Рішення № 78990773, 26.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2018 року № 826/3641/17

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії: головуючого судді Качура І.А., суддів Федорчука А.Б., Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с від 02.02.2017 року «По особовому складу», в частині звільнення, згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх, з 6 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) - підполковника міліції ОСОБА_1 (М-105278);

- поновити ОСОБА_1 на службі в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді, відповідно до його кваліфікації, спеціалізації, освіти, досвіду роботи на керівних посадах у сфері протидії кіберзлочинності з врахуванням вільного володіння англійською мовою та знанням в галузі ІТ-технологій, яка відповідає посаді заступника начальника - начальника Організаційно - аналітичного відділу Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з дня звільнення визначеного наказом Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с «По особовому складу» від 02.02.2017 року;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що його було протиправно звільнено з посади через скорочення штатів, оскільки відповідачем не досліджено питання можливості подальшого використання позивача на службі, з врахуванням особистих та професійних якостей позивача. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

З урахуванням положень частини третьої статті 194 КАС України, (в редакції від 13.07.2017р.), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У період з 15 серпня 1996 року по 6 грудня 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

6 лютого 2015 року наказом Міністерства внутрішніх справ України № 193 о/с «По апарату Міністерства», відповідно до п.52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку з перебуванням на лікуванні з 15.12.2014 до 24.12.2014. під час чергової відпустки за 2014 рік наданої наказом МВС від 24.12.2014 № 2689 о/с з 15 грудня року до 26 січня 2015 року, продовжено чергову відпустку за 2014 рік з 27 січня до 05 лютого року та згідно з Положенням про проходженням служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у Запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1 (надалі - позивача), заступника начальника Управління боротьби з кіберзлочинністю - начальника організаційно- аналітичного відділу, з 06 лютого 2015 року.

16 червня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, адміністративний позов позивача до Міністерства внутрішніх справ України задоволено у повному обсязі:

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2015 року № 193 о/с про звільнення з роботи в частині звільнення з посади заступника начальника - начальника організаційно-аналітичного відділу Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України;

- зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України поновити позивача на посаді заступника начальника - начальника організаційно-аналітичного відділу Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України з 07 лютого 2015 року;

- зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час-перебування у відпустці в період з 15.12.2014 до 05.02.2015 грошову допомогу при виході у відпустку за 2014 рік відповідно до наказу № 2689 о/с від 24.12.2014, а також середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2015 по час поновлення на посаді.

12 серпня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову суду першої інстанції задоволено частково:

- постанову суду першої інстанції скасовано;

- зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час перебування у відпустці в період з 11.11.2014 до 05.02.2015, матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до наказу № 2689 о/с від 24.12.2014;

- в решті позовних вимог відмовлено.

22 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України, касаційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та позивача задоволено частково:

постанову апеляційного суду, в частині відмови в задоволенні позову - про скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасовано та в цій частині залишено в силі постанову суду першої інстанції, в решті рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

4 лютого 2017 року за допомогою поштового зв'язку позивачем було отримано належним чином завірену копію наказу Міністерства внутрішніх справ України № 81 о/с від 31 січня 2017 року про поновлення позивача на посаді заступника начальника - начальника організаційно-аналітичного відділу Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України з 07 лютого 2015 року. ' . '

6 лютого 2017 року позивачем подано заяву до Міністерства внутрішніх справ України про надання робочого місця та забезпечення належних умов праці для виконання посадових обов'язків, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 81 о/с від 31 січня 2017 року.

11 лютого 2017 року позивачем за допомогою поштового зв'язку - поштового листа з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 0102414291195 Українського державного підприємства «Укрпошта», отримано належним чином завірену копію наказу Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с «По особовому складу» від 02.02.2017 року.

Згідно цього наказу, позивача звільнено з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за п. 4 «г» (через скорочення штатів).

Позивач вважає оскаржуваний наказ таким, що порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення про проходження служби), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За таких підстав, досліджуючи правомірність звільнення позивача, суду належить встановити факт скорочення штатів та відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

02 липня 2015 року було прийнято Закон України "Про Національну полінію", який набрав чинності 07 листопада 2015 року. Даним законом, зокрема, було визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" та створенням Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, структура, штатний розпис та функції Міністерства внутрішніх справ України суттєво змінилися, що вбачається з Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України та утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Національної поліції.

Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1390 відповідно до статті 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та нової структури апарату МВС України були скорочені всі посади (2635) та затверджено новий штат апарату МВС України, зокрема введено 899 посад, з яких за категоріями посад: державні службовці - 877, цивільний персонал - 22.

Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1389 була затверджена структура апарату МВС України, до якої вносилися зміни наказом МВС України від 01 травня 2016 року № 349.

З вищевикладеного вбачається, що всі посади, які в Міністерстві заміщувалися особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, були скорочені.

Разом з тим, судом встановлено, що підрозділ Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України, в якому проходив службу ОСОБА_1 також було ліквідовано.

Пунктами 8, 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, з наведених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.

Слід зазначити, що Закон України "Про Національну поліцію" прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" та Положення містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Між тим, відповідачем в ході розгляду даної справи не доведено, що позивач як працівник міліції відмовився від проходження служби в поліції, він не прийнятий на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при цьому, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу не розглянув можливість подальшого використання на службі позивача.

Слід зазначити, що в силу тривалого судового процесу щодо оскарження звільнення позивача, останньому не пропонувалася нова посада, позивач не відмовлявся від запропонованої посади, позивач не міг пройти конкурс на посади, що заміщуються поліцейськими у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відтак, незрозумілими є причина та підстава, з яких позивача було звільнено з роботи саме за скороченням штату, при цьому, відповідачем не пояснено мотивів прийняття оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ МВС України у зв'язку зі скороченням штатів з 06 листопада 2015 року та з посиланням на пункти 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" є протиправним. Відповідно, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2017 року № 86 о/с "По особовому складу" щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді в Міністерстві внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 р., суд звертає увагу на наступне.

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач має бути поновлений на попередній посаді з 06.11.2015 року з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, відповідачем надано довідку про заробітну плату позивача, відтак стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає сума у період з 06.11.2015 по 06.11.2016 р.р.

Крім того, є необґрунтованими є вимоги про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки позивачем не надано доказів затримки відповідачем фактичного розрахунку та наразі дана вимога є вимогою на майбутнє.

Відповідно до вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 5 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з частинами першою та другою статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На час подання адміністративного позову, позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.

Сторонами не надано доказів понесення судових витрат, відтак судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с від 02.02.2017 року «По особовому складу», в частині звільнення, згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх, з 6 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) - підполковника міліції ОСОБА_1 (М-105278).

3. Поновити ОСОБА_1 на службі в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді, відповідно до його кваліфікації, спеціалізації, освіти, досвіду роботи на керівних посадах у сфері протидії кіберзлочинності з врахуванням вільного володіння англійською мовою та знанням в галузі ІТ-технологій, яка відповідає посаді заступника начальника - начальника Організаційно - аналітичного відділу Управління боротьби з кіберзлочинністю МВС України.

4. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з дня звільнення визначеного наказом Міністерства внутрішніх справ України № 86 о/с «По особовому складу» від 02.02.2017 року за період з 06.11.2015 по 06.11.2016 р.р.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді А.Б. Федорчук

В.І. Келеберда