Постанова № 78942533, 11.12.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1905/18

Номер справи місцевого суду: 521/19141/16-ц

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Калараш А.А.

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Сегеди О.М. 17 травня 2017 року у м. Одесі,-

встановила:

У листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача, який було уточнено, про визнання захист прав споживачів, та просила: визнати фактом неправомірної поведінки, з боку ПАТ «ОТП Банк», непроведення з позивачем переддоговірної роботи, що передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача ОСОБА_2 при укладанні кредитного договору № МL-506/001/2008 від 28 січня 2008 року; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору № 1 та додаткового договору № 2 від 26 травня 2009 року; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору № 3 від 26 березня 2010 року; визнати факт суттєвого порушення ПАТ «ОТП Банк» прав споживача ОСОБА_2 при укладанні додаткового договору № 4 від 29 серпня 2014 року; визнати кредитний договір № МL-506/001/2008 від 28 січня 2008 року недійсним; визнати додатковий договір № 1 та додатковій договір № 2 від 26 травня 2009 року до кредитного договору № МL-506/001/2008 від 28 січня 2008 року недійсними; визнати додатковий договір № 3 від 26 березня 2010 року до кредитного договору № МL-506/001/2008 від 28 січня 2008 року недійсним; визнати додатковий договір № 4 від 29 серпня 2014 року до кредитного договору № МL-506/001/2008 від 28 січня 2008 року недійсним; визнати право сторін по справі на двосторонню реституцію (а. с. 1-7, 33, 51).

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 посилалася на те, що 28 січня 2008 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступник ПАТ «ОТП Банк») був укладений кредитний договір № ML-506/001/2008, відповідно до умов якого Банк надав грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 58 377,32 доларів США, строком до 28 січня 2025 року включно, зі сплатою 4,49% річних на весь строк фактичного користування кредитом. 26 травня 2009 року, 26 березня 2010 року та 29 серпня 2014 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк» були укладені додаткові договори № № 1, 2, 3, 4 до кредитного договору № ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 року, якими було внесено зміни до основного договору. Позивачка вказувала, що спірний кредитний договір та додаткові умови до нього були укладені з порушенням правил, оскільки Банк не повідомив позивача у письмовий формі про умови надання кредиту, не надав у повному обсязі інформацію про умови кредитування, також Банк не надав їй жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, позивача не було ознайомлено із графіком платежів. Крім того, спірний договір та додаткові угоди до нього не містять порядку зміни договору, який враховував би інтереси позичальника, не містить умови про порядок припинення договору, умов або правил, які б регулювали відповідальність Банку за невиконання чи неналежне виконання його умов, а також суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення (т.1, а.с. 208-210).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що позивач, у порушення вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», не була ознайомлена із повною інформацією щодо сукупної вартості кредиту; у зв'язку із неповним інформуванням позивача про умови кредитування, банком у своїй діяльності було використано нечесну підприємницьку практику (т.1, а.с. 213-218).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2008 р. ОСОБА_2 була ознайомлена з інформаційним листком ЗАТ «ОТП Банк» - умовами кредитування по програмі «житло в кредит», про що свідчить підпис останньої (т.1, а.с.151-155).

28 січня 2008 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений кредитний договір №ML-506/001/2008, відповідно до умов якого банком надано ОСОБА_2 грошові кошти у вигляді кредиту в іноземній валюті в розмірі 58 377,32 доларів США на строк по 28 січня 2025 р. включно, за умови сплати фіксованої процентної ставки за користування кредитом в розмірі 4,49% річних на весь строк фактичного користування кредитом (т.1, а.с.8-16).

Встановлено, що ОСОБА_2 була ознайомлена, із графіком платежів, який є додатком №1 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р., що підтверджується підписом останньої (т.1, а.с.161-169).

Цільовим використанням кредиту була купівля ОСОБА_2 нерухомого майна, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.8).

28 січня 2008 р. ОСОБА_2 звернулась до ЗАТ «ОТП Банк» із кредитною заявкою про видачу кредиту у розмірі 58 377, 32 доларів США та, 26 травня 2009 року, - із кредитною заявкою про видачу кредиту у розмірі 2 121, 06 доларів США, що підтверджується підписом позивача (т.1, а.с.159,160).

В забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором, між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» 28 січня 2008 р. було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №PML-506/001/2008, згідно якого останняя передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру за адресою:. АДРЕСА_1 (т.1, а.с.138-143).

26 травня 2009 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін №1 до договору іпотеки №PML-506/001/200 від 28 січня 2008 р. (т.1, а.с.135-136).

Крім того, 26 травня 2009 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р., яким було внесено наступні зміни до основного договору: включений термін «розмір і валюта кредиту» - 59 461, 68 доларів США; закріплений обов'язок ОСОБА_2 на дострокове виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній відповідачем частині у випадку невиконання позивачем, та/або майновим поручителем своїх боргових зобов'язань та/чи інших умов кредитного договору, документів забезпечення та/чи будь - яких умов існуючих чи таких, що будуть укладені в майбутньому правочинів з відповідачем - (надалі - вимога).

При цьому, зобов'язання позивача щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення відповідачем на адресу позивача відповідної вимоги, та повинно бути проведено позивачем протягом 30 календарних днів з дати одержання позивачем відповідної вимоги (т.1, а.с.90-91).

З матеріалів справи також вбачається, що позивачка була ознайомлена із додатком №1 до додаткового договору №1 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р.(т.1, а.с.170-193).

Окрім зазначеного, 26 травня 2009 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір №2 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р., яким було внесено наступні зміни до основного договору: з моменту підписання Додаткового договору № 2 і до 28 січня 2025 р., для розрахунку процентів за користування кредитом, стала використовуватись наступна процентна ставка: фіксована 11,13 % річних з 26 травня 2009 р. до 26 січня 2010 р.; плаваюча фіксований відсоток (4,88%) + FIDR (процентна ставка по строкових кредитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Ця ставка може змінюватися в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку) з 26 січня 2010 р. до повного виконання боргових зобов'язань; договором встановлена можливість змінити графік платежів; проценти нараховуються у день сплати процентів на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та виключаючи день повернення; в будь-який момент строку дії кредитного договору, в односторонньому порядку Банк може відмовитись від свого зобов'язання за кредитним договором щодо надання позивачу кредиту (траншу), без зазначення причини відмови; та інше (т.1, а.с.65-67).

У наступному, 26 березня 2010 р., між позивачкою та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір № 3 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р., яким було внесено наступні зміни до основного договору: на період з 26 березня 2010 р. до 26 січня 2011 р., для розрахунку процентів за користування кредитом, стала використовуватися фіксована процентна ставка - 12,38 % річних; змінено графік платежів; інше (т.1, а.с.68-69,70-77).

29 серпня 2014 р. між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» був укладений додатковий договір №4 до кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р., яким було внесено наступні зміни до основного договору: на період з 29 серпня 2014 р. до 25 січня 2015 р., для розрахунку процентів за користування кредитом, стала використовуватися фіксована процентна ставка - 6,00 % річних; на період з 26 січня 2015 року, до повного виконання боргових зобов'язань, для розрахунку процентів за користування кредитом, стала використовуватися плаваюча процентна ставка - фіксований відсоток (4,88%) + FIDR; змінено графік платежів; інше (т.1, а.с.78-89).

З матеріалів справи вбачається, і не спростоване позивачем, що банк виконав усі свої зобов'язання по кредитному договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р. відповідно до вимог чинного законодавства, надавши ОСОБА_2 кредит у встановленому договором розмірі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що при укладанні кредитного договору, а саме - у березні 2008 р., та у наступному, ОСОБА_2 не оскаржувала його умови і погоджувалася з ними, шляхом його підписання та частковим виконанням його умов, що підтверджується укладеними в подальшому додатковими договорами та анкетами-заявами позивачки про реструктуризацію заборгованості (т.1, а.с.92-94, 95-96,97-99,100-103).

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно з п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі-Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Таким чином банк, як фінансова установа, може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст.638 ЦК України, недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч.1 ст.215 ЦК України - недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Відповідно до ч.1 ст. 628, ст. 629 ЦК зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору, але зі змісту ст.1054 ЦК вбачається, що істотними умовами кредитного договору є: сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час.

Зі змісту положень кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_2, вбачається що сторони, підписавши цей договір, досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для кредитних договорів.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що кредитний договір, який був укладений між сторонами, відповідав всім вимогам законодавства України, яке діяло на час його укладення, і ОСОБА_2 з січня 2008 р. по листопад 2016 р. не оскаржувався.

Загальними правовими підставами визнання правочину недійсним є порушення умов його дійсності.

Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Дані положення закону при укладенні договору сторонами були дотримані і доказів щодо їх порушення позивачем не надано.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України.

При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Посилання ОСОБА_2 на те, що діяльність Банку є нечесною підприємницькою діяльністю, оскільки відповідач ввів її в оману стосовно умов надання кредиту, негативних наслідків, оскільки надання неточної, неповної та однобічної інформації спонукало її до укладення спірного договору, на якій в іншому випадку вона б не погодилася (частини 1, 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»), є безпідставними та такими, що не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.

За положеннями ч.1, п.1,2 ч.2, п.1 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька діяльність забороняється.

Забороняються як такі, що вводять в оману стосовно основних характеристик продукції, таких як: очікувані результати споживання; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; пропонувати для реалізації продукцію за визначеною ціною, - якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною.

В силу ч. 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використаннями нечесної підприємницької діяльності, зокрема з підстав, зазначених вище, які в силу вимог ч.1 ст.215 ЦК України повинні існувати в момент вчинення правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, окрім кредитного договору позивачкою були підписані чотири додаткових договори, а також договір іпотеки, з додатковим договором до нього.

Оскільки текст укладеного з ОСОБА_2 кредитного договору містить повну інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування, договір повністю відповідає положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», то, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати укладений сторонами кредитний договір таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності.

Відповідно до п.3 ст.3 та ст.627 ЦК, сторони є вільними в укладенні договорів та визначені умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивачки про невідповідність умов кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008 р. вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, і не можуть бути основою для визнання оскаржуваного кредитного договору недійсним в цілому.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що у порушення вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», апелянт не була ознайомлена із повною інформацією щодо сукупної вартості кредиту, оскільки вказане у повному обсязі спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 із умовами кредитного договору №ML-506/001/2008 від 28 січня 2008р., та з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в ЗАТ «ОТП Банк», відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», була ознайомлена, і при підписанні договору сторони підтвердили, що текст договору відображає дійсність їх намірів, про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_2 на договорі.

Таким чином, твердження апелянта про те, що вона не була ознайомлена з всіма умовами, загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в ЗАТ «ОТП Банк», не відповідає дійсності та є безпідставним.

Необґрунтованим також є довід апеляційної скарги ОСОБА_2, що у зв'язку із неповним інформуванням позивача про умови кредитування, банком було використано нечесну підприємницьку практику, що є підставою визнання договору недійсним, оскільки волевиявлення

позивачки під час укладання кредитного договору та договору іпотеки було вільним, свідомим та повністю відповідало її внутрішній волі, і було направлено на реальне настання правових наслідків, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Крім того, колегія суддів враховує той факт, що апелянт тривалий час, а саме з 28 січня 2008 р. (дня укладення спірного договору), погоджуючись із умовами кредитного договору №ML-506/001/2008, виплачувала кредит, та звернулася до суду першої інстанції із даним позовом за захистом своїх прав лише у листопаді 2016 р., а до цього часу, протягом восьми років, не ставила питання у передбаченому законодавством порядку про визнання кредитного договору недійсним.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 20 грудня 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.М. Таварткіладзе

А.А. Калараш