тому, відповідно до приписів ст. 120 ЗК України, до неї перейшло право користування земельною ділянкою площею 577 кв.м.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення Одеської міської ради № 3442-ІУ від 16 листопада 2004 рокуприйнято на підставі позитивних висновків Одеського міського управління земельних ресурсів та управління архітектури та містобудування.

Відсутність у вказаних висновках зауважень свідчить про дотримання розробником вимог земельного законодавства України при розробленні проектної документації із землеустрою та спростовує факт входження земельних ділянок, які перебувають у власності/користуванні фізичних та юридичних осіб, до складу земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3

Позитивні висновки є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення та підтвердженням дотримання розробником проектної документації земельного законодавства України.

Одеська міська рада, як власник земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 розпорядилася нею на власний розсуд шляхом передачі її у приватну власність ОСОБА_2 (як власнику об'єкту нерухомості).

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно зі ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам.

Власник земельної ділянки, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, Одеська міська відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, а тому розпорядилася відповідною земельною ділянкою на власний розсуд як її власник.

Крім того, спірне рішення Одеської міської ради за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії одноразового застосування, за приписами якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктами цих правовідносин певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду про необхідність вирішення спору щодо погодження меж суміжними землекористувачами виключно судом з огляду на наступне.

Розмежування повноважень органів з вирішення земельних спорів регламентовано ст. 158 ЗК України.

Згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з ч. 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

З матеріалів справи вбачається, що Протоколом засідання комісії з розгляду земельних спорів від 23 вересня 2004 року вирішено: у зв'язку з тим, що збільшення фронтальної ширини ділянки, яка надається у приватну власність ОСОБА_2, погоджено з суміжним землекористувачем ОСОБА_6, а інша конфігурація земельної ділянки відповідає першовідводу, відсутність згоди ОСОБА_3 та ОСОБА_8 не має під собою законних підстав.

Таким чином, комісія з розгляду земельних спорів Одеської міської ради розгялнула спір в межах повноважень, а висновок суду першої інстанції щодо необхідності вирішення спору про погодження меж суміжними землекористувачами виключно судом, не відповідає положенням земельного законодавства України.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суду зазначено, що особи, які погодили межі земельної ділянки, відведеної ОСОБА_2, ані станом на 25 листопада 2003 року, ані по суті не є користувачами суміжних земельних ділянок, на підставі чого суд дійшов висновку, що користувачі суміжних земельних ділянок не погоджували межі такої земельної ділянки.

Однак, факт відсутності згоди інших суміжних землекористувачів, крім ОСОБА_3, не була предметом дослідження судом першої інстанцій у даній справі, так само як і встановлення обставин, за яких відповідні особи погодили межі земельної ділянки.

Крім того, суд не надав оцінки аргументам, висловленим учасниками справи, щодо відсутності підстав для задоволення позову, не надав оцінки запереченням проти позову, не

встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, а лише погодився з доводами позивача, викладеними останньою у позовній заяві.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 рокупідлягає скасуванню із ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2017 року- скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_4) про визнання рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 738, 11 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі 1 938, 20 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складений 21 грудня 2018 року.

Головуючий суддя: С.О. Погорєлова

Судді: А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе