Постанова № 78943171, 18.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8526/18

Номер справи місцевого суду: 520/4921/17

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання правочинів фіктивними та повернення часток у статутному капіталі товариств -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнив, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання правочину фіктивним, в якій просив:

-визнати фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі TOB «ІНВЕСТ-

КУРОРТ-1» від 03.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №3080, у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» у розмірі 60%:40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7;

-визнати фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-

КУРОРТ-2» від 03.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №3095, у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» у розмірі 60%:40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7;

-повернути у власність ОСОБА_5 частку 60% в статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1»;

-повернути у власність ОСОБА_5 частку 60% в статутному капіталі TOB «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2»;

-стягнути з відповідачів судові витрати на користь ОСОБА_4 у солідарному порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання правочину фіктивним задоволено частково.

Визнано фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ- КУРОРТ-1» від 03.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №3080, у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» у розмірі 60%, а саме: 40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7

Визнано фіктивним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі TOB «ІНВЕСТ- КУРОРТ-2» від 03.06.2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №3095, у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» у розмірі 60%, а саме: 40% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та 20% від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7.

Повернуто у власність ОСОБА_5 частку 60% в статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ- КУРОРТ-1».

Повернуто у власність ОСОБА_5 частку 60% в статутному капіталі TOB «ІНВЕСТ- КУРОРТ-2».

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі

960.0грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі 960 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в сумі 960 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_6 ОСОБА_13 та представник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_14 подали до суду апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року апеляційні скарги предстаника ОСОБА_6 ОСОБА_13 та представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14 задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 8 серпня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_8; ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11 про визнання правочинів - договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ - КУРОРТ-1» та «КУРОРТ-ІНВЕСТ-2» ОСОБА_5 від 3 червня 2016 року - фіктивними відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року залишити в силі.

Постановою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, постанову апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року залишено без змін.

У листопаді 2018 року до апеляційного суду Одеської області надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року, в якій апелянт просить скасувати рішення районного суду в частині повернення корпоративних прав на частки в господарських товариствах у власність ОСОБА_5 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким спірні корпоративні права повернути у спільну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 частку в розмірі 60% в статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1»; повернути у спільну сумісну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_2 частку в розмірі 60% в статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені належним чином в порядку, встановленому ЦПК України. Своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу сторони та учасники справи не скористалися.

В судове засідання 18 грудня 2018 року, з'явилися наступні представники сторін:

- представник апелянта адвокат ОСОБА_3;

Апелянт ОСОБА_2 особисто не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

- представник позивача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_15;

- представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_3;

- представник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_16

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_17 в судове засідання не з'явилися, про час та дату розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, адвокат ОСОБА_6 ОСОБА_18 ознайомилась з матеріалами справи 14.12.2018 р., що підтверджується відповідною розпискою, своїм право на участь в судовому засіданні не скористалася.

Треті особи - ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 370 ЦПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 частково, визнаючи правочини між ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та на користь ОСОБА_7 купівлі-продажу часток у статутних капітах товариств «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» фіктивними, повертаючи ОСОБА_5 частки у статутному капіталі товариств «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2», суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані правочини були укладені про людське око без наміру на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 18.12.2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Задовольняючи апеляційні скарги представника ОСОБА_6 ОСОБА_13 та представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не був учасником оспорюваних договорів, права власності на майно, яке було предметом оспорюваних договорів не набув, не має права заявляти вимоги про їх фіктивність повністю чи частково, невірно обрав спосіб захисту права. Визнавши оспорювані правочини фіктивними, районний суд застосував наслідки, визначені законом для випадків визнання правочинів недійсними, хоча позовні вимоги про визнання оспорюваних правочинів недійсними у суді не заявлялись і повернув у власність ОСОБА_5 продане нею на підставі оспорюваних правочинів майно, хоча вона таких вимог не заявляла.

Таким чином, апеляційний суд задовольнив апеляційні скарги представника ОСОБА_6 ОСОБА_13 та представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14 повністю в межах заявлених в апеляційних скаргах доводів по суті заявлених вимог.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:

-частка у розмірі 60% у статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та частка у розмірі 60% у статутному капіталі ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2», які мали бути повернуті у власність ОСОБА_5 за позовом ОСОБА_4 є спільною власністю подружжя, а тому половина вказаних корпоративних прав, що була придбана за спільні кошти подружжя, належать апелянту;

-до участі в розгляді справи ОСОБА_19 залучений не був, хоча судом було вирішено питання про його права, інтереси та обов'язки.

- справу розглянуто неналежним судом, оскільки позов пред'явлено ОСОБА_4 до семи відповідачів, з яких три проживають у Приморському районі м. Одеси (ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.), а четверо - у Київському районі м. Одеси (ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та Пєвнєв.В.Ю.). До проведення районним судом попереднього судового засідання позивачем було уточнено позовні вимоги та відповідачами залишено ОСОБА_5. ОСОБА_6 та ОСОБА_7.). які мають зареєстроване місце проживання у Приморському районі м. Одеси. Апелянт вважає, що таким чином позивач зловживаючи своїми процесуальними правами штучно змінив територіальну підсудність справи, а Київський районний суд м. Одеси не передав справу для розгляду по суті заявлених вимог за підсудністю до належного суду, яким в даному випадку є Приморський районний суд м. Одеси.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що доводи, які зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не розглядались під час розгляду апеляційних скарг представника ОСОБА_6 ОСОБА_13 та представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_14, за наслідками яких скасоване рішення суду першої інстанції, ухвалено постанову апеляційного суду Одеської області від 18.12.2017 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

В судовому засіданні представником ОСОБА_9 адвокатом ОСОБА_16 було повідомлено, що представником ОСОБА_6 до апеляційного суду було подано заяву про закриття апеляційного провадження з підстав п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

З метою перевірки цієї інформації судовою колегією оголошувалась перерва у судовому засіданні за наслідками якої відповідно до відомостей Автоматизованої системи діловодства апеляційного суду на адресу судової колегії, що розглядає дану справу заяви від ОСОБА_6. ОСОБА_7 або інших учасників справи не передавалися.

Проте, незважаючи на відсутність на час розгляду справи письмової заяви від ОСОБА_6. ОСОБА_7, усні пояснення адвоката ОСОБА_16 щодо закриття апеляційного провадження з підстав п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2, який не брав участь в розгляді справи та подав апеляційну скаргу, підлягають правовій оцінці під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2

Судова колегія виходить з такого.

26 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_8 про визнання фіктивними договорів купівлі-продажу часток в статутних капіталах господарських товариств та повернення у власність учасника, що вибув зі складу господарських товариств, спірних часток в розмірі 60% в ТОВ "Інвест-Курорт-1" та 60% в ТОВ "Інвест-Курорт-2".

27.09.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД №196916, виданим Відділом ДРАЦ у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського МУЮ.

16.03.2015року між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 безпроцентну поворотну позика у розмірі 5 000 000,00 грн., яку вона зобов'язувалася повернути позивачу ОСОБА_4 до 05.06.2016 року. Позика була отримана за згодою чоловіка ОСОБА_5 ОСОБА_2. що не оспорюється сторонами по справі.

Відповідно до п. 3.1. договору позики, відповідач ОСОБА_5 забезпечила свої зобов'язання по своєчасному та повному поверненню суми отриманої позики часткою у розмірі 60% статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1», ідентифікаційний код 36436196, яка складала 4 140 000,00 грн. та часткою у розмірі 60% статутного капіталу ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ- 2», ідентифікаційний код 36436620, яка складала 3 060 000,00 грн..

03.06.2016року., тобто, за два дні до настання строку повернення позики, відповідач ОСОБА_5 уклала договори купівлі-продажу корпоративних прав та продала вказані частки відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказані два договори були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровими № 3080 та № 3095 від 03.06.2016 року. При цьому в пунктах 7 обох договорів зазначено, що ці договори вчинені за згодою чоловіка продавця ОСОБА_5 викладеною окремими заявами і на дату укладення договорів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є подружжям (т.1 а. с. 10-13)

02.06.2016року апелянтом були складені заяви, що були посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_12, якими ОСОБА_2 надав згоду своїй дружині ОСОБА_5 на продаж будь-якої частки у статутному капіталі та майні ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та ТОВ «ІНВЕСТ- КУРОРТ-2», придбаних ними за час знаходження у зареєстрованому шлюбі (т. 4 а. с. 110-111).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебував з ОСОБА_20 з 29.12.1995 року у зареєстрованому шлюбі, після розірвання якого 19.07.2000 року і до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 27.09.2013 року в іншому зареєстрованому шлюбі не перебував.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що спір між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, як подружжям, щодо грошових коштів, за які ОСОБА_5 були придбані частки у статутних капіталах ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» - відсутній, а формальних перешкод для поширення ст. 74 СК України та положень глави 8 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі - немає.

В розумінні ч. ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Апелянт стверджує, що грошові кошти у ОСОБА_4 були одержані ОСОБА_5 з його згоди, як чоловіка ОСОБА_5 і інтересах їх сім'ї і що забезпеченням виконання зобов'язань за спільною згодою ОСОБА_5 і ОСОБА_2 були частки у статутних капіталах ТОВ «1НВЕСТ-КУРОРТ-1» та ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2», придбані за рахунок їх спільних коштів. Відчужуючи частки у статутних капіталах товариств «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7, він з дружиною розраховували отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед ОСОБА_4

Факт отримання грошових коштів за договором позики в спільну сумісну власність подружжя, а також набуття спірних корпоративних прав за спільні кошти в період фактичного перебування в шлюбі визнається та не оспорюється подружжям, що зафіксовано нотаріусом, який посвідчував договори купівлі-продажу часток ТОВ «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та ТОВ «ІНВЕСТ- КУРОРТ-2» .

При таких обставинах немає підстав для висновку, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_2, який не був залучений до участі в розгляді справи.

Тому відсутні підстави для закриття з підстав п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання правочинів фіктивними та повернення часток у статутному капіталі товариств.

В судовому засіданні представником ОСОБА_5 адвокатом ОСОБА_3 було надано суду письмову заяву про визнання дій позивача ОСОБА_4 зловживанням процесуальними правами та закриття провадження по даній цивільній справі, яка була долучена колегією суддів до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Позов про визнання договорів купівлі-продажу часток у статутних капіталах товариств фіктивними та про повернення часток у власність учасника, що вибув зі складу господарських товариств первісно заявлений до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_8.

Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 мають зареєстроване місце проживання на території Київського району м. Одеси, відповідач ОСОБА_10 - на території Малиновського району м. Одеси, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 - на території Приморського району м. Одеси.

Враховуючи склад відповідачів у суду першої інстанції були формальні підстави для відкриття провадження у справі.

Разом з тим, відповідно до ст. 130 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд в тому числі уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

02.06.2017 року, тобто до початку розгляду справи по суті, позивачем в особі свого представника було подано до Київського районного суду м. Одеси уточнення позовної заяви про визнання правочинів фіктивним, в якій вже відповідачами були зазначені: 1) ОСОБА_5, 2) ОСОБА_6 та 3) ОСОБА_7, які всі зареєстровані в Приморському районі м. Одеси.

Заявлені ОСОБА_4 вимоги щодо визнання договорів купівлі-продажу часток у статутних капіталах товариств фіктивними та про повернення часток у власність учасника, що вибув зі складу господарських товариств, обгрунтовувались виключно виходячи з позики ним грошових коштів ОСОБА_5, яка зобов'язалась забезпечити виконання зобов'язань за договором позики за рахунок належних їй часток товариств «ІНВЕСТ-КУРОРТ-1» та «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2». Обгрунтувань заявлених вимог щодо часток інших учасників, які фігурували у первісній редакції заявленого позову в якості співвідповідачів - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 позивачем не наводилось.

Після здійснення на стадії попереднього судового засідання і до початку розгляду справи по суті уточнень щодо складу та статусу учасників справи, у суду першої інстанції були всі підстави для набуття висновку щодо зловживання позивачем своїми процесуальними правами в частині заявлення завідомо безпідставних вимог до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та за рахунок цього штучної зміни територіальної підсудності і створення видимості законності розгляду справи в Київському районному суді м. Одеси.

В засіданні судової колегії представник ОСОБА_4 з заявою представника ОСОБА_5 щодо зловживання представником ОСОБА_4 процесуальними правами при поданні позову до Київського районного суду м. Одеси за рахунок зміни складу і статусу учасників справи і таким чином штучної зміни територіальної підсудності, не погодився, але разом з тим не спростував відсутність реальних претензій у ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 щодо відчуження ними один одному часток товариств «ІНВЕСТ- КУРОРТ-1» та «ІНВЕСТ-КУРОРТ-2» і утруднився з відповіддю щодо причини первісного включення вказаних осіб до кола відповідачів і виключення їх одразу ж після відкриття Київським районним судом м. Одеси провадження у справі та до першого судового засідання тобто за відсутності будь-яких нових об'єктивних обставин, які б могли бути підставою для зміни складу відповідачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі №331/2533/17 наголошено на тому, що «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Таким чином, право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, включає також вимогу щодо дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги встановлені обставини, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції було порушено вимоги ч. 1 ст. 109 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в порушення п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК України не було передано справу на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси за територіальною підсудністю за місцем реєстрації відповідачів фізичних осіб.

При цьому колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань про визнання тих чи інших дій зловживанням правами, позиція учасників справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить ці повноваження до виключної компетенції судів й не ставить у залежність від волі учасників справи. Внаслідок аналізу усіх обставин справи в їх сукупності колегія апеляційного суду погоджується з тим, що позивачем по справі було вчинено низку дій, які мають всі ознаки зловживання процесуальними правами: позивачем було тимчасово та безпідставно залучено відповідачів з метою зміни підсудності справи, що залишились поза увагою районного суду і не було предметом розгляду під час перегляду рішення районного суду за апеляційними скаргами в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7

З наведеного вбачається, що Київський районний суд м. Одеси не був «судом, встановленим законом» в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не мав права розглядати справу по суті. Вказана обставина не оцінювалась апеляційним судом Одеської області при апеляційному перегляді рішення районного суду та винесенні постанови від 18.12.2017 року.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції), які кореспондуються з приписами статті 19 ЦПК України (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Як установлено в частинах першій, третій статті 167 ГК України, корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України та п. 14.1.90. ПК України "корпоративні права" - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Відповідно до ч. 3 ст. 167 ГК України під "корпоративними відносинами" маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. З матеріалів справи вбачається, що сторонами по даній справі є колишній учасник господарських товариств (ОСОБА_5.) та нові учасники господарських товариств, які придбали частки (ОСОБА_6 та ОСОБА_7.), а сам спір виник через те, що нові учасники ТОВ не розрахувалися за придбані частки з учасником, який вибув з ТОВ внаслідок відчуження корпоративних прав.

У поданому у квітні 2017 року до суду позові, ОСОБА_4 просив суд визнати фіктивним два договори купівлі-продажу корпоративних прав від 03 червня 2016 року, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та іншими учасниками ТОВ «Інвест-курорт-1» та ТОВ «Інвест-курорт-2», та повернути у власність ОСОБА_5 продані нею частки у вказаних товариствах, тобто, спір стосувався відновлення корпоративних прав ОСОБА_5 як колишнього учасника ТОВ «Інвест-курорт-1» та ТОВ «Інвест-курорт-2».

Позов було ініційовано стосовно правовідносин за укладеними договорами від 03.06.2016 року про відчуження ОСОБА_5 (учасник, що вибув з ТОВ) на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (нові учасники) корпоративних прав, що належали ОСОБА_5 у господарських товариствах ТОВ «Інвест-курорт-1» та ТОВ «Інвест-курорт-2».

Спір, що виник у даній справі виник з двох правочинів щодо розпорядження частками (корпоративними правами) ОСОБА_5 в юридичних особах: 1) з непроведення розрахунків за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Інвест-Курорт-1", ідентифікаційний код 36436196 від 03.06.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі за №3080 у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" у розмірі 60%, та 2) з непроведення розрахунків за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Інвест-Курорт-2", ідентифікаційний код 36436620 від 03.06.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі за №3095 у частині продажу частки статутного капіталу ТОВ "ІНВЕСТ-КУРОРТ-1" у розмірі 60%. При цьому позивачем були заявлені не тільки вимоги про визнання фіктивними договорів купівлі-продажу корпоративних прав, але й були заявлені вимоги майнового характеру - про повернення у власність ОСОБА_5 (учасника, який вибув з ТОВ) частки 60% в статутному капіталі ТОВ "Інвест-Курорт-1" та 60% в статутному капіталі ТОВ "Інвест-Курорт-2". Вбачається, що фактично даний спір стосується визнання права власності за учасником, що вибув, на корпоративні права, які були відчужені ОСОБА_5 на користь нових учасників. Тобто, предметом цього спору є корпоративні відносини у розумінні статті 12 ГПК України, що залишилося поза увагою районного суду.

Колегія апеляційного суду приймає до уваги той факт, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_7 виникли правовідносини за двома цивільно-правовими договорами, всі сторони якого є фізичними особами, проте ці договори стосуються розпорядження корпоративними правами - частками 60% в ТОВ "Інвест-Курорт-1" та ТОВ "Інвест-Курорт-2".

На вказані обставини районний суд при розгляді справи по суті не звернув та не надав їм належної правової оцінки.

ГПК України у редакції від 15.12.2017 року, що була чинною на час ухвалення апеляційним судом Одеської області постанови від 18.12.2017 року, також установлював, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України).

З урахуванням наведеного, колегія апеляційного суду доходить висновку про те, що при розгляді даної справи Київський районний суд м. Одеси та апеляційний суд Одеської області не були «судами, встановленими законом» для розгляду зазначеного спору, адже при розгляді справи районним судом були порушені правила територіальної підсудності, а сам спір підвідомчий судам господарської юрисдикції. Таким чином, порушення правил юрисдикції були допущені при постановленні рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року, не були предметом апеляційних скарг поданих в інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та залишились поза увагою суду апеляційної інстанції при винесенні постанови від 18.12.2017 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в частині скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З наведеного вбачається, що при розгляді даної справи апеляційним судом Одеської області апеляційний суд з урахуванням норм ЦПК України та ГПК України в редакції від 15.12.2017 року мав не вирішувати спір по суті, а скасувати рішення районного суду та закрити провадження по справі.

Правова позиція щодо необхідності закриття провадження по справі, якщо спір за своєю природою є корпоративним також підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року по справі № 331/2533/17 (провадження № 14-315цс18).

Ураховуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обов'язку суду обґрунтувати судове рішення, у співвідношенні з характером ухваленого колегією суддів рішення та підстав скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає недоцільним надавати відповідь на інші аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2, які в цьому випадку не несуть правового навантаження, а рішення скасовується з інших підстав.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_4 присутній не був, до участі в розгляді справи не залучався та не був учасником спору.

З наведеного вище вбачається, що рішення районного суду підлягає скасуванню незалежно від доводів апеляційної скарги; рішення районного суду підлягає скасуванню з підстав, що раніше не досліджувалися апеляційним судом; розгляд апеляційним судом по суті справи за позовом ОСОБА_4 наразі є неможливим через віднесення даної категорії справи з 15.12.2017 року до господарської юрисдикції, а тому підлягає скасуванню раніше прийнята постанова суду апеляційної інстанції, а провадження по справі слід закрити.

Отже у відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 370 ЦПК України, постанова апеляційного суду Одеської області від 18.12.2017 року по даній справі також підлягає скасуванню.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 370, 374, 377, 378 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року - скасувати.

Провадження за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання правочинів фіктивними та повернення часток у статутному капіталі товариств - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено: 27.12.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова