Рішення № 78894611, 18.12.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1340/4167/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування припису, постанови,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (79000, м. Львів, вул. Рубчака, 2/16) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м.Львів, пл.Міцкевича, 8), із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 27.07.2018 №ЛВ666/476/АВ/ФС;

-визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 06.07.2018 №ЛВ666/476/АВ/П.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на відсутність підстав для проведеного 05.07.2018 інспекційного відвідування, проведення відвідування без повідомлення та допуску позивача, без участі останнього чи його представника і без предявлення направлення та посвідчення інспектора. Стверджує, що на час здійснення перевірки, позивач, який визначений в акті як особа, за участі якої було праведно перевірку, знаходився поза межами території України. Інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області під час інспекційного відвідування зроблені помилкові висновки, які не підтверджені доказами, не взято до уваги ряд заперечень та доказів, що мають істотне значення для справи. Зокрема, пояснення, що лягли в основу висновків акта суперечать фактичним обставинам та письмовим доказам, є спростованими подальшими поясненнями та укладеними цивільно-правовими договорами.

Ухвалою суду від 14.09.2018 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 24.09.2018 відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 24.09.2018 вжито заходів забезпечення позову, зупинено дію постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу та зупинено стягнення штрафу на її підставі до розгляду по суті адміністративної справи.

Ухвалою суду від 23.10.2018 здійснено перехід з спрощеного провадження в загальне позовне провадження.

24.10.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позову, у якому вказано про допущення описки в наказі про призначення інспекційного відвідування та про наявність підстав для проведення перевірки. Зазначено, що про необґрунтованість призначення та проведення інспекційного відвідування позивач мав вказувати на етапі допуску до проведення відвідування. Також вказано, що висновки про порушення позивачем законодавства про працю підтверджуються письмовими поясненнями, а інспектор мав право, у випадку відмови від підписання акту, надіслати його поштовим відправленням.

30.10.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що підстава інспекційного відвідування вказана в наказі відповідача. Доводи відповідача про описку у цьому наказі є безпідставні та недоведені. Наголошує на позбавленні позивача права на не допуск інспектора до проведення перевірки. Також посилався на встановлення преюдиційних фактів в постанові Франківського районного суду міста Львова від 31.08.2018 у справі №465/4917/18.

13.11.2018 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому вказано, що наявність між позивачем та фізичними особами цивільно-правових договорів заперечується відповіддю заступника начальника Головного управління ДФС у Львівській області. Також відповідач покликався на неможливість врахування пояснень ОСОБА_4 від 09.07.2018 та постанови Франківського районного суду м.Львова; ствердив про визначену законодавчо можливість інспектора не повідомляти про проведення інспекційного відвідування. У запереченнях вказано також, що інформацію про позивача інспектор отримав під час підготовки до інспекційного відвідування із загальновідомих джерел. Окрім того, відповідач наголосив, що підчас інспекційного відвідування ОСОБА_5 надавались та завірялись копії документів, остання передавала ОСОБА_4 трудову книжку.

05.12.2018 позивачем подано письмові пояснення від 12.11.2018 та від 20.11.2018. В поясненнях від 12.11.2018 міститься аналіз судової практики Верховного Суду щодо розмежування цивільно-правових відносин та трудових відносин, та вказано про відсутність доказів існування трудових відносин між позивачем та фізичними особами. У поясненні від 20.11.2018 позивач звертає увагу на неможливість врахування нових мотивів та доказів відповідача, які не вказані в акті інспекційного відвідування. Стверджує на недоведеність та безпідставність доводів відповідача про проведення підготовки до інспекційного відвідування.

Ухвалою суду від 11.12.2018 закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити, з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, обєктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

11.06.2018 ОСОБА_6 подано на імя начальника Головного управління Держпраці у Львівській області заяву, у якій вказано, що останній працював на ПП «Ekoel» за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а без офіційного працевлаштування та виплати заробітної плати.

Наказом від 04.07.2018 №1532-П, виданим Головним управлінням Держпраці у Львівській області, інспектору праці головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів ОСОБА_7 на підставі пп.1 п.5 Порядку за вказаним зверненням наказано у період з 05.07.2018 по 06.07.2018 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ФОП ОСОБА_3 за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а.

На виконання наказу інспектору праці першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області було видано направлення від 04.07.2018 №1394 для проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_3

Із матеріалів справи випливає, що інспектором праці ОСОБА_7 було здійснене відповідне інспекційне відвідування 05.07.2018, за наслідком чого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 06.07.2018 №ЛВ666/476/АВ.

Зі змісту акта інспекційного відвідування вбачається, що відповідне інспекційне відвідування було проведене у присутності ФОП ОСОБА_3 Підпис останньої у відповідній графі та у графі про отримання акта відсутні. Про відмову від підписання акту не вказано, акт складено у 2-ох примірниках. В акті міститься напис « 12.07.2018. Ознайомлений, незгідний» та підпис без ідентифікації автора.

В акті інспекційного відвідування інспектором праці зафіксовано порушення, які ним були виявлені при відвідуванні, а саме ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 року №413, що полягає в не оформленні трудових відносин із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і допущенні їх до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення про прийняття працівника на роботу, в установленому законом порядку.

Також, судом установлено, що інспектором праці, за результатами зазначеного вище інспекційного відвідування, було складено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ666/476/АВ від 06.07.2018, яким зобовязано позивача усунути виявлене порушення.

Підписи позивача у приписі відсутні. Про відмову від підписання припису не вказано. В акті міститься напис « 12.07.2018. Ознайомлений, незгідний» та підпис без ідентифікації автора.

Як стверджується відповідачем, акт інспекційного відвідування та припис від 05.07.2018 були скеровані ФОП ОСОБА_3 поштовим відправленням за супровідним листом від 06.07.2018. Факт надсилання та отримання акта інспекційного відвідування із приписом контролюючий орган доводить копією накладної №7900820560813 із описом вкладеним та покликається на інформацію про відстеження поштового відправлення із сайту ДППЗ «Укрпошта». Із вказаних документів випливає, що акт та припис надіслані 06.07.2018 та отримані позивачем 09.07.2018.

Із матеріалів справи випливає, що позивач висловив свої зауваження та заперечення проти акта інспекційного відвідування й надав їх відповідачеві 16.07.2018 (у яких заперечив наявність порушень законодавства про працю та зазначив про укладення із ОСОБА_6 та ОСОБА_4 цивільно-правових договорів).

На заперечення головним державним інспектором Лизаном М. було надано лист від 18.07.2018, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погодився з висловленими позивачем запереченнями щодо виявлених порушень, зокрема, вказано, що цивільно-правові договори суперечать зібраним письмовим поясненням.

Судом встановлено також, що першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області була прийнята постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 27.07.2018 №ЛВ666/476/АВ/ФС про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу в сумі 223 380 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями щодо винесення припису та накладення штраф, позивач звернувся до суду з означеним позовом, оскарживши відповідні рішення субєкта владних повноважень.

У звязку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства субєктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно п.2 Порядку №96, основним завданням Держпраці є, у тому числі, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктами 6, 9 п.4 Порядку №96 передбачено, що Держпраці, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Підпунктами 50, 54 цього ж пункту передбачено, що Держпраці, відповідно до покладених на неї завдань, видає в установленому порядку роботодавцям, субєктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні або за кордоном, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, фондам загальнообовязкового державного страхування, виконавчим органам міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад обєднаних територіальних громад, а також центральним органам виконавчої влади обовязкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства з питань, які належать до компетенції Держпраці, та вносить пропозиції щодо накладення дисциплінарних стягнень на посадових осіб, винних у порушенні законодавства; накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці.

Згідно з п.7 Порядку №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначений Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (надалі Порядок №295).

Відповідно до п.2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку №295 визначено підстави проведення інспекційних відвідувань, серед яких є пп.1 за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю та пп.2 - за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Відповідно до п.6 Порядку №295, під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від обєкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення обєктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до п.8 Порядку №295, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє обєкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє обєкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Відповідно до п.9 Порядку №295, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен предявити обєкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Згідно п.14 Порядку №295, під час проведення інспекційного відвідування обєкт відвідування має право серед іншого перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення, не допускати до проведення інспекційного відвідування, перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обовязки, вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства.

Пунктами 19, 20 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником обєкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в обєкта відвідування.

Згідно з п.21 Порядку №295, якщо обєкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невідємною частиною.

Зауваження можуть бути подані обєктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до п.п.23, 24 Порядку №295, припис є обовязковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення обєктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Припис вноситься обєкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень наступного дня після їх розгляду.

У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником обєкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник припису залишається в обєкта відвідування.

Пунктом 26 Порядку №295, визначено, що у разі відмови керівника чи уповноваженого представника обєкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках.

Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються обєкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування.

Обєкт відвідування зобовязаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання.

У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається обєкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У звязку з чим, суд відзначає, що відповідач володіє повноваженнями й компетенцією щодо здійснення контрольних функцій за додержанням законодавства про працю, в тому числі шляхом проведення інспекційних відвідувань.

У заяві від 11.06.2018 ОСОБА_6 вказано, що останній працював на ПП «Ekoel» за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а. Даних позивача із цієї заяви не вбачається.

У наказі від 04.07.2018 №1532-П вказано дані обєкта відвідування ФОП ОСОБА_3 При цьому, договір оренди приміщень від 15.05.2017, який повязує позивача із адресою проведення інспекційного відвідування отримано відповідачем 05.07.2018 підчас інспекційного відвідування.

Твердження відповідача про отримання інформації про позивача із загальнодоступних джерел при підготовці до інспекційного відвідування на підставі п.6 Порядку №259 судом до уваги не беруться. Зокрема, відомостей про таку підготовку матеріли інспекційного відвідування не містять. Всупереч абзацу 2 п.6 Порядку №295, до матеріалів інспекційного відвідування не долучено документів, отриманих підчас підготовки до перевірки. Крім того, долучені відповідачем до заперечення на відповідь на відзив документи, а саме - роздруківка із веб-сайту EcoEl та роздруківка про бібліографічні дані свідоцтва на знак EcoEl не вказують на позивача.

Судом враховано, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса позивача є: м.Львів. вул.Рубчака, 2/16. А єдиними документом про здійснення позивачем діяльності за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а є вказаний вище договір оренди.

Також судом враховано, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45а знаходиться багато обєктів нерухомого майна різної площі.

Відтак, станом на 04.07.2018 були відсутні підстави для видання наказу та направлення на проведення інспекційного відвідування позивача, а такий наказ може ґрунтуватись виключно на припущеннях відповідача.

Також із наказу від 04.07.2018 №1532-П вбачається, що його видано на підставі пп.1 п.5 Порядку №295, тобто за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю. Згідно підпунктів 2 та 3 п.5 Порядку №295, підставою для проведення інспекційного відвідування може бути також звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин, та за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

При цьому, доводи відповідача про те, що у наказі від 04.07.2018 було допущено описку, а саме: замість пп.2 вказано пп.1 п.5 Порядку №295 суд до уваги не бере, адже такі є недоведеними.

Таким чином, підставою перевірки був пп.1 п.5 Порядку №295 вбачається два висновки. Так, предметом перевірки мало б бути виключно факти про порушення стосовно ОСОБА_8, як працівника, законодавства про працю, тобто вбачається протиправність перевірки дотримання правил оформлення трудових відносин із останнім на підставі пп.2 чи з іншими особами на підставі пп.3 п.5 Порядку №295. Також у такому випадку не може застосовуватись 2 абзац п.8 Порядку №295, на який покликався відповідач, а відповідно протиправним є проведення інспекційного відвідування без повідомлення обєкта відвідування.

Відповідач допустив порушення й п.9 Порядку №295 та позбавив обєкта відвідування прав, передбачених пунктами 1, 2 та 5 вказаного Порядку, зокрема, перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення та не допускати до проведення інспекційного відвідування, перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обовязки.

Так, в ОСОБА_2 інспекційного відвідування та оскаржуваному приписі від 06.07.2018, як керівник обєкта відвідування чи уповноважена особа, так і у графі для підпису ОСОБА_2 та припису, підпису про отримання копії ОСОБА_2 та припису вказано ФОП ОСОБА_3

Проте ФОП ОСОБА_3 на момент інспекційного відвідування перебувала поза межами території України, що підтверджено відбитками штампів про проходження державного кордону у паспорті громадянина України для виїзду закордон. Відповідач вказаної обставини не заперечив.

Вказівка в ОСОБА_2 про проведення перевірки за участі інших осіб не змінює вказаного, адже в ОСОБА_2 уповноваженою особою обєкта відвідування визначено саме ФОП ОСОБА_3, а не інших осіб.

У той же час, суд відзначає, що контролюючим органом було допущено порушення чинного законодавства й прав позивача при оформленні матеріалів за наслідком проведеного інспекційного відвідування.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було виконано вимоги щодо особистого вручення акту та припису обєкту відвідування (позивачеві) чи щодо того, що ним робилися такі спроби.

Указане не відповідає наведеним вище положенням п.п.20, 24 Порядку №295, які передбачають підписання акта й припису представником обєкта відвідування і залишення йому одного примірника таких документів. Відповідно до п.26 Порядку №295, надсилання акта й припису обєкту відвідування поштовим відправленням здійснюється лише в разі відмови керівника чи уповноваженого представника обєкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису.

Викладене свідчить про порушення процедури винесення таких ОСОБА_2 та Припису.

Більш того, суд акцентує увагу на тому, що відповідачем також було порушено визначену законом процедуру розгляду справи про накладення штрафу на позивача.

Суд у цьому контексті звертає увагу на те, що відповідно до п.21 Порядку №295, зауваження до акта інспекційного відвідування є його невідємною частиною.

Проте, зі змісту оспорюваної постанови не вбачається, що відповідачем при розгляді справи про накладення штрафу було враховано заперечення на акт, позаяк, про такий документ і дослідження його аргументів у постанові про накладення штрафу не згадано, що, на переконання суду, не відповідає вимогам закону.

У звязку з чим, суд приходить до висновку, що зазначені порушення є істотними й вони вказують на дефектність рішень, які були прийняті за результатом розгляду справи про накладення на ФОП ОСОБА_3 штрафу, що був проведений без урахування позиції й заперечень позивача.

Окрім цього, суд також погоджується з доводами позивача щодо відсутності порушень, про які стверджує відповідач та в звязку з якими було винесено оспорювані припис та постанова про накладення штрафу.

Як вказано вище, підставою прийняття оскаржуваних документів став висновок про порушення позивачем ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 року №413, що полягає в не оформленні трудових відносин із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 й допущенні їх до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення про прийняття працівника на роботу, в установленому законом порядку.

У цьому контексті суд відзначає, що відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Стаття 21 Кодексу законів про працю України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.1 ст.24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обовязковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоровя; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Водночас, згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зауважує в цьому контексті, що основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові за процес праці гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

У свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення виконання роботи (надання послуг) і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Отже, основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності фізичної особи залишається поза його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство України не забороняє субєктам господарювання використовувати працю фізичних осіб на умовах договору цивільно-правового характеру (наприклад, за договором про надання послуг тощо) та не ставить вимог щодо можливості укладення з фізичними особами виключно трудових договорів. Проте, безумовно, форма договору повинна відповідати тим правовідносинам, які в дійсності склалися (чи це цивільно-правові відносини, чи трудові).

У звязку з чим, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявні копії цивільно-правових договорів (договорів пор надання послуг), які були укладені ФОП ОСОБА_3 із ОСОБА_4 (договір від 02.01.2018 №1) та ОСОБА_6 (договір від 01.05.2018 №1-1).

Зі змістом цих договорів вбачається, що замовник (ФОП ОСОБА_3І.) доручив указаним вище фізичним особам (виконавцям) виконання посередницьких послуг по пошуку потенційних клієнтів на продукцію замовника. Договори є строкові.

Пунктом 2.2 договорів визначено, що оплата за надані послуги здійснюється після підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), що становить невідємну частину договору.

Згідно з п. 4.1 договорів, ціна визначається сторонами відносно кожного окремого замовлення шляхом домовленостей, визначається в окремих додатках та відображається в актах здачі-приймання послуг, що є невідємною частиною договору.

Відповідно до п.7.3 договорів, сторони підтверджують, що послуги, що є предметом даного договору є цивільно-правового характеру та не породжують між сторонами трудових відносин.

Суд відзначає, що предметом договорів є виконання фізичними особами певного обсягу послуг, за наслідками виконання яких замовник зобовязувався оплатити надані ними послуги, тобто, предметом договорів є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цих договорів, як випливає з їх змісту, є отримання певного матеріального результату. За цими договорами виконавці не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, а обумовлена винагорода за договором залежала не від часу здійснення трудової функції, а від результату наданої послуги.

При цьому, наведені вище договори не містять таких умов, притаманних трудовим відносинам, як-то: обовязок виконавця бути присутнім на робочому місці у визначений (робочий) час; обовязок дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу; про систематичний характер оплати праці, який незалежний від обсягів і якості робіт.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що у правовідносинах між позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 містяться ознаки, що характерні саме цивільно-правовим відносинам, а відтак, за своїм змістом договори, укладені позивачем із такими особами є цивільно-правовими договорами й вони відповідають фактичним обставинам і правовідносинам між їх субєктами.

При цьому, суд відзначає також, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які би підтверджували, що між позивачем і відповідними фізичними особами існували саме трудові відносини, а не ті відносини, які оформлені згаданими вище цивільно-правовими договорами.

Слід звернути увагу й на те, що згідно з ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали означеної справи не містять доказів, які би спростовували факт дійсності (чинності) укладених цивільно-правових договорів, а також відсутні судові рішення про визнання таких договорів недійсними. При цьому, суд повторно наголошує, що при винесенні постанови про накладення штрафу відповідачем було порушено порядок розгляду питання про накладення штрафу, не надано оцінки вказаним цивільно-правовим договорам. Таким чином, доводи відповідача, надані суду про удаваність таких договорів судом до уваги не беруться.

Факт відсутності між позивачем та ОСОБА_4 та ОСОБА_6 трудових відносин підтверджується й постановою Франківського районного суду м.Львова від 31.08.2018 у справі №465/4917/18, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності закрито за відсутністю події і складу правопорушення.

Така постанова враховується судом на підставі ч.6 ст.78 КАС України в питанні відсутності дій із фактичного допуску ОСОБА_3 до роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Крім того, інформація ГУ ДФС у Львівській області від 08.08.2018 року ґрунтується на поданому позивачем звіті про суми нарахованого доходу. Проте, як ствердив позивач, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 послуг, згідно цивільно-правових договорів, надано не було, актів приймання-здачі наданих послуг не складалось, доходи не нараховувались та не виплачувались. Відповідно підстави для відображення ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в податковій звітності у позивача не було.

Вказаних висновків відповідачем не спростовано, доказів зворотного не надано, безпосередньо факту надання послуг ОСОБА_4 чи ОСОБА_6 виявлено не було.

З наведених мотивів суд критично оцінює пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_9 від 05.07.2018 та ОСОБА_6 від 06.07.2018.

Також суд зазначає, що висновок про допуск до роботи ОСОБА_6 ґрунтується виключно на поясненнях останнього, ідентичного змісту заяві, що була підставою для проведення інспекційного відвідування. Такі пояснення суперечать описаному вище цивільно-правому договору та постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили. Водночас, жодних інших доказів виконання ОСОБА_6 трудових обовязків матеріали справи не містять.

Пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 05.07.2018 про трудову діяльність ОСОБА_4 за адресою: м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 8 у 2018 році спростовано подальшими поясненнями вказаних осіб про написання пояснень під тиском відповідача, закінченням строку договору оренди позивачем приміщення за адресою: м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 8 у 2017 році та відсутністю доказів пролонгації такого договору; фактом перебування ОСОБА_5 у 2018 році у відпустці по догляду за дитиною.

При цьому, жодних інших доказів виконання ОСОБА_4 трудових обовязків матеріали справи не містять. Доводи відповідача про утримання позивачем трудової книжки ОСОБА_4 не підтверджено доказами та заперечено позивачем. На долучених відповідачем фотографіях трудова книжка ОСОБА_4 знаходилася в останнього.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, із якими до суду звернувся позивач. У той же час, відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своїх дій і рішень, у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 24.09.2018 підлягають скасуванню в порядку ст.157 КАС України.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 157, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними та скасування припису, постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 27.07.2018 року №ЛВ666/476/АВ/ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу в сумі 223380,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.07.2018 року №ЛВ666/476/АВ/П.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (м.Львів, пл.Міцкевича,8; код ЄДРПОУ 39778297) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м.Львів, вул.Рубчака, буд.2, прим.16; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 3995 (три тисячі девятсот девяносто пять) грн. 80 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали суду від 24.09.2018 року про забезпечення позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28 грудня 2018 року.