Рішення № 78759417, 03.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 року м.Київ справа № 810/4319/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, Теофіпольського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач-1), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київські області щодо невнесення змін до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, в частині "національність нареченої" з "українка" на "полячка";

- зобов'язати внести зміни до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, в частині "національність нареченої" з "українка" на "полячка".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №810/4319/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання у справі на 04.10.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2018 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Теофіпольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - відповідач-2), витребувано докази по справі та відкладено підготовче засідання у справі на 06.11.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її батько - ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4) за національністю "поляк", а мати - ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5) за національністю "українка".

Позивач пояснює, що 25.07.1971 між нею та ОСОБА_4 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис №16. Під час вчинення данного актового запису в графі "національність нареченої" зазначено національність "українка".

Бажаючи використати своє право на національну самоідентифікацію, в липні 2018 року позивач звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою про внесення змін до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області відносно громадян - ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а саме змінити національність нареченої з "українка" на "полячка".

Проте, відповідачем-1 не було внесено відповідних змін до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до актового запису протиправною, тому за захистом своїх прав звернувся до суду.

Відповідач-1 правом на подання відзиву не скористався, проте всі витребувані судом ухвалою від 04.10.2018 документи подав через канцелярію суду 23.10.2018.

Відповідач-2 письмових заперечень проти позову чи відзиву на позовну заяву до суду не надав, проте 16.11.2018 від відповідача-2 на адресу суду надійшов лист від 14.11.2018 №1914/15.18.4-36, в якому відповідач-2 у зв'язку з завантаженістю працівників відділу повідомляє про неможливість з'явитися у судове засідання та просить справу слухати у відсутність представника відділу, а при винесенні рішення цілком поклався на думку суду.

У судових засіданнях 04.10.2018 та 06.11.2018 позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Окрім того, 06.11.2018 позивачем подано письмове клопотання про продовження розгляду справи №810/4319/18 у порядку письмового провадження.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні по справі 04.10.2018 проти позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 заперечував, повідомивши, що позивачу була надана відповідь, проведено перевірку та складено відповідний висновок, що не може свідчити про бездіяльність відповідача-1, в частині позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії поклався на розсуд суду.

Крім того, 16.10.2018 та 26.11.2018 відповідачем-1 подані письмові клопотання про розгляд справи у відсутність представника відповідача-1.

Представники учасників справи у судове засідання 29.11.2018 не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомленій належним чином.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1, виданим Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області 21.12.2001 (а.с. 11-12).

Судом встановлено, що 25.07.1971 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрували шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області зроблено запис за №16.

Факт реєстрації даного шлюбу підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 від 06.07.2018, виданим повторно Переяслав-Хмельницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, де зазначено прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу «ОСОБА_1» (а.с.15).

Судом встановлено, що 06 липня 2018 року позивач звернувся до Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області з проханням внести зміни до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, на ОСОБА_1 та ОСОБА_4, змінити національність нареченої з "українка" на "полячка" (а.с. 48).

13 липня 2018 року відповідачем-1 складено висновок №32 про внесення змін до актового запису цивільного стану, яким відмовлено заявнику у внесенні змін до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області в частині національності нареченої з "українка" на "полячка" відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 №2398-ХІ.

Як зазначено у висновку від 13.07.2018 №32 аналіз документів, представлених заявником, свідчить що: "Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 18.12.1946 №18, складеного виконавчим комітетом Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницькій області, на ОСОБА_1 (№00020539145 від 11.07.2018, ЕКН №497691, ЕКН №497692) графа "національність дитини" відсутня.

Як вказано у висновку від 13.07.2018 №32 у пред'явленому паспорті заявниці НОМЕР_1, виданому 21 грудня 2001 року Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області, прізвище, власне ім'я, по батькові вказано «ОСОБА_1», національність не зазначено.

З висновку від 13.07.2018 №32 слідує, що національність заявника "полячка" не підтверджується зібраними документами.

Як зазначено у висновку від 13.07.2018 №32 відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" - встановлення національної належності громадян не є компетенцією органів державної реєстрації актів цивільного стану" (а.с. 8-10).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення, зокрема, на момент укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який зареєстровано 25.07.1971, регулювались Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Статтею 158 Кодексу про шлюб та сім'ю України від 20.06.1969 року, який був чинним станом на момент реєстрації шлюбу, передбачено, що укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в державний орган запису актів громадянського стану.

В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності до того причин, що заслуговують на увагу, може бути скорочений органом запису актів громадянського стану.

Згідно статті 158 Кодексу про шлюб та сім'ю України акти народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміна імені, по батькові і прізвища підлягають реєстрації в державних органах запису актів громадянського стану.

Про зроблений запис акта громадянського стану видається відповідне свідоцтво.

Актові записи, вчинені в органах запису актів громадянського стану, до спростування їх по суду є безспірними доказами посвідчуваних ними актів.

Відповідно до статті 159 Кодексу про шлюб та сім'ю України акти громадянського стану реєструються в районних центрах, районних у містах Києва і Севастополя відділами запису актів громадянського стану місцевих державних адміністрацій, у містах і в районах міст обласного підпорядкування відділами запису актів громадянського стану виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, а в сільській місцевості і селищах - виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Згідно статті 160 Кодексу про шлюб та сім'ю України районні, районні у містах Києва і Севастополя відділи запису актів громадянського стану районних державних адміністрацій, міські, районні у містах обласного підпорядкування відділи запису актів громадянського стану виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів проводять реєстрацію народження, смерті, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені та по батькові, змінюють, доповнюють, виправляють й анулюють записи актів громадянського стану, поновлюють втрачені записи, видають повторні свідоцтва, а також у встановленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів реєструють народження, смерть, укладення шлюбу і встановлення батьківства.

Відповідно до пункту 4 розділу 1 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в Українській РСР, затвердженої Міністерством юстиції Української РСР 12.12.1970 (у редакції, чинній на момент реєстрації шлюбу) при реєстрації актів громадянського стану пред'являються документи, які підтверджують факти, що підлягають реєстрації в органах загсу, а також документи, які посвідчують особу заявника: паспорт, а в місцевостях, де не введена паспортна система, свідоцтво про народження або видана за місцем проживання довідка виконавчого комітету сільської (селищної) Ради депутатів трудящих; офіцерами і військовослужбовцями надстрокової служби - посвідчення особи; військовослужбовцями строкової служби - військовий квиток або посвідчення особи; іноземцями - вид на проживання для іноземців та національний паспорт або тільки національний паспорт, якщо в ньому є запис про дозвіл на проживання в СРСР; особами без громадянства - вид на проживання для осіб без громадянства.

Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 №95/6, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 за №55/18793 (далі - Правила, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1.7 розділу І Правил зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

Згідно із абзацом першим пункту 2.1 Правил заява про внесення змін до актового запису цивільного стану за формою, наведеною в додатку 1, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених статтею 53 Сімейного кодексу України, також до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про шлюб (крім випадків, коли актовий запис про шлюб складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) при пред'явленні паспорта або паспортного документа.

Відповідно до пункту 2.6 Правил разом із заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану заявником подаються: свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану, у яких зазначені неправильні, неповні відомості або відомості, які підлягають зміні; інші документи, необхідні для розгляду заяви та вирішення питання по суті.

Згідно із пунктом 2.12 Правил на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису (або декількох актових записів) цивільного стану або про відмову в цьому за формою, наведеною в додатку 2.

У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку мають бути чітко вказані причини відмови та зазначено про можливість її оскарження в судовому порядку.

Відповідно до пункту 2.13 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: 2.13.2 - постанова адміністративного суду.

Згідно з пунктом 2.13.12 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з пунктом 2.16.7 Правил на підставі рішення суду про внесення змін, доповнень або виправлень в актові записи цивільного стану вносяться відповідні зміни, які зазначені в рішенні суду.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що зміни до актового запису цивільного стану можуть бути внесені, зокрема, на підставі рішення суду про внесення змін в актовий запис цивільного стану, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 09.08.2018 №00020744730, в актовому записі про шлюб №16 від 25.07.1971, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, на ОСОБА_1 та ОСОБА_4, у відомостях про наречену зазначено наступне: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, національність «українка».

В подальшому було внесено зміни до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16, а саме у відомостях про наречену прізвище «ОСОБА_1» змінено на «ОСОБА_1» (а.с. 19-20).

Відповідно до статті 3 Конституції України кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Статтею 3 Закону України від 25.06.1992 №2494-XII "Про національні меншини в Україні" визначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про національні меншини в Україні" відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються Конституцією України, цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами України.

Згідно статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Згідно з приписами частини другої статті 300 Цивільного кодексу України фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин, ратифікованої Законом України від 09 грудня 1997 року №703/97-ВР передбачено, що кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить визначення поняття "національність".

В загальновідомому мовному вжитку "національність" це приналежність особи до нації, держави або народу. Іншими словами під національністю розуміють приналежність людини до певної національної, етнічної групи, що включає спільність мови, історії, культури і традицій.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що у позивача є потреба в офіційному підтвердженні в офіційному документі, виданому органом державної влади України, факту належності своєї національності "полячка", яка визначається в залежності від національності батьків.

В судовому засіданні позивач наполягала на тому, що у своєму повсякденному житті усвідомлювала та відчувала себе як полячка, виходячи з коренів походження по лінії батька, прізвище якого носить все життя.

Судом встановлено, що належність позивача до національності "полячка" підтверджується наявним у справі повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20.07.2018 №00020602971, відповідно до якого актовий запис №18 від 18.12.1946, складений виконавчим комітетом Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, на дитину - ОСОБА_1, у відомостях про батька зазначено наступне: ОСОБА_2, національність «поляк».

В подальшому внесено зміни до відомостей про дитину до актового запису про народження від 18.12.1946 №18, а саме прізвище дитини «ОСОБА_1» змінено на «ОСОБА_1», у відомостях про батька прізвище «ОСОБА_2» змінено на «ОСОБА_2», власне ім'я батька «ОСОБА_2» змінено на «ОСОБА_2», у відомостях про матір прізвище «ОСОБА_3» змінено на «ОСОБА_3» (а.с. 17-18).

Таким чином, посилання позивача на те, що за національністю вона є "полячка" цілком обґрунтовані.

Відтак, позивач має право ідентифікувати свою національність по лінії свого батька, в тому числі в актовому записі про шлюб №16 від 25.07.1971, складеному відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області.

Суд зазначає, що національність - це питання самоідентифікації людини, що є більше суб'єктивною категорією самосприйняття, а не об'єктивним показником, яким є громадянство.

Якщо позивач має бажання самоідентифікувати себе як "полячка", суд не вбачає підстав для того, щоб їй перешкоджати.

При цьому суд, для з'ясування всіх обставин справи, в тому числі дослідження всіх документів, складених на ім'я позивача, які могли містити інформацію про національність, ухвалами суду від 04.10.2018, 06.11.2018 та 29.11.2018 витребував докази по справі, зокрема, від Переяслав-Хмельницького районного сектору Управління державної міграційної служби України в Київській області, а саме копію паспорту громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (в разі знищення - надати відповідний доказ); копію картки форми №1(заяву про видачу паспорта) (під час обміну на паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Переяслав-Хмельницьким РВ ГУ МВС України в Київській області 21 грудня 2001 року.

На виконання вимог ухвали суду на адресу суду надійшов лист Переяслав-Хмельницького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Київській області від 11.10.2018 №2372 про направлення копії заяви про видачу паспорта (Ф№1) на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, документованої Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області 21.12.2001 року паспортом громадянки України серії НОМЕР_1, у зв'язку з обміном паспорта громадянки колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_3, виданого 25.03.1980 року ВВС Переяслав-Хмельницького райвиконкому Київської області.

Наданою суду копією заяви підтверджено звернення позивача про видачу паспорта за формою Ф.№1 від 19.12.2001 р. у зв'язку з обміном паспорта громадянки колишнього СРСР зразка 1974 року та отримання позивачем паспорту громадянина України (а.с.68-69).

Проте, суд зазначає, що форма наданої суду заяви не містить відомостей про те, яку національність позивача було зазначено у паспорті позивача - громадянки колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_3, виданому 25.03.1980 року ВВС Переяслав-Хмельницького райвиконкому Київської області.

Додатково листом від 17.11.2018 №2682 Переяслав-Хмельницький районний відділ Управління державної міграційної служби України в Київській області повідомив суд про те, що будь-які інші документи, крім заяви про видачу паспорта за Ф.№1 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не збереглись, у зв'язку з закінченням термінів зберігання. Додатково також повідомлено, що зберігання копій паспортів громадян ніколи не було передбачено і на даний час не передбачається жодним нормативним актом.

Отже, витребувані докази не містять відомостей про національність позивача «українка», що з урахуванням того, що в інші документи, окрім паспорта громадянина колишнього СРСР, відомості про національність не вносились, це не виключає тверджень позивача про її національність як «полячка».

Тим більше, це відповідає вимогам пункту 2.13.12 Правил, згідно яких внесення змін до актових записів цивільного стану можливе також і в інших окремих випадках, якщо це не суперечить чинному законодавству України.1

При цьому, суд зазначає, що в даний час чинне законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте, відсутність нормативно-правових актів, які встановлюють порядок зміни відомостей про національність в актових записах громадянами України, не може бути підставою для відмови у позові, оскільки саме Держава повинна забезпечити видання таких нормативно-правових актів. Більш того, таке право позивача прямо гарантоване статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні".

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, у справі "Савіни проти України" (рішення від 18.12.2008 р.) Європейський суд в п. 47 рішення повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія А, N 307-В). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві", при цьому в п.51 рішення Суд зазначає, що слід переконатися чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі", №50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини", №5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки", №31885/05, від 8 січня 2007 року).

У справі "Хант проти України" Європейський Суд в пп. 53 - 54 рішення зазначив, що визначаючи, чи був захід, який оскаржується, "необхідним в демократичному суспільстві", Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах. Більше того, необхідно зважити, що зазвичай державні органи мають перевагу у безпосередньому спілкуванні з особами, яких стосується справа. Виходячи з цих міркувань, завдання Суду полягають не в виконанні обов'язків національних органів щодо визначення питань опіки чи доступу до дитини, а в дослідженні рішень, які виносились державними органами, здійснюючи свої дискреційні повноваження, на предмет їх відповідності Конвенції (див. рішення у справі Hokkanen v. Finland, від 23 вересня 1994 року, Серія А, №229-А, ст. 20, п. 55 та mutatis mutandis рішення у справі Bronda v. Italy, від 9 червня 1998 року, п. 59). Суд також нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson.(N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія А, №250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Судом також приймається до уваги, що рішенням Європейського суду з прав людини справа "Гарнага проти України" (Заява №20390/07) від 16.05.2013, в аналогічній справі щодо права особи на змінення по-батькові, порядок якого також не був передбачений діючим законодавством, визнано порушення Україною статті 8 Конвенції, оскільки державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київські області щодо невнесення змін до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, в частині "національність нареченої" з "українка" на "полячка", суд зазначає таке.

Бездіяльність - не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка.

Натомість, у даному випадку суб'єктом владних повноважень дії вчинені були.

Так, розглянувши заяву позивача від 06.07.2018 про внесення змін до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16 відповідачем-1, відповідно до пункту 2.12 Правил, на підставі зібраних документів та за наслідками перевірки складено висновок про відмову у внесенні змін до вказаного актового запису.

Звідси, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності Переяслав-Хмельницького міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київські області щодо невнесення змін до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 внести зміни до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, в частині "національність нареченої" з "українка" на "полячка", суд зазначає таке.

Як встановлено судом, актовий запис про шлюб від 25.07.1971 №16 був складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області.

Крім цього, судом встановлено, що на даний час даний актовий запис, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, знаходиться на зберіганні у Теофіпольському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

Відповідно до статті 6 Закону України від 01.07.2010 №2398-VI "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану.

Зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису (частина 4 статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану").

Крім того, відповідно до положень статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" актові записи цивільного стану, складені на паперових носіях, формуються в книги державної реєстрації актів цивільного стану, що зберігаються в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану протягом установленого законодавством строку.

Таким чином, суд доходить до висновку, що актовий запис №16 від 25.07.1971 про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зберігається у Теофіпольському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, а відповідні зміни до такого актового запису вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, тобто Теофіпольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що матеріалами справи підтверджується належність батька позивача до національності "поляк", а також зважаючи на передбачене статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні" право позивача вільно обирати і відновлювати національність, яке залежить від волевиявлення особи і не пов'язане з обов'язковою вимогою перебування обох батьків цієї особи в одній національності, а також з метою повного і ефективного захисту прав та інтересів позивача і згідно з пунктом 1.7 розділу І Правил та частини четвертої статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", суд вважає за необхідне зобов'язати Теофіпольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області внести зміни до актового запису про шлюб від 25.07.1971 №16, складеного відносно громадян - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, а саме у графі "громадянство нареченої" змінити громадянство з "українка" на "полячка".

Зважаючи на те, що відповідачами не було допущено будь-якої протиправності у своїх діях, судові витрати по справі відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Теофіпольський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області внести зміни до актового запису про шлюб №16 від 25.07.1971 року, складеного відносно громадян - ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відділом державної реєстрації актів цивільного стану Теофіпольського районного управління юстиції у Хмельницькій області, а саме у графі "громадянство нареченої" змінити громадянство нареченої з "українка" на "полячка".

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 03.12.2018.

Суддя Кушнова А.О.