Постанова № 78943172, 18.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5336/18

Номер справи місцевого суду: 522/7360/17

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна

третя особа - ПАТ "Райффайзен банк Аваль"

третя особа - ПАТ "Комерійний банк Стандарт"

третя особа - ОСОБА_4

третя особа - ОСОБА_5

третя особа - ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року у складі судді Науменка А.В.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни, за участю третіх осіб: ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «Комерійний банк Стандарт, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дій приватного нотаріуса щодо посвідчення договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки незаконними, визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса, яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «КБ «Стандарт».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року провадження у справі закрито на підставі ч.1 п.1 ст. 255 ЦПК України з посиланням на те, що заявлена позивачем вимога щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності становить спір із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, який розглядається адміністративним судом згідно положень ст. 19 КАС України, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що спір випливає з договірних правовідносин та не є публічно-правовим, а тому має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В силу ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судом встановлено, що 01.08.2006 року між ОСОБА_2 та АППБ «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайазен Банк Аваль») укладено кредитний договір №014/0043/82/61804, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 96 700 доларів США на строк до 01 серпня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали іпотечний договір від 01.08.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О. (реєстраційний №1442), за яким позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 39,4 кв.м.

29 квітня 2014 року між ПАТ «Райффайазен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, посвідчений приватним нотаріусом Кисельовою Н.В.

ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» уклало договір про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами з ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс», посвідчений приватним нотаріусом Верповською О.В.

ТОВ «Фінансова компанія «Дрім Фінанс» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_4

11 вересня 2014 року на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 39,4 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кисельовою Н.В.

17 вересня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 39,4 кв.м., набуто ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, однак, такий висновок не ґрунтується на законі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Leo Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &ls;…&g&; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &l;;…&?и;». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У даній справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з неправомірністю, на думку позивача, договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що впливає на його права як іпотекодавця.

Вимоги про скасування рішення та пов'язані з цим вимоги у даній справі фактично покликані на відновлення прав позивача в зв'язку з незаконним, на його думку, заволодінням нерухомим майном унаслідок реєстрації права власності за іншою особою на виконання цивільно-правових угод та пов'язано із намаганням відновити своє порушене право відносно вищезгаданого майна.

Здійснення такого захисту судом на час звернення до суду напряму залежало від вирішення питання правомірності набуття прав на майно іншою особою внаслідок укладання договору про відступлення прав за іпотечним договором, однак, вирішення питання правомірності набуття іншою особою прав на нерухоме майно внаслідок укладання правочинів виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення прав позивача як іпотекодавця щодо нерухомого майна, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, висновок суду про підвідомчість цієї справи суду адміністративної юрисдикції не відповідає вимогам процесуального закону, тому згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оспорювана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2018 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_2 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.12.2018.

Головуючий:

Судді: