Рішення № 78665785, 28.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/14356/17

Провадження №2 /522/2042/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

28 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк АвальПАТ „Комерційний Індустріальний Банк", ТОВ „Стандард Фінанси Групп", ОСОБА_5, третя особа Одеське обласне управління національного банку України, про визнання договорів відступлення права вимоги (цесії) від 14.03.2017 року недійсним та про визнання договору відступлення права вимоги (реєстраційний №1017) від 15.03.2017 року недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Керуючись: ст.ст. 2, 4, 5, 6, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги 14-03/17/1 від 14 березня 2017 року, укладений між ТОВ «Стандард Фінанс Груп» та ОСОБА_5.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти у ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/79729/82/80584 в розмірі 449 783, 22 грн. (чотириста сорок дев'ять тисяч сімсот вісімдесят три грн. 22 коп.)

Стягнути в рівних частках з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909, м.Київ, вул.Лескова,9), ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (код ЄДРПОУ: 21580639, м.Київ, вул. Бульварно_Кудрявська,6), ТОВ «Стандард Фінанс Групп» (код ЄРПОУ: 39128344, м.Одеса, вул. Гімназична, 21), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1,АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 640,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Ю. Бойчук

Справа № 522/14356/17

Провадження № 2/522/2042/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції ПАТ „Райффайзен Банк АвальПАТ „Комерційний Індустріальний Банк", ТОВ „Стандард Фінанси Групп", ОСОБА_5, третя особа Одеське обласне управління національного банку України, про визнання договорів відступлення права вимоги (цесії) від 14.03.2017 року недійсним та про визнання договору відступлення права вимоги (реєстраційний №1017) від 15.03.2017 року недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», ТОВ «Стандард Фінанс Групп», ОСОБА_5, третя особа - Одеське обласне управління Національного Банку України та уточнивши позовні вимоги просить суд:

- визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»;

- визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп»;

- визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги 14-03/17/1 від 14 березня 2017 року, укладений між ТОВ «Стандард Фінанс Груп» та ОСОБА_5:

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти у ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/79729/82/80584 в розмірі 449 783, 22 грн.(чотириста сорок дев»ять тисяч сімсот вісімдесят три грн. 22 коп.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорювані договори відступлення права вимоги за кредитним договором укладені з порушенням вимог ч. 1 ст. 512 ЦК України через відступлення права вимоги, яке не належало кредиторові на момент укладення договорів. Аналіз істотних умов (змісту) договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором дає підстави встановити, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу, оскільки за умовами договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Укладаючи оспорювані договори відступлення права вимоги відповідач ТОВ «Стандард Фінанс Групп» надавало фінансові послуги не маючи ліцензії на здійснення зазначеної послуги, а відповідач ОСОБА_5 не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Тарасову А.В.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 21.08.2017 року відкрито провадження по цивільній справі на підставі вищевказаної позовної заяви.

Згідно з автоматизованою системою документообігу суду при розподілі справ між суддями для розподілу вказана справа була розподілена на суддю Кравчук Т.С. у зв'язку з відстороненням від посади судді Тарасова А.В. Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 24.01.2018 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Згідно повторного авторозподілу на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 17.05.2018 року дана справа була передана на розгляд судді Бойчуку А.Ю.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 18.05.2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 11.07.2018 року.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 01.11.2018 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні призначеному на 28.11.2018 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що законність оспорюваних договорів відступлення права вимоги встановлено постановою апеляційного суду Одеської області від 02.08.2018 року.

Інші відповідачі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», ТОВ «Стандард Фінанс Групп» у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Одеське обласне управління Національного Банку України в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд вивчивши матеріали справи, вважає позов таким що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що за умовами кредитного договору № 014/79729/82/80584 від 27.08.2007 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі - 49 980,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі - 15,5% річних, строк повернення кредиту до - 27.08.2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 30.08.2007 року було укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Горбань М.В., зареєстрований в реєстрі за № 405, відповідно до умов якого, майновий поручитель ОСОБА_8 передала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з п. 1.3 договору заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 1 717 697 (одного одного мільона сімсот сімнатцяти тисяч шестисот дев`яносто семі) гривень, що еквівалентно 340 138 (трьомстам сорока тисячам ста тридцяти восьми) долл.США 02 центам, а саме: житловий будинок - 315 746 (трисмта сімнадцять сімсот сорок шість ) гривень, земельна ділянки1 401 951 (один мільйон чотириста одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят одна) гривня.

14.03.2017 року між відповідачами - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», ТОВ «Стандард Фінанс Групп», ОСОБА_5 були укладенітри договори про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80854 від 27 серпня 2007 року, що був укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1Ю:

- договір про відступлення права вимоги між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Первісний кредитор) та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (Новий кредитор);

- договір про відступлення права вимоги між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Груп»;

- договір відступлення права вимоги 14-03/17/1 між ТОВ «Стандард Фінанс Груп» та фізичною особою ОСОБА_5

15.03.2017 року на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, ОСОБА_5 набув статусу нового іпотекодержателя та прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на нього шляхом набуття права власності та зареєстрував право власності на земельну ділянку та житловий будинок, що є предмеитом іпотеки.

Суд критично ставиться до посилань відповідача ОСОБА_5 щодо встановлення судовим рішенням, що набрало законної сили, законності оспорюваних правочинів.

Так, у справі № 509/1682/17, на яку посилається відповідач ОСОБА_5, було розглянуто його позовну заяву до Овідіопольського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про звільнення майна з-під арешту, оспорювані правочини на предмет відповідності закону не досліджувались.

В іншій справі № 509/3143/17 за позовом ОСОБА_8 предметом розгляду було визнання неправомірними дій державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права та їх обтяжень з підстав порушення державним реєстратором процедури вчинення реєстраційних дій, законність оспорюваних договорів про відступлення права вимоги судом не досліджувалась.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. (Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16.08.2017 року у справі № 6-490цс17).

Дослідивши матеріали справи та умови спірних Договорів про відступлення прав вимоги за Кредитним договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними, враховуючи наступне.

Так, розрахунком заборгованості за кредитним договором (додаток № 1 до договорів) встановлено, що загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату підписання договору становить 13 545 802,57 грн. та складається з:

-заборгованість за кредитом - 1 275 418,14 грн.;

-заборгованість за провентами - 1 333 892,31 грн.;

-заборгованість за пенею - 10 936 482,12 грн.

Умовами кредитного договору від 27.08.2007 року, права вимоги за яким відступлено, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення кредитної заборгованості (п.9.1), так і строки виконання зобов'язань з щомісячним погашенням платежів, до 15 числа кожного місяця (п.3.3, п.5.2).

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

У зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 виконання зобов'язання за кредитним договором Банк використав право на дострокове стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, звернувшись 07 квітня 2010 року до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за користування кредитом та пені. Отже, кредитор відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку .

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 листопада 2010 року встановлено заборгованість за кредитним договором у розмірі 449 783,22 грн., яка складається: заборгованість за кредитом - 47 422,89 дол.США (еквівалент 377 220,64 грн.), заборгованість за відсотками -140,32 дол.США (еквівалент 1 116,16 грн.), заборгованість за простроченими відсотками - 4 8-дол.США (еквівалент 38 181,12 грн.), пеня - 4 182 дол.США (еквівалент 32 265,30 грн.)

Відповідно до п.1.1 кредитного договору кредитні кошти надаються Позичальнику на споживчі цілі, тобто кредит є споживчим.

Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

З урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами позивача по справі, що розрахунок заборгованості за кредитним договором, що міститься у додатках № 1 до оспорюваних договорів відступлення права вимоги, здійснено всупереч чинному законодавству: на дату відступлення права вимоги за кредитним договором Банк не мав права нараховувати відсотки та пеню за період (більше шести років) після ухвалення судового рішення, оскільки минув строк давності повернення споживчого кредиту.

Це узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), якою визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (п.54), не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена (п.80).

Ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, відповідачем - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за спірним договором було передано відповідачу - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», а в подальшому ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_5 право первісного кредитора, яке не існувало на момент переходу цього права, що суперечить приписам ст. 514 ЦК України та позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 02.10.2012 у справі №23/236, і відповідно до яких відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, наслідком чого є обґрунтований висновок про необхідність визнання спірних договорів недійсними, адже вони суперечать приписам цивільного законодавства.

Суд погоджується з доводами позивача що за своєю природою оспорювані договори відступлення права вимоги є договорами факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки за їх за умовами відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК).

Так, Верховний Суд України в постанові у справі №6-301цс 15 від 06.07.2015 зазначив, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання у її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Така позиція Верховного Суду України у вищезгаданій справі висловлена щодо випадку коли право вимоги відступлено "за номінальною вартістю".

Натомість, у постанові від 13.04.2016 у справі №3-238гс 16 Верховний Суд України зазначив, що плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається. Така позиція Верховного Суду України у вищезгаданій справі висловлена щодо випадку коли право вимоги відступлено за ціною, що є нижчою від реальної ціни вимоги, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу.

З аналізу умов оспорюваних договорів вбачається, що ціна відступлення права грошової вимоги становить 900 000 грн. за договором між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»; 909 000,00 грн. за договорами між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп», між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_5 (п.3.1), а розмір відступленої грошової вимоги складає 13 545 802,57 грн.

Отже, визначена договорами вартість права вимоги, що передається за цими договорами, значно (майже в 13 разів) менше суми заборгованості боржника перед первісним кредитором по кредитному договору на день відступлення права вимоги.

Здійснюючи фінансування коштів в сумі 900 000 грн. та 909 000 грн., відповідачі отримали право вимоги по борговим зобов'язанням в розмірі 13 545 802, 27грн.

З врахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступається згідно додатку № 1 до договорів та становить 13 545 802, 27 грн., та вартості права вимоги в розмірі 900 000 грн. між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»; 909 000,00 грн. за договорами між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп», між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_5, слід дійти до висновку, що різниця, яка становить 12 645 802,27 грн. за договором між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та 11 736 802,27 грн. за договорами між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп», між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_5, є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу, у даному випадку - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» за договором з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «Стандард Фінанс Групп» за договором з ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», ОСОБА_5 за договором з ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Отже, відповідач ОСОБА_5, здійснивши фінансування коштів у сумі 909 000 грн., отримав право вимоги по борговим зобов`анням в розмірі 13 545 802, 27 грн. Різниця, яка становить 11 736 802,27 грн грн. є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу, у даному випадку - ОСОБА_5

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст.1084 ЦК України).

Аналогічні положення закріплено і у пунктах 4.1.8 оспорюваних договорів, відповідно до яких сторони погодили, що Первісний кредитор не несе відповідальності перед Новим кредитором, якщо останнім не будуть одержані всі суми заборгованості, процентів, комісій, штрафів і пені згідно з Додатком 1 або одержані суми виявляться меншими від вартості Прав вимоги.

При цьому, плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається, що і має місце у договорах відступлення права вимоги від 14 березня 2017 року, про що зазначено вище.

Разом із тим, щодо суб'єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст. 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

06 лютого 2014 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, видано розпорядження № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року № 231», яким до фінансової послуги факторингу віднесено фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

У ч. 1 ст. 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ та отримати ліцензію на право надавати конкретний вид фінансової послуги .

Згідно інформації, внесеної до Державного реєстру фінансових установ, який веде Нацкомфінпослуг, відповідач ТОВ «Стандард Фінанс Групп» має статус фінансової установи, дата реєстрації 07.03.2014 року, з правом надання фінансових послуг: факторинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств. Ліцензія на право надання послуг з факторингу отримано 15.06.2017 року.

Відповідач - фізична особа ОСОБА_5 не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за договором відступлення права вимоги з ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

ТОВ «Стандард Фінанс Групп» , відповідно до вимог глави 73 ЦК України, не мало права відступати фізичній особі ОСОБА_5 своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника ОСОБА_10.).

Враховуючи викладене, відповідачем ТОВ «Стандард Фінанс Групп» порушено вимоги законодавства в сфері фінансових послуг, а саме:

Ч.2 ст.2 Закону, відповідно до якої, фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності;

Ч.5 ст. 5 Закону, відповідно до якої, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

При прийнятті рішення суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року (справа № 909/968/16) щодо розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги, відповідно якої цессія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного в даній справі договору не змінює його правової природи:

- ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю;

- якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні;

- плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та зобов`язання прийняти залишок заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позовних вимог, з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір.

Керуючись: ст.ст. 2, 4, 5, 6, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/79729/82/80584, який укладено 14 березня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп».

Визнати недійсним, з моменту укладання, договір відступлення права вимоги 14-03/17/1 від 14 березня 2017 року, укладений між ТОВ «Стандард Фінанс Груп» та ОСОБА_5.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти у ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/79729/82/80584 в розмірі 449 783, 22 грн. (чотириста сорок дев'ять тисяч сімсот вісімдесят три грн. 22 коп.)

Стягнути в рівних частках з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 14305909, м.Київ, вул.Лескова,9), ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (код ЄДРПОУ: 21580639, м.Київ, вул. Бульварно_Кудрявська,6), ТОВ «Стандард Фінанс Групп» (код ЄРПОУ: 39128344, м.Одеса, вул. Гімназична, 21), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1,АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) сплачений судовий збір у розмірі 640,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 17.12.2018 року.

Суддя: А.Ю. Бойчук