Ухвала суду № 7883439, 05.10.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2009 р.Справа № 22-а-11070/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Повного товариства "Двоскін і компанія"Ломбард"Акцептор"та Державної податкової інспекція у Ленінському раойні м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 24.12.2008р. по справі№2-а-7287/08/2070

за позовом Повного товариства "Двоскін і компанія"Ломбард"Акцептор"

до Державної податкової інспекції у Ленінському р-ні м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

15.07.2008року, Повного товариства “Двоскін і компанія “Ломбард “Акцептор” (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова(далі - відповідач), в якому просив суд про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001151720/0 від 04.06.2008 року

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2008року позовні вимоги було задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача №0001151720/0 від 04.06.2008 року в частині нарахування суми податкового зобов”язання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 15097,80 грн., та штрафних санкцій в розмірі 30 195,60 грн., всього на суму 45293,40 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року скасувати, прийняти нову постанову,якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.5 Закону України “ Про оподаткування прибутку підпримєств” від 23.05.1997 року №283/97-ВР (далі Закон №283/97-ВР), ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997року №168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР),Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року №889-ІУ(далі Закону №889-ІУ), що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.5 Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств” від 23.05.1997 року №283/97-ВР (далі Закон №283/97-ВР), ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997року №168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР),Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року №889-ІУ, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг постанову суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що працівниками відповідача була проведена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, про що був складений акт №1076/22-208/22657338 від 26.05.2008 року.

Виявлене правопорушення склало у порушенні вимог пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8,п.12.1 ст.12 Закону №889-ІУ, а саме: ломбардом не утримано податку з доходів фізичних осіб після реалізації не викупленого майна, в результаті чого недоплата податку становить 23 152,09грн. та порушення пп.4.2.9,п.4.2 ст.4,пп.8.1.1.п.8.1.ст.8 Закону №889-ІУ, а саме: при продажу нежитлового приміщення фізичним особам не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у жовтні 2007 року в розмірі 15097,80грн.

За результатами перевірки відповідача було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001151720/0 від 04.06.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов”язання у сумі 114761,37 грн. з податку з доходів фізичних осіб, в тому числі за основним платежем 38 253,79 грн. та штрафними санкціями 76507,58 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган розцінив як порушення пп..8.1,8.1.2,п.8.1ст.8п.12.1ст.12 Закону України №889-ІУ дії позивача по несплаті податку з доходів фізичних осіб у випадку несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави (рухомого майна) у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці, тому в цій частині оскаржуване податкове повідомлення рішення залишив без змін, та скасував податкове повідомлення-рішення в частині нарахування суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 15097,80 грн. та штрафних санкцій в розмірі 30195,60 грн., всього на суму 45293,40 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 року, ломбарди належать до фінансових установ, видом діяльності яких є надання фінансових послуг,в тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

Згідно до пп.4.3.23п.4.3ст.4 Закону №889-ІУ позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала позику.

Пункт 1.2 ст. 1 Закону №889-ІУ зазначає, що доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матерільного і нематерільного майна, інших активів,що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстації про те, що сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об”єктом оподаткування.

Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов”язання та реалізації заставленого майна виникає об”єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк.

Згідно зі п.1.15ст.1Закону №889-ІУ податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ)або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобовязані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Тому під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди, як податкові агенти, виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики).

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ломбард не є податковим агентом,тому не повинен утримувати податок від суми доходу боржника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону,є необгрунтованими, з наведених вище підстав.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині визначення сум за порушення пп..8.1,8.1.2ст.8,п.12.1 си.12 Закону №889-ІУ є законним та не підлягає скасуванню.

Крім цього, колегія суддів. погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стосовно порушення пп.4.2.9,п.4.2 ст.4,пп.8.1.1.п.8.1.ст.8 Закону №889-ІУ, а саме: під час продажу нежитлового приміщення фізичним особам не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у жовтні 2007 року в розмірі 15097,80грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІУ квартал 2007 року на суму 20969 грн., за наступних підстав.

Підпункт 1.20.2п.1.20ст.1 Закону України № 283/97-ВР каже, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов”язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів визначаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або не може бути економічно обґрунтована.

Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами якості або інших властивостей; збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просування товарів на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У відповідності до ст. до п.1.20.5-1 ст.1 Закону України №283/97-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

З метою оподаткування терміни „ справедлива вартість”, „ринкова вартість” та „чиста вартість реалізації”, які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну „звичайна ціна”, визначеного цим Законом.

Згідно до пп..1.20.10 п.1.20ст.1 Закону України №283/97-ВР донарахування податкових зобов”язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов”язань за непрямими методами, тобто визначати звичайні ціни іншим способом податкові органи не можуть.

Відповідно до пп..4.3.3п.4.3 статті 4 Закону України „ Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року №2181-Ш методика визначення суми податкових зобов”язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Під час господарської діяльності між позивачем та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 75,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 45 000,00 грн.

Відповідно до умов зазначеної угоди позивач є продавцем, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покупцем не житлового приміщення.

Відповідач обґрунтовуючи свою позицію щодо заниження ціни вказаної угоди посилається на Листи Універсальної біржі „Україна” та Торгово-промислової палати.

Даючи оцінку вказаним доказам суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що оцінка вартості не житлового приміщення проводилася даними установами без фактичного виїзду на обєкт, без врахування стану приміщення та наявності комунікацій, тобто без проведення повного комплексу оціночних процедур.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно до п.1ч.1ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційні скарги задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Повного товариства "Двоскін і компанія"Ломбард"Акцептор" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському раойні м.Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 24.12.2008р. по справі№2-а-7287/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяКононенко З.О.

Судді Донець Л.О. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 09.10.2009 р.