Ухвала суду № 7881275, 02.02.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22 -а - 35998 /2008 р. Головуючий у 1 інстанції Вовк П.В. Суддя доповідач Ситников О.Ф.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 лютого 2010 року. м. Київ.

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Ситникова О.Ф.,

Суддів: Літвіної Н.М.,

Хрімлі О.Г.,

при секретарі: Авдошиній Л.О.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року у справі за позовом Приватного підприємства «Корпорація Мрій» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0010282312/0 від 25.12.2007 року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року позов Приватного підприємства «Корпорація Мрій» задоволено:

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 25.12.2007року № 0010282312/0.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач ДПІ у Шевченківському районі м. Києва звернулося з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вказана постанова суду не відповідає вимогам матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам, тому вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу позивача від інших учасників процесу до суду апеляційної інстанції в установлений судом строк не надійшло.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивача зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 14.07.2003 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 074 120 0000 012657, ідентифікаційний код 32596735.

У період з 07.12.07 по 10.12.07 Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку Позивача з питань пов'язаних з нарахуванням та сплатою податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТД Трансбудсервіс», ідентифікаційний код 33234903.

За результатами перевірки Відповідачем складено акт від 13.12.2007 р. № 4673/23-12/32596735 (далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновку Акту перевірки податковим органом встановлено порушення Позивачем п.п. 7.2.4, п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 167/98-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР), що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 32363,00 грн., а саме на думку Відповідача Позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ, вказані у податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТД Трансбудсервіс» за період з 27.07.05 по 21.10.05 у зв'язку з тим, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва по цивільній справі № 2-2720/2006 від 22.08.2006 року визнано недійсним з моменту реєстрації статут та свідоцтво платника ПДВ -ТОВ «ТД Трансбудсервіс».

Факт визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ з моменту внесення в реєстр платників ПДВ на думку Відповідача є підставою вважати, що податкові накладні складені ТОВ «ТД Трансбудсервіс» є такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», а тому Позивач неправомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, вказані у даних податкових накладних.

25.12.2007 року Відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення рішення № 0010282312/0, яким Позивачу на підставі п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено податкове зобов'язання у сумі 48544,50 грн. з яких 32363,00 грн. основний платіж та 16181,50 штрафні санкції.

Як вбачається з матеріалів справи 19.07.2005 року між Позивачем та ТОВ «ТД Трансбудсервіс» був укладений договір № 99, предметом якого є надання ТОВ «ТД Трансбудсервіс» консультаційних послуг Позивачу.

На виконання умов вищезазначеного договору Позивачем у період з 27.07.05 по 21.10.05 сплачено на рахунок ТОВ «ТД Трансбудсервіс» 194172,25 грн.

В свою чергу ТОВ «ТД Трансбудсервіс» було складено та видано Позивачу податкові накладні: № 599/25 від 27.07.05, № 120/362 від 26.09.05, № 310/512 від 11.10.05, 350/530 від 17.10.05, 360/550 від 21.10.05 на загальну суму 194172,25 грн. з яких ПДВ складає 32362,05 грн.

Задовольняючи позов ПП «Корпорація Мрій» , суд першої інстанції посилався на наступні норми матеріального права та зробив відповідні висновки:

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлює п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а)порядковий номер податкової накладної;

б)дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г)податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д)місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідачем не заперечується факт того, що зазначені вище податкові накладні формально оформлені відповідно до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон 168/97-ВР), а саме містять зазначені окремими рядками відомості, передбачені у цьому підпункті.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

На момент проведення перевірки Позивач мав всі необхідні податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту у сумі 32362,05 грн., що не заперечується Відповідачем.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що висновки Відповідача про те, що Позивач не мав права на податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «ТД Трансбудсервіс» податкових накладних № 599/25 від 27.07.05, № 120/362 від 26.09.05, № 310/512 від 11.10.05, 350/530 від 17.10.05, 360/550 від 21.10.05, є помилковими.

Суд також зазначив, що Договір № 99 від 19.07.2005 р. був укладений та виконаний в 2005 році, а рішення Дарницького районного суду м. Києва постановлено 22.08.2006 р.

На підставі досліджених обставин по справі та відповідних правовідносин суд першої інстанції зробив висновок, що визнання в судовому порядку недійсними з моменту державної реєстрації установчих документів та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ТД Трансбудсервіс» не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій (правочинів) недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність лише за наявності вини.

Крім того, Законом України «Про систему оподаткування» для платника податку не передбачено обов'язку (ст. 9) та не надано право (ст. 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в тому числі щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім податкового обліку, сплати податків до бюджету тощо). Також, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку чи права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ «ТД Трансбудсервіс», зазначені в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 22.08.2006р. по справі № 2-2720/2006,визнання недійсними його установчих документів та свідоцтва платника ПДВ не впливають на результати діяльності Позивача та не можуть бути підставою для притягнення Позивача до відповідальності, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку не є Позивач.

Отже, Позивач відповідно до вимог чинного законодавства України мав всі правові підстави для включення сплаченої у складі вартості придбаних послуг суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки:

- ТОВ «ТД Трансбудсервіс» були виписані на адресу Позивача належним чином оформлені податкові накладні, які не було визнано недійсними в судовому порядку;

- Позивач сплатив вартість придбаних товарів (послуг) у повному обсязі;

- Суми ПДВ були сплачені Позивачем у складі вартості товару (послуг).

При цьому суд першої інстанції в своєму рішенні привів висновки Верховного Суду України, викладені ним в Постанові від 10.06.2003 р., відповідно до якої визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва як платника ПДВ, не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Дослідивши обставини по справі, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріалами справи спростовуються факт порушення Позивачем вимог п.п. 7.2.4, п. 7.2 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія погоджується та вважає, що доводи апеляційної не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. 198, 199, 200, 205, 206 КАС України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2008 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 08.02.2010 р.