Рішення № 78845406, 19.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 грудня 2018 року Справа № 280/4768/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., при секретарі судового засідання Гопки Л.І.

за участю:

позивача не прибув

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 (70608, Запорізька область, м. Пологи, вул. Державна, 164/42, РНОКПП 16845029950)

до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022)

про визнання дій протиправними та зобовязання витини певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі МОУ, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу № 102 від 12.10.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум; зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та у Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності; зобов'язати відповідача подати звіт про виконання прийнятого на користь позивача рішення суду протягом тридцяти діб з дня набрання рішення законної сили.

Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуване рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають вимогам Порядку № 975 та частини другоїстатті 19 Конституції України, відповідач діяв не у спосіб передбачений законом. Вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги.

Ухвалою від 19.11.2018 було відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 18.12.2018.

Ухвалою від 18.12.2018 підготовче судове засідання було відкладено на 19.12.2018.

Ухвалою від 19.12.2018 підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду в цей же день.

В судовому засіданні 19.12.2018 було винесено вступну та резолютивну частину рішення.

Позивач в судове засідання не зявився, подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, на позовних вимогах наполягає та просить задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти задоволення позовних вимог заперечував. 18.12.2018 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. У задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки позивач не виконав вимоги Порядку № 975 та не надав документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно повязане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного спяніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, а тому підстав для призначення допомоги не має і комісія не мала підстав та права приймати рішення про призначення одноразової грошової допомоги. Надані позивачем до суду документи лише констатують наявність у ОСОБА_2 захворювань на день огляду (чи на час лікування), але не встановлюють обставин їх отримання. Крім того, будь-яких відомостей в військового-облікових документах позивача, що знаходяться в військовому комісаріаті, щодо отримання ним поранень, а тим більше обставин отримання поранень, немає; первинні медичні документи відсутні; висновок СМЕ складений зі слів позивача, а ведення записів в військовому квитку про притягнення до відповідальності жодним керівним документом не передбачено.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом встановлені наступні обставини.

Судоми встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 5 листопада 1965 року по 17 грудня 1968 року.

Із витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 04 жовтня 2016 року № 4239 вбачається, що наявні у позивача поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

01 листопада 2016 року відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісіїпозивачу з 01 листопада 2016 року встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення (контузії) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до Запорізького обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності.

Згідно витягу з протоколу від 12 жовтня 2018 року № 102, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 04.10.2016 № 4239, яким подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402. Які не подано на розгляд комісії.

Стаття 46 Конституції Українивизначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятоюстатті 17 Конституції Українипередбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно достатті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановленихЗаконом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першоїстатті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності довічно позивачу встановлено 01 листопада 2016 року.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей16,16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(25 січня 2016 року) діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 04 жовтня 2016 року № 4239, засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17, від 21 серпня у справі № 760/11180/17.

Перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності подає уповноваженому органу зазначений у пункті 11 Порядку № 975.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16.

Таким чином, суд у даній справі дійшов висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституція Українивиокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99тавід 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як субєкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зобовязання відповідача подати звіт про виконання рішення суду протягом тридцяти діб з дня набрання рішення законної сили слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позивачем не надано до суду належних доказів можливого невиконання судового рішення.

Оскільки зобовязання субєкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом суду за наявності подачі обґрунтованих доказів та доводів сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, суд вважає за необхідне в частині зобовязання відповідача подати звіт про виконання рішення суду протягом тридцяти діб з дня набрання рішення законної сили відмовити з підстав недоведеності та безпідставності встановлення судового контролю у даній справі.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 21 протоколу № 102 від 12.10.2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_2 (70608, м. Пологи, вул. Державна, 164/42, ІН НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 26.12.2018.

Суддя А.В. Сіпака