Рішення № 78819228, 24.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 грудня 2018 року № 826/4345/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області

Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (18002, місто Черкаси, вулиця Гоголя, 285, код ЄДРПОУ: 22800735) (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (18000, місто Черкаси, вулиця Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ: 39392109) (далів - відповідач 1), Державної фіскальної служби України (04053, місто Київ, площа Львівська, 8, код ЄДРПОУ: 39292197) (відповідач 2) та просить суд:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5770-17 про сплату боргу (недоїмки);

визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 12 лютого 2018 року № 4889/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги;

Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову позивач зазначає про те, що товариство перебуває у процедурі банкрутства з 14 травня 2004 року та ухвалою суду від введено мораторій на задоволення вимог майнових кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяною здоров'ю громадян, авторської винагороди. З урахуванням вказаних обставин позивач не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважає, що нарахування штрафу та пені суперечать чинному законодавству. Окрім того, застосуванням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанов щодо застосування додаткових добових відрахувань з поточного рахунку товариства, призвело до виникнення заборгованості з заробітної плати працівникам у листопаді 2017 року та потягло за собою затримку у сплаті Єдиного внеску.

Ухвалою суду від 23 березня 2018 року, ухваленою під головуванням судді Власенкової О.Ю., позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, оскільки до позовної заяви додано незавірені у встановленому порядку копії документів, що виключає можливість використання їх як доказів у справі.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 07 травня 2018 року відкрито провадження у справі №826/4345/18, з розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові пояснення щодо позву (відзив) та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача, а також докази скерування відзиву позивачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Повідомлено відповідача про можливість у п'ятиденний строк подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

23 травня 2018 року через канцелярію суду відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, та з якого вбачається, що рішення контролюючого органу є цілком законним і обґрунтованим а тому жодних підстав для його скасування не вбачається.

Відповідач 2 вимоги ухвали суду не виконав та відзиву на позовну заяву з підтвердженням доказами не надав.

Розпорядженням керівника апарату суду від 04 червня 2016 року справу № 826/4345/18 передано на повторний автоматизований розподіл між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2018 року та ухвали від 14 червня 2018 року дану справу прийнято провадження.

Згідно зі статтею 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

Приватне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» є стратегічно важливим підприємством для економіки України, що входить до паливно-енергетичного комплексу держави та на яке покладено надважливу функцію із забезпечення надійного та безперебійного постачання електроенергії усім державним органам, органам місцевого самоврядування, юридичним та фізичним особам, об'єктам охорони. Промисловості та інфраструктури Черкаської області.

Приватне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» здійснює ліцензовану діяльність з передачі та постачання електричної енергії в межах усієї Черкаської області.

Христинівський район є відокремленим структурним підрозділом приватного акціонерного товариства «Черкасиобленерго».

Приватне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства з 14 травня 2004 року. Провадження у справі про банкрутство триває до цього часу на стадії розпорядження майном, та ухвалою суду від 14 травня 2004 року введено мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів за виключенням виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, авторської винагороди.

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції чинній, на час відкриття провадження у справі про банкрутство, передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування , податків і зборів (обов'язкових платежів).

Незважаючи на вказані обставини, вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 07 грудня 2017 року № Ю-5770-17 відокремленому структурному підрозділу ПАТ «Черкасиобленерго» Христинівському району електричних мереж нараховано недоїмку, штраф та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (а.с. - 8).

Не погодившись з прийнятим рішенням позивачем 10 січня 2018 року подано скаргу до вищестоящого органу доходів і зборів - Державної фіскальної служби України та повідомлено відповідача про оскарження прийнятого ним рішення в адміністративному порядку (а.с. - 13-16).

Державною фіскальною службою України рішенням від 12 лютого 2018 року № 4889/6/99-99-11-02-02-24 у задоволенні скарги товариства відмовлено (а.с. - 9-11).

Позивачем зауважено, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято ряд постанов якими встановлено та застосовано додаткові щодобові відрахування (утримання) коштів в сумі більш ніж сорок мільйонів гривень з поточного рахунку ПАТ «Черкасиобленерго».

Застосування ряду постанов щодо застосування додаткових щодобових відрахувань з поточного рахунку ПАТ «Черкасиобленерго» що призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам у листопаді 2017 року, що в свою чергу потягло за собою затримку у сплаті єдиного соціального внеску за зазначений період та. Відповідно. Притягнення товариства до відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску, яке виразилося у винесенні оскаржуваної вимоги.

Позивач зазначає, що товариство стало заручником даної ситуації щодо несвоєчасної виплати заробітної плати у зв'язку із прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у незаконний спосіб, що, на думку позивача, не дає підстав для застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон).

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункту 2 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до вказаних норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В силу приписів пункту 1 частини другої статті 6 Закону, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нарахувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковий кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місць, не пізніше 28 числі наступного місяця (частина восьма статті 9 Закону).

Відповідно до частини 10 статті 9 Закону, днем сплати єдиного внеску вважається:

1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;

2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі;

3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція).

Згідно із вимогами Закону та Інструкції на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Статтею 25 Закону та пунктом 3 Розділу VI визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (пункт 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Орган доходів і зборів веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. (пункту 4 Розділу VI Інструкції).

Відповідно до положень пункту 6 Розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження; вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом); борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу; є рішення суду про стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі.

Згідно з частиною шостою статті 25 Закону за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Окрім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем 1 діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» у редакції після 19 січня 2013 року, який і має застосовуватись до спірних правовідносин.

Наслідки введення мораторію у процедурі банкрутства визначено статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» у редакції після 19 січня 2013.

Так, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термі виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

З аналізу наведеного вбачається, що зупинення виконання вимог здійснюється лише в тому випадку, коли термін виконання настав до дня введення мораторію, а припинення заходів, спрямованих на виконання таких вимог, застосованих лише до дня введення мораторію.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Завершення підприємницької діяльності боржника не пов'язується з порушенням провадження у справі про банкрутство. Оскільки він має право укладати угоди та у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Частиною п'ятою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Таким чином, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» у редакції після 19 січня 2013 року у статті 19 не містить абсолютної заборони на застосування санкції. Та обмежує таку заборону вимогами, на які поширюється мораторій.

З письмового відзиву відповідача вбачається, на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлено несвоєчасне перерахування товариством єдиного внеску.

Загальна сума заборгованості платника станом на 30 листопада 2017 року становить 375 845,61 гривень.

Обставини несвоєчасності сплати товариством єдиного внеску за зазначений період не заперечуються самим позивачем, та навпаки підтверджуються у позовні заяві.

Вказані обставини слугували 07 грудня 2017 року підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) Ю-5770-17 на суму 375 845,61 гривень.

При цьому, розмір зазначеної в оскаржуваній вимозі недоїмки, позивачем у межах даної справи не оскаржується.

Разом з тим, з аналізу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» в редакції, після 19 січня 2013 року вбачається, що штраф та пеня за несвоєчасне перерахування єдиного внеску застосовані до позивача після запровадження мораторію у справі про банкрутство та щодо несвоєчасно самостійно виконаних грошових зобов'язань, які не відносяться як до конкурсних та і до поточних вимог, а отже не є кредиторськими вимогами в розумінні вказаного Закону.

Щодо зобов'язань поточних кредиторів, то цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 14 травня 2004 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання таких зобов'язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» у редакції після 19 січня 2013 року, лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 липня 2011 року у справі № 21-144а11, від 05 травня 2012 року у справі № 21-289а11, від 11 червня 2012 року у справі № 21-179а12, від 01 жовтня 2012 року у справі № 21-298а12, від 26 лютого 2013 року у справі № 21-34а13.

Посилання представника позивача на те, що Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, в супереч вимогам чинного законодавства України винесено незаконні постанови, якими встановлено та застосовано до позивача додаткові щодобові відрахування (утримання) коштів, що призвело до несвоєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вищевказаний період не приймається судом до уваги, оскільки вищевказані постанови НКРЕ не є предметом розгляду вказаної справи, крім того, за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами - зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу) (абзац другий частини дванадцятої статті 9 Закону).

Що стосується позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 12 лютого 2018 року № 4889/6/99-99-11-02-02-25 та вказане рішення прийнято за наслідками вирішення податкового спору в досудові процедурі, та воно не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжує для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованість та відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження їх правомірності.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-262 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (18002, місто Черкаси, вулиця Гоголя, 285, код ЄДРПОУ: 22800735) до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (18000, місто Черкаси, вулиця Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ: 39392109), Державної фіскальної служби України (04053, місто Київ, площа Львівська, 8, код ЄДРПОУ: 39292197) про визнання протиправними та скасування рішень.

Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда